Допомогти в пошуках спільного та індивідуального мені люб’язно погодилася Ольга Решетняк – дівчина, доля якої призвела до кардинальних змін у житті, еміграції, вивчення чужої мови, здобуття освіти за фахом "Комп’ютерна візуалістика та дизайн", відкриття здібностей фотографа; людина, яка не любить штампів та асоціацій, що обмежують особистість своїми рамками, - розповідає novograd.city.

  Місто живе завдяки своїм жителям, наповнюючись їхніми мріями, думками, планами та діями. Більшість населення Ліппштадта – це робітники та працівники великих виробничих підприємств HELLA GmbH & Co, KGaA, ThyssenKrupp Rothe Erde GmbH та різноманітних фірм. Стратегічним рішенням стало відкриття Вищої школи (відповідає нашим інститутам), яке наповнило студентською молоддю вулиці міста, розвинуло сферу обслуговування (кожен намагається заробити коштів у вільний від навчання час), додало динаміки на ринку нерухомості. Молодь має в активний життєдайний творчий потенціал, який при розумному спрямуванні перетворюється в нові ідеї, стартапи, стимулює розвиток як суспільства загалом, так і громади міста конкретно.

  На моє шкільне запитання про звичайний режим дня типового ліппштадця Ольга чарівно усміхнулася, шукаючи чаїнку на дні білосніжної філіжанки, і тихо промовила:

  Наприклад, вранішня зміна розпочинається о 6.00, а співробітник має бути на роботі вже за півгодини до початку. Тож якщо підприємство поряд, то підйом має бути мінімум за годину, щоб швидко привести себе до ладу та за 15 хвилин дістатися до місця призначення. Набагато сумніше, коли потрібно подолати значну відстань.

  Щодня німець зранку приймає душ та чистить зуби. Доглядати зуби – вигідно і приємно, до того ж позбавляє дрижаків під дверима кабінету стоматолога, за візит до якого доведеться сплатити власними кревними. У широкому асортименті товарів для підтримки гігієни ротової порожнини мають попит комплекси зубної пасти, що складаються з двох тюбиків – вранішнього та вечірнього.

  Сніданок

  Німці снідають на роботі. У кожній компанії обов’язково є їдальня, щоправда, здебільшого харчі постачаються у вигляді напівфабрикатів від спеціалізованих виробників з обов’язковим дотриманням усіх високих вимог до якості продуктів, а на місці лише доводяться до відповідних кондицій, що приємні смаковим рецепторам та зігрівають тельбушки співробітника поглинутими калоріями.

  На жаль, приготована потоком їжа не така смачна, навіть в порівнянні зі, здавалося б, аналогічними стравами кейтерингу (один з видів аутсорсингових послуг, коли стороння організація береться за сервірування та наповнення столів під певні святкові події компанії-замовника). Ну і, звичайно, існує закрита обмежена секта співробітників, що визнають лише страви, приготовані і зігріті любов’ю коханих, або більш прагматичні й економні люди, які не бажають витрачати власні кошти, коли є можливість харчуватися зі своїх "тормозків" (останнє стосується переважно практикантів та осіб, що працюють на minijob та отримують €450).

  Ціна у внутрішніх їдальнях ледь не на половину менше цін за аналогічні страви у зовнішньому світі: гарнір, м’ясо, ковбаса, соус, зелений горошок – €5 проти €10, шніцель з індички з соусом карі, рис, салат – €6 проти €12-17. Щоправда, напої майже нівелюють різницю: кава €2 проти €2,50, бутерброди – €2,50, а банан при ціні €0,80/штука нібито «приколюється» над своїми колишніми сусідами по дереву, які мали необачність потрапити до магазину і відтепер мають подібну ціну, але вже за кілограм власної ваги.

  Великим плюсом громадського харчування є сезонність меню. Так, наприклад, у травні, в пошані спаржа та полуниця, з яких вмілі кулінари пропонують безліч цікавих страв. (Згадую наші універсальні всесезонні макарони по-флотськи – ковтаю слину).

  Узагалі з’являються підозри, що у роботодавців Німеччини існує таємна змова насичувати своїх працівників, про що свідчить неймовірна кількість різних харчових автоматів з їжею та напоями, що хтиво простягають свої обійми ненажерам з кожного закутка коридору.

  Вечеряють німці "вдома не вдома". Тобто традиційне українське "кохана, є що пожерти на вечерю" вони замінили телефонним дзвінком до улюбленого постачальника піци або, якщо це вихідний день, спільним походом у кафе поряд. Водночас успішно втілюється у життя частина приказки про подарунок власної вечері ворогу, – їдять небагато і переважно легкі страви. Готують господині зазвичай за конкретним кулінарним рецептом під певну подію.

