Такі да – саме Бердичів був найбільш єврейським містом в Російській імперії. Не Умань, не Одеса, не яка-небудь там Жмеринка. Саме він – легендарний та неповторний. Зараз це важко уявити, бо «Волинський Єрусалим» був суттєво понищений під час Другої Світової війни, та особливо – перебудовами радянського часу. 

  Але історія «того Бердичева» вперто визирає на нас, нібито з-під хвиль невблаганного часу, очима старих пошарпаних двориків та численних старовинних будинків, які простягнулись аж до околиць старого міста. Як говориться, «поспішайте побачити, бо тільки у Бердичеві»…

  Але Бердичів – це й святе польське місце. Саме легендарний монастир, який в католицькій традиції зветься «Санктуарій Божої Матері», де знаходиться коронована Ватиканом ікона, залишається головною окрасою та пам’яткою міста.

  А ще – це історії великих письменників Джозефа Конрада та Оноре де Бальзака, про кожного з яких можна розповідати годинами. І відомий пивзавод, який досі працює на радість мешканцям та всім поціновувачам живого пива, адже його продукція популярна по всій Україні.

Отже, вирушаємо до легендарного міста. До міста, де святе та земне переплітаються, ніби зненацька, а небо іноді здається своїми зорями таким близьким до дахів вітхозавітних будиночків…

 Локація 1. Монастир Кармелітів Босих

  Він стоїть на тому місці, де колись була побудована фортеця. Його мури, здебільшого відновлені вже в наш час – це, спочатку, мури саме фортечні. «Батько» монастиря – Ян Тишкевич – за легендою, побачив у татарській неволі сон, в якому невідомі ченці молили Божу Матір про його визволення. Потім, після звільнення, він побачив тих самих ченців в одному з костелів Любліна, що належав ордену Босих Кармелітів. Під впливом релігійного пориву він відписав замок орденові. Так у 1634 тут постав монастир.

   Він невеликий, але величний. Розкішне бароко, дбайливо відроджене після жахливих руйнувань Другої Світової. Костел, що існує зараз, побудували в 1754 році. Ще за сто років до того Тишкевич передав монахам старовинну чудотворну ікону Божої Матері (як говорять спеціалісти – православного походження), яку встановили у нижній частині храму. На поклоніння іконі сходились з усієї тодішньої Польщі тисячі прочан.

  У 1756 році ікону коронували – тобто особисто Папа Римський визнав її однією з найбільш шанованих ікон католицького світу..

  В 1860-х роках монастир закрила царська влада, а костел став суто парафіяльним. Радянська влада, ясна річ, храм взагалі зачинила, а ікона загинула нібито при пожежі монастиря, яка сталась у червні 1941 року під час наступу німецьких військ. Хто спалив костел – німці чи совєти – залишається загадкою.

  З 1970-х костел повільно відбудовувався, а у 1992 році його передано католицькій громаді. Повторна коронація нової ікони Божої Матері сталася у 1998-му. Зараз обидва храми монастиря – верхній та нижній – доступні до огляду.

  Локація 2. Музей Джозефа Конрада

  Це був письменник з незвичайною долею: поляк, народжений в Україні, він став класиком англійської літератури, одним з тих, хто сформував її в славнозвісну вікторіанську епоху (середина та друга половина ХІХ ст.) 

  Теодор Юзеф Конрад Коженьовський народився 1857 року саме в Бердичеві. У 17 років поїхав до Марселя, де почав повну авантюр кар’єру моряка та контрабандиста, ставши вже до 30 років капітаном. Змінивши прізвище, він став британським підданим – і водночас почав успішно заробляти літературною працею. 

  Мабуть, найбільш відомий твір Конрада – «Серце пітьми», написаний після його поїздки до екваторіального Конго у 1890 році. Саме за мотивами цього твору було знято Френсісом Копполою епохальний фільм «Апокаліпсис сьогодні», а нещодавно - блокбастер «Тарзан. Легенда» 2016 року. Окрім того, він написав також популярні романи «Лорд Джим», «Ностромо», «Таємний агент», ставши одним з зачинателів жанру шпіонського роману в англійській літературі.

  В створенні музею письменника в Бердичіві місту допомагала Польща. Музей вийшов сучасний та інтерактивний – розрахований на сприйняття західним відвідувачем. Розповідь про долю та життєві шляхи Конрада тут ведеться трьома мовами: польською, українською та англійською. Відвідувачі можуть побачити фрагмент корабля «Otago», капітаном якого свого часу був письменник.

  Музей знаходиться на території кармелітського кляштору, в одній з колишніх монастирських будівель.

  Телефон: 067-876-10-42.

  Часи роботи: 10:00-18:00 (неділя - до 14:00), выхідний - понеділок.

  Локація 3. Історичний музей

  Він також знаходиться на території монастиря. Відкрито його було 1926 року, й тоді експозиція була чи на найбільшою в Житомирській області – і це зрозуміло: дуже багато заможних мешканців міста мали приватні колекції. Вдруге відроджений після пожеж та грабувань Другої Світової, він в 1954 році знову припинив існування – радянська влада вирішила, що не треба нагадувати про єврейсько-польську минувшину міста. Відродили краєзнавчий музей у 1984-му. В сучасному приміщенні він знаходиться з 2003-го.

  Зараз у музеї – 8 залів, окрім того, проходять постійні виставки, пов’язані з історією міста. 

  Серед унікальних експонатів - Євангеліє 1780 року видання, прекрасний оклад якого зроблений у монастирських майстернях, «Орден Меджибіс» - турецький орден за заповзяття, самовідданість та вірність, чи, наприклад, знак «50-річчя Петрово-Полтавського кадетського корпусу». 

  Багато тут і старовинного посуду, і предметів побуту, які характеризують унікальну історію Бердичева.

  Телефон: 04143-2-44-07.

  Часи роботи: 09: 00-17: 00, окрім понеділка.

  Локація 4. Миколаївський собор

  Один з двох головних православних храмів міста на початок ХХ сторіччя, він нині залишився «на самоті» після того, як кафедральний Успенський храм було підірвано більшовиками. Але за архітектурою збережений Миколаївський навіть цікавіший: він побудований в незвичних формах, де можна побачити й мотиви українського бароко, і казенного «російського єпархіального стилю», і класицизму. Його звели 1908 року на місці дерев'яної церкви.

  Збереглася і дзвіниця собору, яка є домінантою центральної частини Бердичева. Збереженість храму ще більш дивна через те, що у 1938 році його закрили та дуже сильно понищили оздоблення, вкравши при цьому ікони. Німці у 1942 році під час окупації відновили богослужіння, які не припиняються до цього часу.

  В церкві, що стояла на місці собору, в 1831 році прийняла хрещення родина купців Рубінштейнів з 35 осіб. Рувен Рубінштейн, дід відомого композитора Антона (1829-1894; на портреті вище), таким чином врятував своїх дітей від призова в армію, бо на той час вийшов імператорський указ про призов єврейскої молоді. Окрім того, на хрещених євреїв не розвповсюджувались закони «смуги осілості», та родина Рубінштейнів оперативно подалась до Москви.

  Локація 5. Костел Святої Варвари

  Міський костел Бердичева зберігся частково, бо більшовики знищили його дзвіницю. В радянський час тут був спортзал.

  Але навіть в застійні атеїстичні роки для мешканців та гостей міста це був «костел Бальзака»: великий французький романіст вінчався тут 14 березня 1850 року із графинею Евеліною Ганською – після 20 років переписки, напівтаємних зустрічей, громадянського шлюбу та юридичних перепон. Обом було вже за 50. Жити письменникові після цього залишалось менше півроку - серце було вщент зношене…

  Сам костел споруджено у 1759-1781 роках польською магнаткою Варварою Радзівіл (на честь її небесної покровительки). Окрім вінчання Бальзака, він відомий тим, що тут грав юний Фредерік Шопен та був охрещений Джозеф Конрад. В радянські часи храм двічі зачиняли – у 1937-му та у 1950-му. Повільне відродження костелу почалось через раптовий візит до міста французьких туристів на початку 1980-х, які були обурені станом будівлі, пов’язаної з великим письменником. Але передали костел громаді тільки на початку 1991 року. 

  Локація 6. Троїцька церква

  Вона стоїть у районі Загребелля, на іншому боці річки, фактично навпроти монастиря. Побудована у 1721-1746 роках. До заснування її парафії був причетний князь Микола Радзівіл (чоловік Варвари), який являвся одним із власників міста.

  Збудована в стилі класицизму, вона обслуговувала величезний район, заселений, здебільшого, саме православним населенням. В післяреволюційні роки тут розмістили склади та навіть конюшню. Дивом збереглося кладовище при храмі.

  У 1942 році службу відновили, та з того часу церква залишається діючою.

  Локація 7. Музей єврейства Бердичева

  Нарешті, ми підійшли в нашому нарисі до головної теми в історії міста. Цікаво, що окремий музей, присвячений єврейському Бердичеву, було відкрито тільки у 2015 році. Саме тут, в трьох невеликих, але дуже інформативних залах, можна познайомитись з епохою, коли 80% населення міста складали євреї.

  Цікаво, що першу згадку про єврея, який орендував млин у Бердичеві, зафіксовано в описі власності Федора Тишкевича від 7 жовтня 1593 року, а ось про кагал (релігійну общину) згадується вже у 1712 році, що свідчить про проживання значної кількості євреїв.

  В період розквіту в Бердичеві проводилось 10 ярмарків на рік, які за оборотами були співставні із Лейпцизькими… Але Бердичів був не тільки суто торговим містом, але й «столицею контрабандистів»: так, у 1867 році спеціальною комісію тодішнього МВС було виявлено 130 підземних ходів та 78 погребів під вулицями, де ховали контрабанду та заборонені товари... 
З 1870 року Бердичів був складовою траси телеграфу Лондон-Калькутта, що явно говорило про величезне значення міста у всесвітній системі товарно-грошових відносин.

  Ще в 1920-30-х роках в Бердичеві виходила газета мовою ідиш, і навіть функціонував суд з діловодством на цій мові. Але все скінчилось у липні-грудні 1941 року… Після звільнення в місті лишилося 15 євреїв!

  Музей – найкраща можливість побачити та відчути «той Бердичів». Тут виставлені речі та документи, старовинні світлини з життя єврейської громади міста. Але особливо вражає третій зал, який є моделлю гетто, та символізує загибель неповторного світу старого міста.

  Телефон: 04143-2-23-93.

  Часи роботи: 09:00-17:30, окрім субботи.

  Локація 8. Єврейське кладовище

  Що ж залишилось від єврейського штетла (так називали за царських часів містечка, населені переважно, євреями)? В першу чергу, це кладовище. Воно знаходиться на виїзді з міста у бік Житомира.

  Тут знаходиться головний об’єкт паломництва євреїв з усього світу - усипальниця одного з найвизначніших хасидських цадиків Леві Іцхака Бердичівського, що помер 1809 року.

  Кладовище закладено у кінці XVIII ст. на далекій околиці тодішнього Бердичева. На сьогодні збереглося понад 550 поховань. На могилах стоять характерні надгробки-«башмаки» з обов'язковим поверненням «ступні» у західному напрямку, з тесаними або різьбленими написами. Цікаво, що на кладовищі ховали не лише бердичівських євреїв. Тут знаходяться могили багатьох відомих релігійних діячів – цадиків і рабинів з інших містечок Волині, які хотіли спочивати поблизу могили Леві Іцхака.

  Локація 9. Типові єврейські дворики та будинки

  Звичайно, єврейським є будь-який дворик біля старого дому у Бердичеві.

  Але в центрі є декілька дуже колоритних двориків, які «випереджають» за атмосферою навіть хвалені одеські. Знаходяться вони в кварталі між вулицями Торговою, Житомирською, Вінницькою та Європейською.

  Цікаві дворики можна побачити й на периферії вулиці Європейської.

  А вздовж вулиці Вінницької стоять будиночки, які до щему нагадують київський Поділ 1970-х…

 Локація 10. Бердичівський пивзавод

  Побудували його в 1861 році. І що цікаво – не євреї, а чех, якого звали Станіслав Чеп. З того часу технологія змінилась незначно. Що доброму пиву йде тільки на користь.

  Зараз завод виробляє 10 сортів «живого» пива під брендом «Бердичівське»: «Хмільне», «Лагер», «Ювілейне», «Жигулівське», «Кармеліт», «Гетьманське», «Оригінальне», «Пшеничне», а також «Старий Бердичів» та «Вечірній бульвар».

  А декілька років тому на головній площі Бердичева був навіть відкритий пам’ятник бердичівському пиву.

  Сподіваємось, що Бердичів не залишить вас байдужими. Місто з такою історією просто не можна оминути увагою. Подорож сюди – це ніби занурення в інший світ. Світ, який зник, та водночас продовжує співіснувати з реальністю.

Джерело: itinery.com.ua