А ви знаєте, що у Новограді зараз бігає десь приблизно 150 безпритульних тварин і якби у нас не працював притулок, то їх на вулицях було б 450, а може, і більше, - про це повідомляє novograd.city

  З Валентиною Захарчук, вона опікується притулком, ми зустрілись біля її будинку. Знайти його серед осель вулиці було нескладно – собаки та коти на веранді. Валентина Мечиславівна зустріла нас біля входу, поруч із нею два мішки, в них – булочки для собак її притулку. Саме тому і попросила заїхати за нею, щоб не тягти ці два мішки власноруч три кілометри по морозу. Він, до речі, розміщений аж за очисними спорудами, що за "Церсанітом".

  Ранок у притулку розпочинається із годівлі.

  У невеличкому будиночку, де міститься кухня, розтоплюють піч і готують кашу у 300-літровому чані. За один раз висипають 50 кілограмів крупи. Воду беруть із колодязя, який самі і вирили. Коли каша готова, розкладають кожній собаці у миску, нагрівають водичку і також дають кожній із 300 собак. Така годівля відбувається двічі на день, але насправді роботи вистачає на весь день. У притулку цим займаються двоє, можна сказати, волонтерів, враховуючи ту оплату, яку вони отримують за свою працю – Василь (він тут від самого початку) та Юра.

  – Заступаємо на дві доби з десятої ранку. Годую, дрова рубаю, підремонтовую буди, прибираю вольєри, солому стелю, охороняю. Тут постійно є що робити, – розповідає Василь.

  – Міська рада лише з березня виділила на притулок аж цілу одну ставку, – перехопила слово Валентина Мечиславівна, – 2800 гривень. Їх я і ділю між двома хлопцями.

  Завдяки їхній праці, взагалі, притулок може існувати, коли Валентина Захарчук хворіє або займається пошуком грошей, продуктів чи іншого. 

  Уже від самого початку стало очевидним, що працюватиме притулок лише за підтримки місцевих жителів і підприємців. Вольєри будували за кошти підприємців, стерилізація і лікування – аналогічно, харчування і все інше теж без підтримки підприємств і небайдужих не було б більш-менш повноцінним.  Та про фінансову сторону поговоримо пізніше.

  Відразу, як заходиш до "Оберегу", побачене дивує. В уявленні більшості, притулок – це будівля, в якій сидять тварини у вольєрах чи клітках. Тут, на 60 сотках, ми бачимо 270 буд, біля яких на коротких цепах прив’язані собаки.

  Починали шість років тому із 30 тварин, які собі спокійнісінько були у вольєрах по дві-три. Та потім кількість собак почала зростати. Щоб ви розуміли, лише комунальники за цей рік привезли 70 собак. Валентина Захарчук також не може пройти повз безпритульних, намагається  забирати усіх знедолених, та й люди, знаючи, що тут не відмовлять, постійно приносять або підкидають чотирелапих.

  Тому рішення будувати буди було оптимальним.

  – В одному вольєрі, а в нас їх 32, ми можемо тримати до трьох собак. Якщо їх там більше (вже перевіряли), вони починають обирати собі лідера, гуртуються навколо нього й, у буквальному сенсі, починають знищувати слабших собак, – розповідає Валентина Мечиславівна.

  Хоча й доглядати за вольєрами легше і зручніше, все ж не варто забувати, що для них треба решітки, стовпи, підлогу залити бажано, дах зробити, а це все гроші. Для собачих буд годиться будь-який матеріал. У такому разі в притулку використовують старі піддони, які віддав "Церсаніт", – ними і палять, і їсти на них готують, з них і все тут будується.

  – Міська рада цього року виділила на притулок 250 тисяч гривень, – розповідає Валентина Мечиславівна. – Здавалося б, великі гроші. Застосуємо навички математики за шостий клас. 250 тисяч ділимо на 12 місяців, потім на 30 днів і на 300 тварин. Виходить 1 гривня 82 копійки на тварину на день. Прогодуєте? Навіть півкіло крупи не купите.

  Це лише на харчування, і вже не вистачає. Тому спочатку доводилось шукати, де б знайти те, що необхідно. Називає жінка декілька прізвищ, хоча й каже, що допомагають й інші.

  – Валерій Перерва цього року пролікував і зробив щеплення усім собакам, що тут є. Це неймовірна допомога, адже грошей на лікування тварин не виділили. Якщо не зробити щеплення, не вивести глисти і парші, то ми тут розведемо розсадник хвороб. Олександр Ющенко не допомагає часто, але раз на рік відразу, наприклад, півтони крупи відгрузить. Сергій Портянко допомагає нам з харучанням – ті ж булочки два рази на тиждень. Степан Нусбаум – з будівництвом, Володимир Герус – з транспортом.

  Їздять по селам району восени, коли є врожаї. Сільські голови допомагають, наприклад, у Яруні – пару мішків крупи, у Кикові – так само і так далі. Шукають, де можуть, і люди небайдужі є. А деяким, каже Валентина, хочеться взяти з найближчого магазину баночку з пожертвами занести, бо ж у такій вони скруті.

  Дуже допомагає новий закон, що зобов’язує підприємства, де є відходи харчового виробництва, як-от бойні або коптильні, укладати договори на утилізацію відходів. Усіх направили до притулку.

  – Для каші нам привозять голови риби. Замість солі ми додаємо їх. З бойні дають жирові обрізки – теж туди додаємо і варимо кашу, досить непогану для собачок. Не скажу, що вони тут жирують, але ми намагаємось робити все, щоб тваринки отримували якомога більше корисних речовин. Така каша, – як мінімум, півкіло на день, два рази на тиждень – булочки і хоча б раз на тиждень якусь кісточку даємо, лапку чи голову.

  Як не гроші – то час, як не час – то здоров’я, як не здоров’я – то любов. Василь показав свої долоні, вказівний палець – кусаний мільйон разів – одна шкіра й кістка. У Валентини Мечиславівни також на руках достатньо шрамів від укусів.

  – Ми на цих собак не ображаємось. Підійдіть до пса, який сюди потрапив нещодавно. Він труситься, наляканий. Як до нього потягнутись, то він буде захищатись, хапати, кусати… Васю схопила собака за палець, рве, шматує, але він не б’є її у відповідь. Я підбігла, вилляла відро води й відштовхнула. І от так постійно: то він мене рятує, то я його.

  Без спеціального захисту та інвентаря намагаються поратися з тваринами. Розуміють тут, що собаки по природі не злі, а довірливі, що стають злими лише від складного життя і жорстокого ставлення до них людей. Часом віддадуть агресивного собаку, минає деякий час, а його заберуть вже інші господарі, і вони цілком задоволені, бо песик зовсім не злий, як виявляється. Любов має властивість повертатися назад. А от у людей душі мали б бути добрі, та незрозуміло чому

  Містом пліток гуляє багато: притулок закрили і собак там немає; тварини всі передохли; собак не годують і так далі. Але не лише плітками обмежуються. Можуть і через паркан закинути мертву курку, кроля чи свиню. Дехто поривається бити беззахисних собак, що тут прив’язані.

  Та незважаючи на весь негатив, не цураються люди і залишати собак. Просто кидають коробки із цуценятами чи прив’язують собак мотузками до будь-чого. Такий варіант найгірший, бо собака, зберігаючи вірність господарям, не підпускає до себе декілька днів. Для цього навіть будку спеціальну облаштували, хай вже до неї прив’язують. Часом можуть закинути собаку прямісінько у вольєр – теж небезпечно. От так і виходить: плітки, що закрили притулок, а собак привозять.

  – Я вже дуже втомилась і морально, і фізично. Так втомилась. Але вже не можу їх покинуть. Скільки в мене вистачить сили, я піклувалась і піклуватимуся про них. Все-таки я мрію і думаю, що ми тут побудуємо домівку для безпритульних тварин. Щоб цей клаптичок землі, 60 соток, зробити квітучим, щоб ці будки були гарні, щоби собака зустрічав людей із радістю.

  Найбільша радість для Валентини Мечиславівни – коли її песики знаходять господарів. Щомісяця в середньому забирають десь 20 собак. Цікаво те, що приїжджають із довколишніх районів – Баранівки, Ємільчиного, Коростеня.

  Дуже тішаться у притулку, коли рятують пса від собачого життя на вулиці, чи тут, в неволі, а, як не крути, це ж і не є свободою – жити на ланцюгу чи у клітці.

  Зараз у Валентини Мечиславівни наполеонівські плани щодо розширення притулку. Неподалік, як їхати до "Церсаніту", вже почали будувати за власні кошти притулок для котів. Розповідає, що їй просто під хату підкидають постійно. Зараз у ванній та у котельні будинку живе 50 кішок. Їх треба кудись подіти, до собак їх не поселиш.

  Планувала для будівництва використати гроші із бюджету участі, для цього і розмістила проект на голосування. А як перемогла, то переживає, що тепер дадуть менше. У міській раді запевнили, що менше ніж у 2018 році точно не буде. Але чи вистачить цього з урахуванням цін, що постійно ростуть? Навряд чи. На 2019 рік Валентина Захарчук подала бюджет у розмірі 700 тисяч гривень, а це втричі більше, ніж було, і цього вистачить, щоб мінімально, але все ж забезпечити харчування тваринам. Проте жінка не сподівається на такі кошти, "аби хоча б по три гривні на собаку на день було".

  Такі труднощі, як фінансовий аспект, доводиться вирішувати постійно. Валентина Мечиславівна в жодному разі, не плаче і не скаржиться. Дякує усім, хто допомагає, – від них багато чого залежить. А людям каже лиш одне:

  – Якщо у вас є чуйність, будь ласка, не ображайте цих тварин. Не прошу навіть нагодувати їх, а хоча б обійдіть стороною та не бийте ногами. А в кого добре серце, то прийдіть до мене, перед тим як щось казати. Усіх запрошую. Не обов’язково нести гроші чи продукти. Допоможіть солому розкласти, прибрати у вольєрах чи теплу водичку рознести вранці. Цього вже буде достатньо.

Джерело: novograd.city