Мозолять око майдани багатьом, але не про таких нині мова. Що скажеш про осіб з замуленими душами, які дозволяють собі глумитися над загиблими. Сумніваюся, що у вандалів узагалі є душі. Сьогодні мова не про них, сьогодні наша розповідь про справжнього майданівця.

  У Новограді-Волинському живе чоловік, який брав участь в усіх революційних заворушеннях часів незалежної України. Живе скромно. Перемагаючи у різних номінаціях "Гордості міста", будучи радником міського голови, примудряється залишатися непублічною людиною. Це – Віктор Тарасович Бусленко, якого всі друзі і знайомі називають просто Тарасович. У чоловічих товариствах такий лаконізм є ознакою авторитетності, а заодно й визнанням лідерства. Ми часто чуємо Омелянович, Степанович – так звертаються до тих, кого добре знають і чию точку зору завжди беруть до уваги.

  Ім’я людини залишається у тіні невипадково, – на передньому плані опиняється по батькові. Таким чином українці стисло висловлюють повагу. Якщо говорити про характер цього п’ятдесятилітнього чоловіка, то незрозуміло зі сплавом яких металів його можна порівняти. Він водночас жорсткий і людяний, мудрий й імпульсивний, рішучий і поміркований, дипломатичний і різкий. Щоб хоч якусь із цих рис він чітко проявив, щоб "видобути" з його непроникного образу живу емоцію, Тарасовича потрібно "дістати". Спробуємо.

  – Тарасовичу, чому ви знову опинилися на Майдані? Не засвоїли уроків Помаранчевої революції? 

  – Побили дітей у вишиванках, і я не міг залишатися осторонь, це вийшло інстинктивно – кожен нормальний чоловік повинен захищати слабших, неозброєних. А далі сталося, те що сталося. Ця революція не була схожою на Помаранчеву, я побачив на Майдані зрілих людей, які зібралися на Чорну раду. (Прим. авт. – Пантелеймон Куліш описав, як змінювалася козацька старшина. Чорна рада віщувала смерть недолугому лідеру чи зраднику. Використовувати поняття "чорна рада" може людина, яка читає історичні романи). Я не знаю прикладів революцій, які б вирішили проблеми, через які вони починалися. Коли погоджувався на інтерв’ю, знав, що мені нагадають цитату "революцію готують генії, роблять романтики, а плодами користуються пройдисвіти". Я не схильний бачити в Євромайдані романтики, бачив каліцтва, прострілені голови, вибиті очі. Романтики там не було, були кров, страждання, холод, страх і бажання людей згвинтити з президентства Януковича.

  – Що вас вразило на Майдані найбільше?

  – Свідомість молоді. Після Помаранчевого Майдану, після Ющенка, після його "любих друзів" і того відчаю, який він залишив після собі, чомусь надавши в останній день свого "месіанства" Степану Бандері статус Героя України, ми довго не могли прийти до тями.

  Та молодь, яка стояла на смерть у Крутах і яка воювала в УПА. Та молодь, яка гине за нас сьогодні. За нас, за майбутнє наших дітей, бо в них ще своїх немає, а в декого вже й не буде, бо немає їх самих… На передовій в АТО вони не бачать, як обранці народу пожинаюють плоди не своєї перемоги. Гірко тим, хто виносив поранених, опинився під кийками й кулями, стояв на вулиці, на морозі і знову залишився ні з чим.

  – Чому ви не пішли в АТО, злякалися?

  – Так, я злякався, злякався того, що танки завтра будуть під Києвом. Повірте мені, у критичну мить найстрашніша річ – невідомість. (Прим. авт. – психологи переконують, що наявність страхів визнають мужні, під час по-справжньому безстрашні чоловіки. І навпаки фраза "та я взагалі нічого не боюся" означає, що перед тобою – боягуз). Ти не знаєш що робити, але розумієш, що потрібно діяти, інакше країну пошматують, а Україна – ласий шматок для багатьох.

  Окрім того, з’ясувалося, що добровольчі батальйони не забезпечені абсолютно нічим. Потрібні були вантажівки, ліс та водонепроникні плівки на бліндажі, зброя чи елементи до неї. Ні для кого не таємниця, що в АТО використовується зброя радянських часів. Кулемет Дегтярьова-Шпагіна зразка 1938 року – зброя двадцяти восьми воєн, починаючи з Радянсько-фінської. Цей кулемет важкий, саме тіло – 34 , а ствол – 11 кілограмів, але річ хороша. Ним можна збити вертоліт, можна використать як додаткову зброю у танку. Через широкі можливості його ще називають "антиснайпером". Українські військовослужбовці мають таку зброю. Проблема у тому, що використати її без розкладної триноги неможливо. Кулемет навіть не зарядиш, не те, щоб стріляти; а самі триноги давно зняті з виробництва. Як допомогти полковнику Василю Осипчуку використати наявні п’ять десятків ДШК, вирішувала Новоград-Волинська громадська організація "Братство ОУН-УПА", яку я очолюю. Анатолій Сингаєвський та Євген Офіцеров, жителі Новограда-Волинського, чоловіки із золотими руками, стали розробниками фактично нової підставки.

  – З огляду на пережите, чи зможете ви вбити людину?

  – Людину – ніколи, а от ворога запросто. І сину своєму я завжди кажу: якщо кордони твоєї країни перетинає гість, зустрічай його, як того вимагають українські традиції. Якщо кордони твоєї країни порушують чоловічки зі зброєю, – стріляй! Ворог спочатку вб’є твоїх дітей, твою дружину, твою матір, а потім і тебе. Тому ти повинен вистрілити першим. Чому я люблю зброю? Тому що усвідомлюю свою головну чоловічу функцію – захистити родину, сусідів, громаду, свою землю.

  – Чому не спробували з такими переконаннями йти у владу?

 – Ви ж бачите результат. Загальна нелюбов і недовіра до політиків проектується і на майданівців, які опинилися у комфортних сесійних залах. У перші дні протестів громадські активісти неохоче пускали політиків до мікрофона. Навіть народилося гасло "Майдан без політиків". До речі, більшість із тих, хто у перші дні тривалого протесту вигукував ці гасла, сьогодні самі стали політиками... Я не одразу, але вчасно зрозумів, що у чесної людини вибір невеликий: або на передову в АТО, або створити загін людей, готових у разі небезпеки стати до бою й підтрумувати АТО. Якщо розібратися, прихід до влади під час війни чи революції – нелегітимний по-суті, бо люди отримують владу в екстремальних умовах, навіть якщо проводяться вибори. Тому порядні ніколи не погодяться на таку владу, а от негідники… Біда українців у тому, що при владі опиняються ділки, особи, нездатні мислити по-державному. Історія має властивість повторюватися, тому обираючи владу, а особливо пхаючись у неї, думайте про наслідки, щоб знову не шукати винних у причинах.

  – Політологи переконують, що українські націоналісти ніколи не прийдуть до влади, тому що в них немає економічної програми. Що скажате щодо цього?

  – У своєму житті я читав стільки гарних програм соціально-економічного розвитку України, що сльози радості набігали на око. От тільки де вони, розробники невтілених програм? Зрубали свої гонорари перед виборами і тихцем гайнули на теплі острови? Це ще у кращому разі. Значно гірше, коли програми затверджуються, під них виділяються кошти, які активно освоюються, от лишень  економічного розвитку країни чи регіону це ніяк не стосується. А потім людям по телевізору показують, що олігархи гроші не рахують, а зважують. Якщо керівник аграрної фірми навів порядок, забезпечив працівникам нормальний рівень життя, значить, його потрібно просувати у Міністерство аграрної політики. Він без усяких програм знає, де що сіяти, щоб отримати врожай.

  Потрібно, щоб працівниками міністерств були розумні практики, а не няші з купленими татусями дипломами, пластичними операціями і крутими тачками.

  – А ви жодної відповідальності за те, що зараз відбувається, на себе не берете?

  – Ми вигнали злочинну владу, але пустили на свою землю війну і ділків у політику. Точніше, вони там увесь час отиралися, просто всіх вигнати не вдалося. Кров текла з чесних людей, а не з бандитів-крадіїв. А мало б бути все навпаки.  Звичайно, все це сталося не з нашої вини, але нам з цим жити. Як представник крайніх правих сил гостру провину відчуваю через те, що мільйони моїх співвітчизників довго жили у сфальсифікованій нашими ж поневолювачами історії, в якій воїнам УПА була відведена роль ворогів. У радянському сурогаті української історії власне української історії майже не лишилося. Прямим спадкоємцем Київської Русі виходила Москва, а українці виглядали якимось побічним продуктом, який до того ж з’явився тільки в ХІV столітті. Козаки-запорожці існували лиш для того, щоб на Переяславській раді присягнути на вічну вірність московському цареві. Мазепа, Петлюра й Бандера стали ворогами України, а її друзями були Петро І, Ленін, Сталін і Муравйов. Зараз у багатьох наших співвітчизників у голові залишається історична «каша» з радянських стереотипів. Це особливо стосується старшого покоління з Криму та Сходу України, де російська пропаганда була й лишається повноправним господарем. Наскільки вона є небезпечною, показала окупація Криму й Донбасу.

  – З огляду на жертви, скажіть чесно, поклавши руку на серце, потрібна була Революція гідності чи краще було розійтися?

  – Революція гідності, без сумніву, змінила країну, змінила кожного з нас. Ми навчилися брати на себе відповідальність, навчилися бути небайдужими, неегоїстичними, чим раніше грішили. Це правда, зміни нам дісталися дорогою ціною, ціною людських жертв, ціною втрати частини території. Але шанс змінити Україну, а таким чином і себе, і своє майбутнє, ще є. Мета Революції гідності – примусити владу працювати заради своїх громадян, їхнього кращого майбутнього. А якщо ця влада не хоче, чи не може, значить, її місце за гратами, чи хоча б там, де перебуває нині Янукович. Незаплямована оборудками і наявністю партійних квитків молодь повинна уважно дивитися і контролювати тих, хто прийшов до влади внаслідок Революції гідності. Українці знову частково змінили політиків при владі, але не змінили систему влади. Отже, час зламати хребет системі. І ми готові.

Клавдія Коляда, novograd.city