Катакомби, родині склепи та неймовірні легенди: Неймовірні фото польського цвинтаря у Житомирі
«Велике значення для розвитку міста мало перенесення у 1686 р. до Житомира кафедри Київської єпархії Римо-Католицької Церкви. Це пожвавило будівельний рух у місті – постали нові костели, монастирі, приміщення курії, розпочалося спорудження кафедри», — розповідається на risu.org.ua.
З переходом Житомира до складу Російської держави у 1804 р., російський цар Олександр І проголосив Житомир столицею Волинської губернії.
За цей значний історичний період видатні представники польської культури зробили вагомий внесок у розвиток культурного життя краю. Я маю на увазі видатних поляків, що у 1852-1860 роках проживали у місті над Тетеревом – Антоні Пєткевич (Адам Плуг), Аполльо Коженьовський, Алєксандр Гроза, Кароль Качковський, Юзеф Ігнаци Крашевський. Останній спричинився до побудови нового театру в місті (1861 р.). Він же першим назвав Житомир столицею поляків в Україні.
Проведений у 1884 р. перепис населення Росії, в якому вперше взято до уваги національний фактор, виявив, що в Житомирському повіті проживало тоді 39578 поляків, що становило 13,9% усіх мешканців повіту. Це був найвищий показник для цілої губернії. Зважаючи на те, що перепис проведено майже 100 р. після відділення Волині від Польщі, можна з впевненістю стверджувати, що житомирська полонія зберегла свою національну ідентичність.
Цей невеликий вступ дає можливість зрозуміти, чому саме Житомирське кладовище поляки й українці звуть «польським». В певній мірі це кладовище віддзеркалює історію міста та його мешканців.
Відхід Житомирщини від Польщі стався в період, коли в Європі під впливом просвітницьких течій ліквідовувалися міські кладовища, засновуючи нові некрополі осторонь міських меж.
Ділянку під нове кладовище куплено було на території Нової Рудні (теперішня вулиця В.Г.Короленка) приблизно за 2 км на південь від центру міста у 1799 р.
Про це місце уже багато сказано, написано, відзнято. Та ми не припиняємо дивуватися його красі. Чергову порцію неймовірних світлин Польського цвинтаря опублікував Олег Любарський.
