Позивний "Незламна": за що воює мама двох донечок і що таке розвідка по-жіночому

  Про що мріє кожна жінка? Про гарну зачіску, манікюр, макіяж чи то про затишний будинок, діток, коханого чоловіка поруч? Хто знає, можливо, її найбільшим бажанням є те омріяне жіноче щастя.

   Цю жінку ви рідко побачите в магазині, лише інколи в кінотеатрі. Уже дуже вона полюбляє, коли у відпустці, відвідати сеанс якогось хорошого фільму. Її будні завжди різні, адже щодня – ризик. Вона руйнує всі стереотипи про жінок, а позивний "Незламна" характеризує її якнайкраще, - пише novograd.city.

  54 окремий розвідувальний батальйон цінує, оберігає та пишається Незламною, бо вона у них одна така. Вона зовсім не схожа на інших жінок, а свою справу знає краще, ніж чоловіки. Незламна розповіла нам, що таке розвідка по-жіночому.

  "Через обрану колись професію я добре орієнтувалась на карті, тому, певно, і обрала такий напрям служби як спостереження, розвідка. Моя робота потребує неабиякої витримки, іноді навіть декілька діб ми мусимо проводити у відкритому полі, то вже про звичні гігієнічні потреби годі й мріяти. Саме це, мабуть, для мене, як для жінки, трохи складно, хоч я про це стараюсь і не думати. Ми спостерігаємо за ворогом, за кожним його рухом і все детально записуємо. Далі ми аналізуємо всі його дії, багато читаємо, намагаємось розшифрувати розмови. У нашій роботі важлива кожна деталь, адже від розвідки залежить успіх майбутньої операції. Для мене, як для жінки, ця робота зовсім не важка, я ніколи не скаржусь і завжди віддано виконую свої обов’язки. Складність полягає лише в ставленні інших до мене.

  Адже так тяжко чоловікам змиритися, що жінка може розумітися на військовій справі краще. Саме тому, мабуть, і виникають деякі труднощі, бо не завжди мені довіряють, не завжди сприймають серйозно. І особливо шкода, коли виявляється, що я мала рацію, а ціна за помилку – невинні життя. Бувало, зустрінеш знайомого офіцера, який розповідає, як гарно йому відпочивається, як проводить час і водночас він ще має якісь нагороди. І одне питання виникає в голові: за що, чим ти кращий від простого солдата, що день у день ризикує життям і тільки мріє про відпочинок?

n 1403181 1

  Своїм підлеглим я відразу пояснила свою позицію: я не командую і не навчаю – я ділюсь знаннями і ми працюємо як рівні. Тому у нас взаємини дещо кращі, ми довіряємо одне одному, це найголовніше у нашій ситуації. Ми воюємо не за нагороди, а за мир!", – наголошує Незламна.

  У нашій країні побутує стереотип, що воювати – не жіноча справа. Для нашої героїні це не більше ніж чиясь помилкова думка:

  "Часто чую, що я займаюся зовсім не жіночою справою. Але де написано, яка справа жіноча, а яка – ні? Адже всі знають, що завжди найкращий кухар – чоловік. Перукар, стиліст, візажист – у цих професіях теж найкращими є чоловіки, хоча це раніше вважалося жіночою справою. То хто ж сказав, що я не можу краще знатися на розвідці?".

  За своє життя жінка шукала себе в різних сферах. Вона вчилася на інженера лісового і садово-паркового господарства у Львові. Після навчання були різні спроби працевлаштуватися, однак доля за декілька місяців до анексії завела її до Криму. Вона була старшим інженером лісового господарства півострова. Винаймала кімнату, жила спокійним життям, аж поки не розпочалася анексія. Мабуть, це і стало першим поштовхом до її подальшого вибору.

  "Ми тоді бачили, як усе відбувалося, які люди були налякані, проте вони все ж кричали: "За рускій мір". Та ситуація була з одного боку навіть смішною, бо якщо подивитися зсередини, то усе було підставлено та сфабриковано, коли можна так назвати. Звичайно, було неприємно за цим всім спостерігати. Хоча, мабуть, і нема сенсу зараз про це говорити. Це їх вибір", – зазначає жінка.

n 1403181 1

  Крим довелося залишити, жінку перевели в Миколаїв, де почалося її волонтерство. Просто їй хотілося допомогти, адже це був 2014 рік. Багато знайомих пішли на захист рідних кордонів, і вона не могла залишатися осторонь. З однодумцями плели москітні сітки, передавали їжу, солодощі тощо. Боргів було купа, але якось про гроші тоді думали в останню чергу.

  "Саме тоді, на тлі всіх цих подій, коли почалися перші втрати, коли бачила, як гинуть знайомі, я й зрозуміла, що маю бути разом з хлопцями, що це – моя доля. Я з дитинства хотіла бути військовослужбовцем, але батьки відмовили. Проте доля все ж привела мене в цю справу і мої мрії здійснились.

