Місцями вершини гір сягають 25 метрів. Наметові містечка та поодинокі намети стали тут звичним явищем із весни до осені, бо навколишня природа приваблює навіть містян, котрі, втікаючи від суєти, прагнуть відпочинку в лісовій тиші, - про це повідомляє slovovolyni.com

  Під скляною підлогою плавали коропи?

  Неподалік дамби, що на річці Тетерев, невеличке село Дениші, відоме далеко за межами Житомирщини і засноване у ХVІІІ столітті. Нині тут мешкає трохи більш як тисяча жителів. З 1903 року воно належало родині відомого підприємця-цукровара та мецената Миколи Терещенка. У 1911 році він збудував у Денишах палац, від якого, на жаль, мало що залишилося. Але й ці руїни магічно притягують мандрівників. Дехто намагається відшукати тут скарби, нібито заховані родиною Терещенка.

  Одна з легенд розповідає, що в палаці була скляна підлога, а під нею, наче в акваріумі, плавали коропи. Народна фантазія породила ці чутки, бо цукровару приписували незліченні багатства, однак жодні архівні матеріали не підтверджують такої версії. А от дуби-патріархи тут і справді є, одному з них понад 600 років, до нього можна притулитися, його можна обняти. Правдою є те, що в Денишах був чавуноливарний завод.У цих краях знімали колись художній фільм «Сповідь». А кілька років тому в зніманнях ще однієї кінострічки взяв участь навіть Борис Галкін. Щоправда, місцеві жителі розповідали, що знімальна група залишила по собі гори сміття, тому не найкращої думки про російську кіношну еліту.

  Як Тиригір'я пов'язане з Іваном Гонтою 

  На протилежному березі Тетерева, поряд із Денишами, на пагорбах розкинулося по-українськи мальовниче село Тригір’я. Перша згадка про нього датується 1613 роком. Тут колись билися з ворогом козацькі полки Івана Гонти, тому одне з тутешніх урочищ називають Гонта. І його не оминув кінематограф, бо саме в Тригір’ї з’явилася на світ кінострічка «Олеся» за повістю Олександра Купріна.

  А ще село відоме Тригірським Спасо-Преображенським чоловічим монастирем. Згідно з літописом перші печери, які ченці спорудили в гранітній горі, з’явилися тут у ХІV столітті. А вже потім на їхньому місці виріс монастир.

  Цікава історія однієї з чудотворних ікон обителі — Божої Матері Тригірської. Якось у монастир прибився німий юнак років сімнадцяти, майже без одягу та взуття. Знаючи грамоту, він написав на папері, що є сином православного дворянина, але втратив батьків і всіх своїх родичів. Хлопцеві було нікуди йти, тому він залишився в обителі. Хвороба прогресувала. Очікуючи смерті, юнак попросив братію відслужити Акафіст Божій Матері й освятити воду. Незабаром сталося диво: юнакові покращало, він навіть причастився. А через деякий час почав вимовляти окремі слова. Відтоді перед Тригірською іконою Божої Матері горить незгасима лампада, а історія монастиря налічує не одне зцілення від різних хвороб.

  Намісником монастиря є волинянин 

  У Тригірському монастирі ми довідалися, що його настоятелем є виходець із Волині архімандрит Галактіон, у минулому Микола Коренчук. Хлопець із багатодітної родини свого часу пройшов суворими афганськими стежками. Божа Мати покривала його своїм чудесним амофором у важких боях, адже Микола був розвідником. На його очах загинуло багато побратимів. Рішення служити Богові спало на думку тоді, коли доводилося проводжати на Батьківщину «чорні тюльпани», коли в кількох метрах горіли БТРи, а над головою свистіли кулі. Як в Афганістані він рятував від смерті своїх товаришів, так нині рятує від гріха людські душі.

Наталія Легка, slovovolyni.com

Новини Житомира