Зустрічаємось із Грейсоном в обід на столичному Хрещатику. Він одягнутий у спортивну куртку, чорні штани, на руках — лижні рукавички. Заходимо до кафе поблизу метро.

  — Торік мав вибрати три країни, куди їхати. Назвав Китай, Домініканську Республіку й Україну. Про останню знав із новин, що тут відбулася Революція гідності. Мене направили сюди, — повільно говорить російською Грейсон. Відпиває лате. — Багато американців взагалі нічого не знають про Україну. Тому міфів про неї немає. Є загальні стереотипи про Східну Європу.

  Хто чув про Україну, думають, що тут небезпечно через війну. Я не боявся їхати, бо знав — Корпус миру волонтерів не посилає в зону конфлікту.

  Перші три місяці чоловік жив у Житомирі, там вивчав українську. Згодом оселився у Клавдієво-Тарасовому неподолік столиці в місцевій родині.

  — Мені пощастило опинитися в сучасному домі. Важче добровольцям, які їдуть до країн Африки чи Азії. Єдине, в Америці ми майже не прасуємо одяг вручну. Для цього є спеціальні сушки. Коли приїхав до Житомира, довелося навчитися це робити, — продовжує Грейсон. — За умовами роботи в Корпусі миру, волонтери мають жити на українську зарплату. Лише оренду житла сплачує Корпус миру. У Клавдієво не важко зберегти гроші. Немає де їх витрачати. Продукти коштують значно дешевше, ніж у Штатах. Свіжіші. Коли вперше заходив у супермаркет у Клавдієво, не знав, що треба обов'язково брати із собою чек. На виході рамка запищала, і мене зупинив охоронець. Поганою українською пояснив йому, що забув взяти чек. Усе минуло добре, але пережив кілька хвилин сорому.

  В Америці інколи чек беруть самі покупці одразу з апарата. В Житомирі намагався це якось зробити. Із чеком витягнув і сам касовий апарат. Продавщиця накинулася на мене: "Що ти робиш?" А я не міг пояснити, чому так зробив. Тільки повторював: "Вибачте".

  В Америці Вебстер вивчав політичні науки в університеті. Потім вирішив стати викладачем англійської як іноземної. Зараз навчає українських дітей від четвертого до 11-го класу.

  — Українські учні — старанні, — каже Вебстер. — На уроках легко, бо зі мною майже постійно сидить учителька з України. Вона пояснює українською, якщо діти не розуміють мене. Намагаюся користуватись переважно англійською, бо не хочу соромитися через погану українську.

  Завжди цікавився ­мовами. Вивчав французьку, іспанську, китайську. Російську розпочав учити три роки тому через інтернет. Однак хочу досконало знати й українську. Колега зі школи подарувала мені збірку віршів Ліни Костенко. Намагаюся щодня читати по твору.

Вікторія Топала, gazeta.ua

Новини Житомира