  Спочатку я пішла в добробат, адже тоді в бригади не брали жінок, ніхто не дозволяв їм служити там, у зоні АТО.

  А в добробаті бійцями не розкидались, є бажання – будь ласка. Я пройшла навчання, показала себе сильним бійцем і таким чином потрапила в АТО. Це вже потім наша дислокація була поруч з 54 ОРБ, де я познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, тому й вирішила перейти в розвідбат. І ось вже два роки ми разом служимо, він командир розрахунку, а я –
першого відділення. Ми постійно разом, допомагаємо, радимо і підтримуємо одне одного", – каже Незламна.

  Вона рідко буває вдома – раз, іноді двічі на рік. Дуже сумує за рідними. Зізнається, що коли вперше потрапила в зону АТО, навіть не повідомила близьким, бо не хотіла, щоб вони переживали. Вдома, на Закарпатті, її завжди чекають дві донечки від першого шлюбу і мама, які дуже хвилюються.

  Складно повірити, але ця жінка не уявляє свого життя без окопів та постійного ризику. Усе її життя там, у "нульовій" зоні, поряд з солдатами, яких вона має навчати, за яких відповідає.

n 1403181 1

  Тендітна жінка, двічі мама чекає третю дитину. Попереду – декретна відпустка, а вона настільки звикла до військового життя, що не знає, куди подіти свою енергію у звичайному житті. Поки в планах згадати минуле і зайнятися ландшафтним дизайном, а як все складеться – час покаже. Для неї життя на передовій спокійніше, адже вона точно знає, кому треба довіряти:
"Їм і життя можна довірити, ти знаєш, що вони йдуть попереду, не залишать тебе, не підставлять і допоможуть. Ми на війні, і від нас дуже багато залежить. Один невірний крок, звук чи то подих – усе, тебе помічено. А далі... мабуть, боротьба за життя. Ми мусимо бути тихішими, ніж вода, практично непомітними.

  Межа між нашими і ворогом – надто тонка. Іноді, особливо в розвідці, можна навіть спостерігати, як вороги проходять за 70 метрів від нас, і тоді з’являється таке велике бажання відкрити вогонь, помститися за всіх наших… але ми мусимо отримати дозвіл від командування. Зазвичай ми не відкриваємо вогонь першими, а від цього злість переповнює. Такі реалії нашої війни. Ми – розвідка, ми не йдемо в бій, хоча він нас не оминає. Ми часто потрапляємо під обстріли, і чоловіки все ж мусять захищати мене як жінку, хоч я цього не прошу, та приємно. Особливо, коли небезпечна ситуація, вони йдуть перші, щоб вберегти мене. Ми всі – родина, за цей час ми дуже зблизились. А як буде вдома, я навіть не уявляю, адже вже так звикла до іншого життя".

  Вона – єдина жінка там, на передовій, окрім медиків. Їй буває страшно, так само, як і всім:

  "Людський фактор не покидає тебе, коли ти знаходишся в зоні ризику. Але найголовніше – це не панікувати, як би не було страшно, здоровий глузд для порятунку найважливіший.

  Ти пізнаєш по-справжньому, що таке війна, коли на одній із посадок, декілька днів поспіль, дві-три години на добу знаходишся між небом і землею. Ми жартома називали це побажанням "доброго ранку" по-їхньому. Посадка зовсім невелика, позиції ворога видно неозброєним оком. Щодня йде бій за життя. Ми ховалися в одному з окопів, нас просто накривало землею від вибухів. Було тяжко навіть дихати, а в голові тільки молитви "хоч би не влучили". Після того від посадки мало що залишилося, дерева ніби обрізало, лишилися тільки стовбури. Спроб узяти ту посадку було багато, іноді з втратами з обох сторін. Вона знаходилась на позиції "Сіменс", і те, що ми в ній пережили, запам’ятаємо на все життя".

  Про це не розкажуть по телебаченню, адже це будні розвідки. Але це бій, страшний бій з ворогом, про який мають знати люди, адже військові – герої, які ризикували життям. Коли чуєш подібні історії, мимоволі замислюєшся, як можна після такого залишитися живим? Пощастило? Чи янгол-охоронець уберіг? Відповіді на ці питання не знає ніхто.

  З 2015 року Незламна воює на теренах Сходу. Вона рідко буває вдома, практично не відпочиває, тож єдина слабкість, яку вона може собі дозволити, це іноді, коли батальйон виводять з "нульової" зони, відвідати салон краси. І це й не дивно, адже після страшного та надзвичайно важкого життя в зоні АТО, у полі, серед чоловіків, без жодних зручностей так хочеться хоч іноді відчути себе тендітною жінкою.

Джерело: novograd.city

 

Последнее изменение Среда, 14/03/2018

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework