Втратила двох синів: одного в ДТП, другого – в Іловайському котлі

  Вранці посеред села Жолобне Новоград-Волинського району висить тиша. Людей довкола нема, собаки не гавкають, тільки від поодиноких хат доноситься шум – люди вже прокинулися. Автобус зупиняється прямісінько в центрі, біля універсаму.

   Тут же недалеко церква з синіми банями й пошта. Ще колись була лікарня, але її реорганізували, а приміщення віддали під каплицю, - розповідає novograd.city.

Тепер у селі дві церкви – Московського і Київського патріархатів, жодної лікарні. До Жолобного, де живе Валентина Сахнюк, автобуси від Новограда-Волинського їздять лише двічі на день. Один з них, на якому я приїхала, повільно зникає за видноколом.

  Валентина зустрічає мене на півшляху до її хати, на велосипеді. У неї світлі очі і привітний погляд. Її хата стоїть на краю села серед осінніх хризантем, за невисоким блакитним парканом.

  Шість років тому старший син Валентини, Леонід, потрапив у подвійне ДТП – його машина перекинулася на дорозі від зіткнення з іншим автомобілем. При спробі перевернути автівку разом з іншим пасажиром, в них врізалася фура, водій якої заснув за кермом. Усіх постраждалих одразу відправили до обласної лікарні у Житомир, окрім Леоніда – його травми виявилися несумісні з життям.

  – Я пам’ятаю, як нас в хаті жило семеро, – розповідає жінка. – А потім всі почали відходити. Спочатку свекруха, затим мій чоловік Петро. Але в мене були сини, приїжджали до мене, помагали. Тепер я лишилась тут одна.

  Хвіртка у двір Валентини не зачинена. На нас з цікавістю дивиться пес, по двору ходять кури, у кутку складені гігантські помаранчеві гарбузи. Валентина ставить велосипед під паркан і запрошує до хати. Одразу в сінях на великому столі стоять фотографії обох синів Валентини серед безлічі образів. Поряд на картатій хусточці лежить псалтир.

  – Першого сина назвав чоловік, – каже Валентина, – а другого вже я. Колись у мене була сусідка, яка мала теж синочка, Богдана. Мені так те дитя подобалося. Я і свого сина Богданом назвала.

  Молодший син Валентини, старший солдат Богдан Сахнюк, пережив свого брата лиш на півтора року. 13 серпня 2014-го він, разом із сержантом Юрієм Євпаком та полковником Олександром Нестеренком, потрапив під артилерійський обстріл поблизу села Степанівка Іловайського району. Їхня машина згоріла вщент, син Валентини довго вважався зниклим безвісти. Лише у лютому 2015 року рештки Богдана Сахнюка вдалося ідентифікувати за експертизою ДНК.  

  В інших кімнатах теж стоять фотографії Леоніда і Богдана. Валентина приносить старі знімки і починає розкладати їх на столі.

  – Ось вони удвох, – на знімку двоє чоловіків стоять посеред зеленого саду. – Це фото з мого шістдесятого дня народження. Вони привезли мангал і ми сиділи за довгим столом. А це Богдан висилав мені зі Сьєрра-Леоне. Бачиш пальми? – на фотографіях чоловіки на танку всміхаються серед високих дерев з розлогим листям. 

  Війна в Україні була не першою, в якій брав участь Богдан. На початку двотисячних він був у складі миротворчої місії ООН у Сьєрра-Леоне, трохи пізніше – у Косово. Коли розпочалися бойові дії на Донбасі, вирішив, що треба їхати.

Валентина 1

  – Я йому казала: в тебе є гроші, ти можеш відкупитися. Але він не міг покинути своїх хлопців. Це було б просто нечесно, – каже Валентина.
 
  В молодості жінка працювала в лікарні сестрою-господаркою, пізніше у швейній. Синів намагалася бачити частіше, ніж вдавалося насправді – завжди була на роботі, як не початок місяця, то кінець, і так по колу.

  – Одного разу я була на роботі, а Богдан десь на вулиці голову собі розбив і все в крові було. Я схопилась за нього і давай бігти, а він мені каже не спішити так, бо вже дихати не може. То я ще дужче його схопила і побігла. А лікар мені каже: що ж ти, мамашо, треба було дивитися за дитиною. І так все подумки гортаю своє життя: і діти маленькі були, і внуки маленькі були. Що мені треба? Щоб мої діти жили.

  Валентина ще довго перебирає знімки: ось вона з чоловіком, ось маленькі сини, фотографії з весілля, роботи, онуки, подруги, друзі. Жінка потихеньку складає все докупи і йде на двір рвати виноград.

  Валентина зрізає виноград з лози і кладе на тарілку. Виноградини падають, не вміщаються. Лози дряпають руки. Жінка усміхається і продовжує зрізати грона.

  – Головне, щоб кури не побачили, бо тоді з ягодами можна попрощатися.

  Від виноградника до хати ми ідемо вузькою стежкою повз великі помаранчеві гарбузи. По всьому городу розкидане лушпиння з-під кукурудзяних качанів.

  Валентина дорогою насипає курям зерно, щоб ті не крали корм у поросят. Раніше вона тримала корову, але більше не може – нездужає. Льоня, її старший син, любив пити молоко з медом і булкою. Молодший Богдан ховався від баби, свекрухи Валентини, у кукурудзі.

  На мить вона завмирає і дивиться перед собою. Я бачу як її зіниці розгублено мерехтять у пошуках втраченої думки. Ми мовчимо кілька секунд, а потім Валентина повертається до мене і каже:

  – Він подзвонив мені 12 серпня (за день до смерті – ред.) о 9.23 і сказав, що їде. Завжди казав, що все буде добре, а той раз – ні.

Валентина 2

  Валентина ще кілька разів, під час нашої розмови, запитає в мене, як так трапилося, що обидва її сини ось тут були, пили молоко, ховалися в кукурудзі, росли, одружувалися, самі приводили на світ дітей? Як це тут, ось в цьому дворі з блакитним парканом, серед жоржин і хризантем, стояв стіл і вони сміялися, смажили шашлики на мангалі? А потім не стало обох: Льоня – у ДТП, Богдан – в Іловайському котлі.

  – Тепер я сама, – каже жінка трохи відсторонено. – Це тоді, як мені було шістдесят, як був день народження, я востаннє була щаслива, еге ж?
  Ми повертаємося до хати. Валентина миє для мене виноград у металевій мисці колодязною водою – раковина в кухні є, а от вода до неї не підведена, бо сини не встигли. На фасаді будинку видніється невеличка табличка з написом: “вулиця Богдана Сахнюка”.

  – Радість лишилася тільки в онуках. Вони приїжджають і просять ще трохи пожити, щоб їм було до кого їздити в село. А я дивлюсь на них і здається, що це мої обидва хлопці.

  Леонід Сахнюк похований у рідному селі. Поряд з ним – його брат Богдан Сахнюк.

  Богдан Сахнюк нагороджений орденом "За мужність" III ступеня посмертно. Вулиця, на якій він народився та виріс, тепер названа на його честь. Щоправда, листи до матері, Валентини, досі приходять за старою адресою.

Анастасія Іванців

Джерело: novograd.city

 
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework