АВТО RIA

Медіаексперт: «Український суд: безвідповідальність чи імпотенція»

  Юрій Крисін, Неля Штепа, Руслан Коцаба, Дмитро Василець, Євген Тімонін, Василь Муравицький, Володимир Рубан, сотні оголошених підозр, заарештованих, проте одиниці засуджених.

  Ми є свідками жевріння пострадянської судової системи Портнова-Медведчука. Ні судова реформа, ні «оновлення» Вищої ради правосуддя старими фігурами, ні підвищення у 2017 році середньої суддівської винагороди на 46% до 32 603 грн, ні голоси активістів про необхідність змін у судовій системі не здатні зруйнувати основні постулати минулого: «телефонне право», «уникання прийняття будь-яких рішень», «пошуки вигоди навіть у законних рішеннях» тощо. Кастова система суддівського корпусу та сталінсько-брежнівське розуміння ними завдань суду так і залишилися неподоланими для молодої української держави.

  Останні роки нібито відбулася люстрація серед суддів. Проте вона провалена. Глава Департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції України Тетяна Козаченко заявила у ефірі 5-го каналу: «Люстрація судової системи фактично не склалася. Вона вже закінчена». В Україні люстрація судової системи вже закінчена, але фактично вона не відбулася: судді, які мали бути покарані та ув’язнені за завідомо неправосудні рішення, залишаються на посадах чи сховались за відставкою або пенсією. Це зайвий раз переконує суспільство у «кастовості» суддівського корпусу.

  Характерною ознакою сталінсько-брежнівської суддівської системи залишаються: умисне затягування розгляду гучних кримінальних чи корупційних справ, у яких громадянське суспільство вимагає швидких та безпристрасних рішень; відсутність належної комунікації між судом та суспільством, що обґрунтувало б ті чи інші рішення. Звичайно, останній недолік властивий не лише суддівському корпусу, а й загалом правоохоронній системі та органам прокуратури (за рідкими виключеннями). Дана «інформаційна імпотенція» лише посилює невдоволення людей результатами резонансних справ, в першу чергу – кримінальних.

  Корисним та повчальним для України є досвід правосуддя у Естонії. Найгучніші справи російських шпигунів чи корупціонерів-посадовців розглядались судами від 4 до 5 місяців та мали належне коментування від усіх сторін процесу. Так, у 2009 році було засуджено на 12 з половиною років за шпигунство на користь Росії колишнього працівника Міністерства оборони Естонії. У 2012 – за державну зраду на 16 років було засуджено працівника естонської спецслужби, який працював на Москву. У лютому 2016 року суд за шпигунство на користь Росії засудив до різних термінів позбавлення волі ще трьох громадян. У травні 2017 року Естонія видворила двох російських дипломатів за підозрою у шпигунстві. Раніше того ж місяця було засуджено російського громадянина до 5 років позбавлення волі за шпигунство на користь Росії.

  Проте, в Україні, в умовах гібридної війни, судді дозволяють собі ухилятися від прийняття рішення, як 3 лютого Богунський районний суд міста Житомира у справі «кримінального авторитета», підозрюваного у вбивстві чи злісно зловживати «самовідводом» як у справі Нелі Штепи.

  Примітним у загальній картині українського судочинства стало рішення Апеляційного суду міста Києва, нещодавно опубліковане в Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/Review/72486979), у справі «Васильця-Тімоніна» обвинувачених у створенні каналу «Новоросія» – ретранслятора терористичної організації «ДНР».

  Нагадаємо, що справа розглядалася ще з початку 2016 року, почергово, у трьох різних судах першої інстанції Житомирської області. Так, згідно з рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області (http://reyestr.court.gov.ua/Review/69213571) 28 вересня 2017 року особи були засуджені за ч. 1 ст. 258-3 КК України, ч. 2 ст. 258-2, ч. 1 ст.161 КК України до позбавлення волі терміном на 9 років.

  Проте, 21 лютого 2018 року Апеляційний суд міста Києва, застосувавши цілий ряд рішень Європейського суду з прав людини (навіть тих, що взагалі суперечать надалі прийнятому рішенню, як «W. проти Швейцарії»), створив неочікуваний судовий прецедент. Відверто зауваживши, що «відповідно до ч. 5 ст. 176 КПК України запобіжні заходи у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які обвинувачуються у вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 109-114, 258- 258-5, 260-261 КК України» ухвалив змінити запобіжний захід особам на домашній арешт терміном на 60 діб.

  Тобто, колегія суддів у складі головуючого судді Ольги Юрдиги та суддів Тетяни Фрич і Володимира Мельника чесно зізналися, що хоча законом України за подібні злочини передбачено виключно тримання під вартою, МИ ЗАХОТІЛИ застосувати до цих засуджених домашній арешт.

  Це все, що Вам потрібно знати про судову реформу.

  Тому, якщо у когось з читачів наступного разу виникне питання: чому та чи інша персона, свого часу заарештована та звинувачена за тероризм чи за корупційні злочини, на волі – згадайте про Вищу раду правосуддя, про їх конкурс із відбору суддів та поставте запитання за адресою: Адрес электронной почты защищен от спам-ботов. Для просмотра адреса в вашем браузере должен быть включен Javascript. або за телефоном (044) 481-06-25).

Андрій Близнюк, медіаексперт

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework