„Татарське кладовище”, урочище курганів, церква 1903 року та камінь з невідомим надписом: А що ви знаєте про Зарічани? ФОТО

  Перші записи про село датуються 1650 роком, але дослідження археологів свідчать про те, що люди почали селитися тут набагато раніше. Тому сприяли природні умови цієї місцевості. На заході села знаходиться курганна група в урочищах “дачі Белецького” та “Кумани”.

 

  В 1925 році їх досліджували археологи С.С.Гамченко і М.М.Шавлович, які розкопали кілька курганів. Вони мали невеликі, напівсферичної форми насипи заввишки 0,4 –1,5м, діаметром до 47м. При подальших розкопках було виявлено поховання з обрядом трупоспалення. Поряд із рештками спалення знайдено супроводжуючий інвентар: горщики, миски, керамічні вироби. С.С.Гамченко датував їх добою неоліту. Сучасний же аналіз матеріалів показав, що могила містить різночасові поховання, де є речі з бронзи, кераміки, що й дало підстави вченому датувати їх 7-8ст. до н.е. І до наших часів трапляються на території села знаряддя праці кам’яного віку. В історичному кабінеті школи зберігаються скребачка, кам’яний ніж, шліфовані кам’яні сокири. Цікавий експонат приніс в школу учень – незакінчену кам’яну сокиру. На ній видно сліди обробки, початок висвердлення отвору. Оскільки виріб був зіпсований, то цілком очевидно, що давній майстер його викинув, а дідусь учня, знайшовши його у себе в городі, використовував для точіння ножів.

zari4any 2

  З початку заснування села нам невідома його первинна назва, лише в матеріалах обласного архіву є документи за 1808р., які вказують, що до 1808р. село носило назву Хлищі, тоді ж перейменовано в Псищі, а з 1946р. – на Зарічани.

  Причина зміни назви населеного пункту в 1808 р.  відома. За переказами старих людей, на тому місці, де зараз стоїть хата Голуб Насті, жив чиновник, що вирощував на продаж породистих собак, які здіймали неймовірний галас по всьому селу. Наявність таких голосистих псів і зумовила перейменування. Назва Зарічани  теж цілком зрозуміла: село за річкою. А от “Хлищі”... Найдавніша відома назва села і достовірних трактувань її немає, хоч і існує кілька „неофіційних” версій. Наприклад, від того ж пана, що вирощував собак. Він, буцімто, бив їх хлистами, тому вони зчиняли такий шум. А, можливо, достовірним є пояснення однієї дівчинки. Зсилаючись на багатющі традиції і вірування поліщуків, вона говорить, що цілком можливо, колись люди тут (адже і в сусідніх регіонах традиції можуть радикально відрізнятись) захищались від нечистої сили розставляючи (чи якимось іншим чином) в хаті хлисти, щоби вони виганяли з осель небажаних гостей.

  Ймовірно село виникло десь у 13-14ст. у зв’язку з забудовою замку для оборони міста Житомира. До наших часів збереглась назва урочища “Замчисько”, розташованого на півночі від села. В ті часи через село проходив старовинний шлях від давньої частини міста – Подолу – на південь через р.Тетерів, урочище “Замчисько”, поза сучасними школою та церквою, до хутора Великий Довжик, а далі на хутір Тульського, Гурського, Грушецького (сучасна Гуйва) і на Бердичівський шлях. Шлях цей був суцільним, бо Тетерів тоді перетинала суцільна скеля. Займались тоді мешканці села хліборобством, мисливством, риболовством, що очевидно, адже місцевість ця, як уже говорилось, надзвичайно багаті природними ресурсами.

  У 1240р. зазнало село і нападів орд монголо-татар під проводом хана Батия, що ще раз підтверджує місцева назва „татарське кладовище”, яка збереглась до наших днів; розташоване воно на лівому березі Тетерева навпроти урочища “Замчисько”. В 1467р. Волинь знову пережила великий напад татар. Житомир було дощенту зруйновано. А в 14 столітті на Україні чинилися свавілля під прапорами литовських і польських феодалів. Такі напади здійснювались і на Зарічани.

 В 1545р. був проведений перепис жителів Житомира, так звана, литовська метрика. За цим переписом налічувалось 49 будинків осілих міщан, 109 неосілих жителів. Крім того, 11 будинків належало “стрільцям і слугам замковим”, тобто, військовослужбовцям замку. Міщани Житомира мали садиби, а також, розташовані на околицях, “ґрунти” – ділянки польової землі.

 Не обминули Житомирщину і події 16 ст., зокрема, козацькі повстання проти Польщі. А саме, походи під проводом Криштофа Косинського.  З 17ст. Житомир з його околицями був відданий у довічне володіння польському магнату Тишкевичу, але у другій половині століття землі відійшли до графа Еллінського. В перші роки 17ст.  в Житомирі нараховувалось  понад  200  родин   осілих    міщан,   з   них   у Псищах – 7. 

  Визвольна війна Богдана Хмельницького захопила своїм крилом і селище. У Житомир прибув лютий кат українського народу, відступник від істинної православної віри, Єремія Вишневецький, що чинив тут жахливі криваві розправи над жителями міста. Проходили через місто і війська великого гетьмана Хмельницького. У 1651р. вони з І.Богуном розбили під Житомиром 17 тисячну армію польського магната Четвертинського. В часи Гетьманщини, коли деяка територія України перебувала під керівництвом Богдана, село та інші околиці міста Житомирового теж були її складовою.  Але в 1793р., за другим поділом Польщі, територія Зарічан відійшла до складу Росії.

 Кріпацтво, голод, смерті, війни, якими були багаті, наче вересень дощами, ці роки, звісно, не минали жителів села. Тому, коли 1 березня 1861р. в Житомирі відбулась офіційна церемонія проголошення царського маніфесту про “волю”, селяни, не знаючи чого чекати, вирушили до міста цілими родинами, жінки і діти не бажали залишати своїх – батьків-годувальників Поширювались чутки, що з ними мають розправитись “по-царськи”. Дарована ж воля виявилась не такою солодкою, як очікували українці. Яскраві картини переживань селян можемо побачити в “Історії мого сучасника” В.Короленка. 

  Відомо, що до 1870р. землі села належали старості Житомира. Прибутки від землі, а також хутра звірів, частину домашньої худоби здавали йому. Село наше здавна було як підсобне господарство для міста. Селяни займались сільським господарством, самі жили з того, що вирощували, та ще й несли в місто “лишки”, хто на базари, хто до заможних міщан. В користуванні у селян були малесенькі присадибні ділянки, розміром до 1 десятини.  Лише  4 господарства  мали  наділи  в 1,4 – 2,8 дес. 

zari4any 2

  З початку 20 ст. село почало розбудовуватись. Почалась ця розбудова з вулиці Північної, а ту, що зараз центральна (вул.Цюрупи), називали Підлісною. Там був приватний ліс: дуби, сосни, навіть модрини. Невеликі ділянки лісу викуплялись і на їх місці виникали будинки, одні більші, на два ходи, з верандами, інші невеличкі. В 1899р. було відкрито церковно-приходську школу. А в   1903 році  закладено церкву, яка, до речі, не припиняла працювати ні при одному з режимів, що змінились за час її існування. З самого початку в ній проводив службу священник Станишівської парафії 1 раз на місяць, мав платню від держави 300 крб/рік та за уроки закону Божого в школі 75 крб. У його користуванні було 10 десятин присадибної землі та 40 десятин польової, 13 дес сінокосу, 14 дес лісу. Всі обряди – весільний, похоронний, причастя – були платними.

zari4any 2  Сам цвинтар доволі цікавий, візуально його можна поділити на дві частин: стару та нову.

zari4any 2

zari4any 2

  На кладовищі є камінь-пам'ятник, як розповіли місце, що там написано - невідомо. 

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2zari4any 2

zari4any 2

І такий пам'ятник знайшов місце на кладовищі. 

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

zari4any 2

Текс  stanyshivska.gromada.org.ua

 

 

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework