Про його долю розповів «Вісник+К».

  У 1932 році мешканець Новограда-Волинського краєзнавець Адам Лосовський, а тоді маленький хлопчик, їхав з батьком підводою по вулиці села Роботище, що кілометрів за п’ятнадцять від міста. Аж раптом з одного двору вийшла неймовірної величини чоловіча постать: здоровенна, широка, ноги завдовжки ледве не з людський зріст, голова наче баняк. Позаду ж незвичайного чоловіка бігли дітлахи, змагаючись, хто зможе перескочити з одного сліду в інший — такий у нього був широкий крок...

  — Це Ізот Руденко, — пояснив хлопчику батько, — наш велетень!

  Про цю свою єдину зустріч із поліським богатирем Лосовський кілька років тому розповів у газетній публікації, присвяченій землякові-силачу, про котрого в тамтешніх краях і досі ходять легенди. Зокрема, про те, як приносив з Корця у Новоград мішок солі на плечах (а відстань між цими містами — 34 кілометри!); як з’їдав за вечерею відро картоплі, звареної в «кожушках»; як піднімав коня ледве що не з возом; як потім потрапив у цирк і став борцем, де не поступався самому Піддубному. І начебто у нього було два серця...

  А ось що розповідав Панфілій Сафронович Руденко, рідний брат Ізота, в середині сімдесятих років минулого століття кореспонденту газети «Радянська Житомирщина»: «Нас у сім’ї було три сестри й чотири брати. Ізот був з дитинства силачем... Коли потрапив до цирку, там йому сподобалось. А як боровся з чемпіоном світу Дансеєм, і той застосував недозволений прийом, Ізот вивернувся, схопив його обома руками й кинув за арену, аж двері зірвались. Відтоді директор цирку не відходив від хлопця, був присутній на тренуваннях, сам вчив його правилам французької вільної боротьби...».

  У Новоград-Волинському районі села з назвою Роботище нині не знайти — воно злилося із сусідньою Кропивнею. Але куток той місцеві продовжують називати Роботищем. Саме там вдалося розшукати 95-річну Фросину Шлюєву, єдину мешканку села, котра пам’ятає живим Ізота. Бабця мешкає самотньо у старенькій хатині. Ізот був її родичем і навіть певний час мешкав у їхній хаті.

  — Його мачуха прогнала з дому, — пояснює баба Фрося, — бо дуже багато їв, а в них була велика сім’я. То він до нас прийшов. Жив з нами, доки батько мій не побачив, як у піст Ізот яйця курячі пив. Розгнівавсь і витурив родича. Після того він до нас уже не приходив... Бачили його в Новограді, а потім у цирк пішов...

  Ізот Руденко був двоюрідним братом Фросиної матері. До цирку ж потрапив, кажуть у Кропивні, за таких обставин. Якось у негоду біля сільського млина застряг у баюрі легковик з районним начальником. Проходив на ту пору повз машину, що буксувала, Ізот. Побачивши велетня, начальник витріщив на нього очі. А той підійшов до машини, обхопив її своїми ручищами й переніс на сухе. Так про силача дізналась районна влада, яка й допомогла йому опинитися серед циркових атлетів.

  На піку циркової слави Ізот раптом повернувся у рідне село. А незабаром і помер. За однією з легенд, його нібито отруїла в ресторані дружина Дансея, помстившись за поразку чоловіка. Інші кажуть, що помер від тифу, а ще інші — що від голоду. Дата смерті цього дивовижного чоловіка припадає якраз на 1933 рік, коли по всій Україні людей мільйонами викошував голодомор. Ще задовго до смерті тіло своє він нібито продав для дослідів Київському науковому медінституту. Інших відомостей про своє життя Ізот Руденко не залишив, зокрема, й тому, що був неграмотним.

  Світлин велетня ніде не знайти. Можливо, не любив фотографуватися, а, може, пропали вони у вирі часу. Вдалося розшукати лише його мальований портрет, опублікований у журналі «Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету».

  Аби краще уявити його зовнішність та перевірити чутки про два серця, у сімдесяті роки минулого століття учитель історії з Новограда-Волинського Віктор Савицький звернувся на кафедру анатомії Київського медичного інституту. Звідти офіційно повідомили: у Руденка було одне серце, його зріст сягав 234 сантиметрів, а вага — 150 кілограмів. Макет скелета поліського силача й досі зберігається в тамтешньому музеї як унікальний експонат.

Новини Житомира