Наша співрозмовниця зі шкільних років мріяла бути журналістом, однак чотири роки вивчала фінанси в Києві.

  — Пригадую, після закінчення школи медалісти писали коротку інформацію про себе для нашої місцевої газети. Я дослівно пам’ятаю ті свої слова: "Мрію про журналістику, але не бачу в ній перспектив. Тому з майбутніми професійними планами моя мрія не співпадає".

  Та мрія про журналістику таки не зникла. Тож після закінчення бакалаврату Надія вступила до іншого вишу — Українського католицького університету у Львові.

  — Якби я тоді не ризикнула, то зараз не була б дотичною до середовища УКУ, прогресивного університету, який творить зміни в країні.

  Навчання в УКУ відкрило для нашої героїні нові перспективи: літнє стажування на "Радіо Ватикану" в Римі під керівництвом Шона Партиріка Лавета, професора з комунікацій, журналіста, який більше 20 років особисто знав і писав про Папу Івана Павла ІІ і Матір Терезу. А опісля лекцій викладачів Школи журналістики — Ігоря Балинського, Отара Довженка, Ярослава Грицака — за словами Надії, часто хотілося просто аплодувати.

  — За час навчання в Школі журналістики нас заохочували шукати свою тему, розвиватись у тому, що любиш. Так поступово у моєму житті з’явився Центр "Емаус", який є одним з відділів Українського католицького університету.

  Для УКУ важливим є не лише інтелектуальне виховання студентів. Саме тому до центру університету запросили осіб з особливими потребами, яких тут називають вчителями людських стосунків.

  — Люди з неповносправністю насправді потребують нашої допомоги, але у тривалому спілкуванні ми відкриваємо в них не тільки особливі потреби, але й особливі дари. Мій друг Павло, наприклад, часто робить людям компліменти: "Ти неперевершена. Ти така любляча нас всіх. Ти божественна".

  Для осіб з особливими потребами не існує протоколів у спілкуванні, правил, норм. Я спостерігала, що для них насправді нічого не означають статусні речі. Вони не вміють вдавати почуття, або грати ролі. Вони не горді. В університетському середовищі з високими інтелектуальними амбіціями добре мати людей, які нагадують, що інтелект, академічні і професійні досягнення — це таки не найголовніше!

  Надія в Емаусі відповідальна за піар та комунікацію, видавництво журналу "Емаус", а також є частиною команди, яка займається просвітництвом.

— За час моєї роботи в "Емаусі" ми об’їздили Україну від Ужгорода до Старопільська Луганської області. Ми зустрічаємося зі школярами, студентами, вчителями та намагаємося подолати бар’єри страху, упередження щодо людей з неповносправністю. У нашій команді є дві Надії та Роман, юнак зі синдром Дауна, який талановито декламує вірші.

  Також Надія є волонтеркою в християнській організації "Віра і Світло", яка об’єднує сім’ї, де діти з неповносправністю та приятелів, які з ними товаришують.

  – У спільноті "Віра і Світло" ми щомісяця маємо зустрічі, різноманітні святкування, молитву, разом їздимо на прощі та літні табори. Опісля зустрічі спільноти ми повертаємося додому з радістю в серці. Дуже часто, коли ми бачимося з людьми, то хочемо справити на них враження, тому поводимося неприродньо. Це немислимо на зустрічах "Віри і Світла". Тому я дуже ціную цей час!

  Надія в Емаусі відповідальна за піар та комунікацію, видавництво журналу "Емаус", а також є частиною команди, яка займається просвітництвом.

  — За час моєї роботи в "Емаусі" ми об’їздили Україну від Ужгорода до Старопільська Луганської області. Ми зустрічаємося зі школярами, студентами, вчителями та намагаємося подолати бар’єри страху, упередження щодо людей з неповносправністю. У нашій команді є дві Надії та Роман, юнак зі синдром Дауна, який талановито декламує вірші.

  Також Надія є волонтеркою в християнській організації "Віра і Світло", яка об’єднує сім’ї, де діти з неповносправністю та приятелів, які з ними товаришують.

  – У спільноті "Віра і Світло" ми щомісяця маємо зустрічі, різноманітні святкування, молитву, разом їздимо на прощі та літні табори. Опісля зустрічі спільноти ми повертаємося додому з радістю в серці. Дуже часто, коли ми бачимося з людьми, то хочемо справити на них враження, тому поводимося неприродньо. Це немислимо на зустрічах "Віри і Світла". Тому я дуже ціную цей час!

  Окрім роботи в "Емаусі" Надія є куратором для студентів Колегіуму УКУ.

  — Колегіум — це щось більше, аніж просто гуртожиток. Тут ми прагнемо творити спільноту, спілкуватися, допомагати студентам глибше зрозуміти цінності університету, а також самих себе. Куратор має підтримувати студентів, а не просто слідкувати за дисципліною. Я б не назвала це роботою, це швидше служіння, неформальне спілкування та дружба зі студентами.

  — Я почуваю себе щасливою людиною, — підсумовує Надія. — Я роблю те, в що вірю, в чому бачу сенс. У середовище, де я є тепер, мене привела моя мрія. Тому я радила б кожному — мріяти та слідувати за найглибшими  бажаннями свого серця, за своєю пристрастю.

Джерело: Новоград City

Новини Житомира