  Ліппштадські бургери

  За день витрачається приблизно €15-30 на харчування (буває і менше).

  Традиційне наше "ну що, по каві" знайде сентиментальний та ствердний відгук у серці жителя Ліппштадту. Адже окремим рядком можна писати щоденні витрати на каву та морозиво. Справжньою гордістю німців є їхні лідируючі позиції в поглинанні цього прохолодного, солодкого та смачного наїдку, який споживається в неймовірних кількостях.

  Вулиця міста

  Ще однією пристрастю жителя фатерлянду, безумовно, є хліб. Такій кількості пекарень та розмаїттю виробів здивується корінний звягельчанин. Ще більше він здивується, коли побачить впевнено крокуючі юрби німців недільного ранку, що йдуть купувати свіжий хліб до сніданку. До того ж цього дня лише пекарні працюватимуть до обіду, всі інші магазини – закриті для відвідувачів.

  Як криголам в Арктиці пройдуться нашими стереотипами базарні ціни. Вирощене дбайливими руками німецького фермера буде коштувати в рази дорожче, ніж магазинний продукт. Щосереди та щосуботи Marktplatz (базарна площа) з 5.00 до 12.00 перебуває під окупацією люду з навколишніх фермерських господарств, які поважно розкладають свій недешевий товар.

  Що цікаво, німецька прагматичність залучає кожен атом власного життєвого простору. І навіть Marktplatz після містерії купівлі-продажу базарних годин засинає до наступного разу, замаскувавшись звичайною міською парковкою.

  Хто любить наше "дешево і сердито" – ходить по магазинах. Крім того, поряд з дисконтними магазинами, де завдяки широкій мережі та великим об’ємам закупівлі у дистриб’юторів покупець може придбати надзвичайно дешеві овочі та фрукти, існують так звані просунуті магазини, що постачають сир, м’ясо та багато інших потрібних і приємних товарів, але на відміну від перших тут можна брати не цілими упаковками, а необхідними частинами.

  Маленькі, проте дуже гонорові фермерські магазинчики, швидше нагадують колоніальні адміністрації, до яких тубільне населення міст приносить значні суми грошей, а забирає невеликі пакуночки якісних продуктів.

  Кафешка на вулиці

  Може видатися, що німецькі фермери – куркулі-глитаї, що ладні проковтнути і перетравити весь світ для свого зиску. Проте це зовсім не так. Для нас виглядатиме як неприховане безумство неймовірна довіра селянина, що обабіч свого поля ставить будку з вирощеною продукцією, яку кожен мандрівник може сам вибрати, зважити й оплатити, залишивши потрібну суму в касі без присутності господаря. Звичайно, халепа трапляється: були випадки руйнування автоматів і поцуплення товарів, проте в загальній статистиці це такі незначні відсотки, що можемо не брати їх до уваги. Окрім того, ти можеш приїхати на поле за полуницею, сам стати та зірвати необхідну кількість ягід, у процесі можеш досхочу наїстися плодів абсолютно безкоштовно. Фактично оплата буде здійснена лише за те, що знаходиться у кошику за нижчою у порівнянні з магазином ціною.

  А немає в широкому асортименті і, відповідно, у рангуваннях уподобань товарів з неньки. Поряд з товарним патріотизмом діє традиційний прагматизм – чим ближче вирощені овочі та фрукти, тим менше часу затрачено на логістику і, звісно, тим свіжішими вони є.

  До речі, питання логістики та інфраструктури невеликого містечка теж варте уваги.

  Якість німецьких доріг не коментується. Хоча, звичайно, є нюанси у вигляді ділянок, якими мало хто користується, тож вони програють у комфортності якщо порівняти зі шляхами активного трафіку. З транспорту ліппштадець обере авто, якщо він офісний працівник або повинен подолати значну відстань, в іншому випадку – велосипед або пішки (все компактно та поряд). У місті діє автобусний маршрут, проте поїздка в громадському транспорті видається занадто довгою мандрівкою, а сам Ліппштадт – величезним і безкінечним мегаполісом. Тому заради динаміки обираємо двоколісного друга.

  Щодня крутити педалі може і звичайний робітник, і директор величезної корпорації – ридайте шанувальники підкресленого статусу та автомобільних понтів.

  Куди ж їздять німці на своїх велосипедах, окрім роботи та магазинів?

  Відпочивати. Адже гарно проведений відпочинок – запорука ефективної роботи.

  Для поціновувачів водних процедур у місті відкрито чудовий басейн. Навіть, швидше, цілий комплекс басейнів починаючи від приємних калюжок для малечі, закінчуючи професійними доріжками та гірками для батьків. Коштує така розвага від €3,30 1 годину, €4,40 – 2 години та €6,60 – за день.

