І стосується це, кажуть сельчани, не лише декого з простих людей, котрі забули дорогу до могил рідних, а й очільника громади, в обов’язки якого безпосередньо входить благоустрій підпорядкованих населених пунктів, зокрема й кладовищ.

  — Більшість жителів села дбає про порядок на місцях поховання родичів, — кажуть люди. — Однак не вся робота нам під силу. Приміром, декілька місяців тому селом пронісся буревій. Негода зачепила й сільський цвинтар. Повикорчовувала старі сосни, поламала гілля, що, падаючи, пошкодило декілька пам’ятників, поламало хрести. Ми узялися прибирати наслідки вітролому, знесли докупи сухе гілляччя, порізали повалені дерева. Надумали, негоже викидати добротні колоди, адже з них можна зробити жердини й штахети для нової огорожі навколо кладовища, бо стара давно розвалилася. Однак нам не обійтися без підмоги сільради, а там — глухо…

  Питання невпорядкованого цвинтаря у Зибині не раз порушував місцевий депутат Андрій Пирожок на сесії сільської ради. На останній навіть здалося, наболіле питання таки зрушило із місця. Адже людям пообіцяли, до Покрови навколо кладовища у Зибині буде нова огорожа. Однак на дворі вже листопад, а змін немає

  — Скоро доживемося до того, що дикі кабани розриватимуть могили, — не вгавають обурені сельчани. — Говоримо про це сільському голові, а йому байдуже. Лише розводить руками й каже: «Не вказуйте мені. Хочете, розбирайте ті колоди по хатах…».

   Колись від одного з сільських голів чула вислів, який і досі тримається у пам’яті. Чоловік казав: обличчя сільради — не лише зовнішній вигляд сільського «білого дому», а й цвинтаря.

Джерело: mn.zt.ua