Микола Федорович - водій автобуса з великим стажем роботи. Втім, вже в січні 15-го він пішов до війська і замість керма отримав до рук танкові ричаги, адже був призначений на посаду механіка-водія танку в складі 14-ої бригади. Протягом року він виконував бойові завдання на різних напрямках фронту, починаючи від Дебальцевого і аж до самого Азовського моря. На Маріупольському напрямку, поблизу Сартани, під час одного з боїв підрозділ Миколи Федоровича своєю результативною стрільбою дуже "насолив" ворогу, на що той нічого ліпшого не вигадав, як застосувати ствольну та реактивну артилерію по житловому масиву, в результаті чого до сотні будинків було повністю знищено. "Все це було зроблено для того, щоб налаштувати людей проти українських підрозділів, мовляв ви тут їздите, по вам і стріляють, а страждаємо ми" - розповідає 58-річний українець.

  В 16-му році демобілізувався. Втім вже за два місяці наш киянин підписує контракт із ЗСУ в складі нашої 30 окремої механізованої бригади. Зараз він старший механік-водій роти, про гусеничну техніку знає абсолютно все. На свої роки не виглядає, здається молодшим: "А все тому, - говорить, - що в молодості займався різними видами спорту, вів здоровий спосіб життя". Каже що все, що здобув раніше, зараз стає дуже в нагоді. На запитання чи не жалкує що взявся за зброю, ствердно та оптимістично відповідає: "А по-іншому ніяк, це моя земля, моя Україна, я родився чоловіком, тому повинен захищати все що маю, і я ніколи не шкодую про все, що роблю, намагаюсь жити по принципипу: "Лише вперед!". З Миколою Федоровичем в авангарді наших підрозділів стоять і два його племінники, тому родина, яку слід захищати, вже не в Києві, а в одному окопі разом з ним.

Джерело: 30-та бригада