  Для тих, хто любить читати, відкрита бібліотека. Водночас є змога абсолютно безкоштовно та без реєстрації насолоджуватися будь-якою наявною літературою в читальному залі.

  До того ж ти можеш обрати гарненьку порцелянову філіжанку або склянку і смакувати напій з естетичного посуду.

  Загалом Ліппштадт має досить насичене на події життя – центральна площа радо обіймає кожну нову сцену, інсталяцію чи ярмарок. У місті діє театр. Проте він занадто сучасний і потрібно мати снагу для занурення у його атмосферу.

  Як не дивно, у місті немає караоке! Або, можливо, воно перебуває на нелегальному становищі і десь надійно ховається.

  Гарною традицією є зустрічі з давніми приятелями, сусідами чи колегами, коли звичайні посиденьки можуть перетворитися на сплавляння по річці в каное, футбол чи танці навколо гриля. У щемливій пісні співається "ах как хочєтся вєрнуться, ах как хочєтся ворваться в городок… гдє бєз спроса ходять в гості, гдє нєт завісті і злості, мілий дом…".

  Водночас на відміну від наших господарів – ой лишенько, гості, а у нас холодець не наварений, олів’є не накришене, гуска з яблуками не печеться, – вестфальці не надто переймаються – о, прийшли, гаразд, заходьте просто так.

  Великим захопленням німців є спорт. Хтось бігає зранку, хтось ходить до тренажерного залу, захоплюється плаванням, кінним спортом, футболом, бойовими мистецтвами. У Ліппштадті є навіть власний гольф-клуб. Проте є один нюанс: якщо приходиш займатися у будь-яку секцію, маєш оплатити абонемент на рік. Жодних разових занять, жодних варіантів на місяць потрусити тілом і заспокоїтися. Крім того, якщо за три місяці до закінчення абонементу спортсмен не попередить про розірвання занять, з його банківської карти автоматично буде знято суму за наступний місяць.

  Ми звикли, що німці – це невтомні мандрівники.

  Проте здебільшого далі Німеччини мало хто подорожує. Водночас головна пересторога, чому не варто рушати вдалину, – небезпечно. Особливо це активно проявляється серед старшого покоління. Молодь, як завжди, більш незалежна від своїх страхів. (Якийсь внутрішній черв’ячок підказує мені про невдалу мандрівку, що закінчилася 73 роки тому і після якої на генному рівні закарбувалося, що вдома краще, ніж в інших країнах).

  Підбиваючи підсумки нашої розмови, я запитав у Ольги, в чому ж ефективність німецького способу життя, чому у них комфорт і високий рівень життя на противагу нашому бруду і тотальному хаосу в усіх сферах життя.

  Моя співрозмовниця замислилася, а потім вразила виваженою відповіддю:

  Окрім того, в житті існує чимало запобіжників, які не дозволяють порушити усталений порядок. Як приклад такого внутрішнього запобіжника – якщо ви домовилися прибути у визначені час і місце, німець з’явиться там вчасно, тобто і не пізніше, і не раніше (оскільки останнє може викликати дискомфорт у партнера, бо нібито він примусив чекати свого візаві). Це дуже дисонансує з нашими традиційними запізненнями, коли ти робиш усе на останньому нерві. Величезного значення набуває підготовка до будь-чого, адже вона не прикре марнування часу, а фундаментальна основа, яка ледь не втричі зекономить час на сам процес.

  Чого ж українцям варто повчитися у наших західних друзів?

  Насамперед необхідно подолати комплекс меншовартості. Навчитися мати власну гідність та цінувати себе. І так само бачити й розвивати ці риси в тих, хто оточує, особливо у дітей – цінувати їх власний простір, звільняти від зайвих рамок нашого світосприйняття й тиску власним авторитетом.

  Незважаючи на українську нужденність сьогодні, насправді нам є чим поділитися і чого навчити німців, які занадто вже схиляються до машинного мислення алгоритмами та бояться експериментувати. Один з таких вітчизняних плюсів – здатність широко та гнучко мислити.

  Чим ми схожі?

  Схожі всі люди. Усі однаково лінуються. (Сміємося).

  Узагалі там, де є особистість, – кліше неприйнятні, бо вони згладжують індивідуальність. Усе найголовніше – в деталях.

  Дякую за розмову і замислююся.

  Тим, хто хоче побачити більше традиційних світлин провінційного німецького містечка, варто відвідати або навіть і підписатися на Інстаграм Ольги.

Джерело: novograd.city

Фото з інстаграму Ольги