Про це розповідається на novograd.city.

  Наша історія про чи не єдину перекладачку художньої літератури в Новограді Наталію Лазаревич. Активістка, патріотка та просто неординарна особистість, яка просто хоче перетворити звичне середовище навколо в дещо прекрасне.

  Навчання тільки підсилило її любов до України, культури та філософії. Кожна прочитана нею книга не просто аркуш паперу, а глибокий зміст, думки автора та підтекст. Як професіонал своєї справи вона мусить не сухо перекладати текст, а втілювати його в життя і найголовніше – донести ідею автора іншою мовою.

  – Ще з 5 класу я знала, що невід’ємною складовою мого життя стане переклад. До Революції гідності книжковий ринок України був жалюгідним видовищем. Він був наповнений російським перекладом, який дотувала Російська Федерація, і через свою низьку ціну переповнювала ринок. Саме тому я ще з дитинства мріяла, що колись працюватиму перекладачем в інституті й паралельно перекладатиму книги. Саме це вплинуло на мій вибір професії, – розповідає Наталія.

  Народилася наша героїня у Світловодську Кіровоградської області. Ходила до школи з поглибленим вивченням англійської мови. Дівчина пригадує, що в 10-11 класах у них було по 10 уроків англійської на тиждень. Окремо вивчали англійську літературу, що дало величезну базу знань. До 2012 року Наталя здобувала професію в Київському національному лінгвістичному університеті за спеціальністю "Англійська і німецька філологія, мова та література".

  Після університету продовжила жити в Києві та влаштувалась на роботу в один з коледжів столиці. Саме там доля звела її з викладачкою економіки, яка керувала власним бюро перекладів. Вона запропонувала дівчині паралельну роботу перекладача юридичних документів. Робота в бюро відбирала більшість часу, тому Наталя повністю зайнялася однією справою. І, може, все б продовжувалося в такому ритмі, якби не зміни в країні. Революція гідності повністю перевернула життя Наталії. Зараз вона зізнається, що погано пам’ятає ті часи, мабуть, наша підсвідомість навмисно вирізає з пам’яті моменти стресу. Але життя склалося так, що саме Майдан зблизив її з майбутнім чоловіком.

  – Ми були знайомі раніше, спілкувалися в соціальних мережах. Його приїзд як активіста на Майдан став приводом для нашої зустрічі. Якщо обернутися назад, я навіть не пам’ятаю, як зав’язувалися наші стосунки. Може саме патріотизм нас і поєднує, адже він і зараз захищає Україну. Знаю лише одне: ні зараз, ні тоді ми б не змогли залишитися осторонь. З самого дитинства я позиціонувала себе як націоналістку в сенсі "Україна понад усе!" – каже дівчина.

  Чоловік Наталії родом з Житомира. Приїхав на Майдан в складі партії "Удар", Наталія ж була волонтером. Вона чітко розуміла, що має бути там і допомогти хоча б дрібницями, всім можливим. Вважала, якщо ми не повалимо цей режим, він повалить нас. Вона носила на передову чай, розливала коктейлі Молотова, пізніше допомагала в шпиталі при соборі Василія Великого УГКЦ біля Львівської площі. Наталка згадує, що саме тоді, коли вона почала допомагати в шпиталі, її батьки дізналися, що вона теж бере в цьому участь. Адже занять у коледжі не було, на роботу вона не виходила, а говорити не могла, тож легко було здогадатися. Але дівчина приховувала від батьків цю інформацію як могла.

  Коли розпочалася війна, Наталя теж намагалась допомогти всім необхідним. Складала аптечки в організації "Захист патріотів". Її чоловік воював в складі батальйону УНСО. Потім його перевели до 54 розвідбату. Так доля і привела їх до Новограда.

  – 2015 року ми одружилися, тому рішення переїхати до вашого міста було спільним, ми просто хотіли хоча б у ротації бути поряд. Робота в мене була дистанційною, тому я не багато втрачала. До того ж я завжди хотіла жити в маленькому містечку, в Києві мені було важко повністю реалізуватися, – зізнається дівчина.

  Увесь час Наталія продовжувала займатися перекладом документів, та коли розпочалася революція в світі книг і ринок став потребувати якісного перекладу, вона захотіла спробувати себе в художньому перекладі. Дівчина розіслала своє резюме в усі видавництва України, першим відповіло видавництво "Фабула". Вони надіслали дівчині дві сторінки тексту, який вона мала перекласти. Їм сподобався переклад, тож вже трохи більше як рік вона працює з цим видавництвом. За цей час Наталка переклала вже чотири книги, зараз працює над п’ятою. З них вийшла в друк "Лавандовий дім" авторства Гіларі Бойд.

  – Ця книга не схожа на інші романчики. Вона досить цікава, не про топ-менеджерів, бандитів чи олігархів. Вона про звичайних людей у притаманних їм життєвих ситуаціях. Про реальне, не кіношне кохання. А головним є те, що вона про людей, яким за шістдесят, а не про тридцятилітніх, які живуть ніби востаннє і далі життя немає. Це радянський стереотип, що значно відрізняється від британських трендів. Пострадянським письменникам та деяким нашим, що їх наслідують, ще далеко до невимушеної манери британців писати про звичайних людей, – зазначає перекладачка.

  Дівчина пригадує, що її рідний Світловодськ порівняно молодий, тому вона завжди хотіла жити в місті з історією, де кожен куточок має свій спогад. Її дуже здивувало, що в Новограді мало хто цікавиться історією міста. За час проживання тут вона познайомилася з директоркою краєзнавчого музею і вирішила допомогти в його популяризації. На щастя, в пригоді став волонтерський досвід, адже Наталія може не соромлячись просити в когось допомоги в матеріалах. Зараз її головною мрією є відкриття музею в приміщенні аптеки. Цим вона займається серйозно і має багато планів.

  – Ідей насправді багато, хочемо відкрити фотовиставку, провести цикл відкритих лекцій з історії міста. У мене є чимало друзів, які знають багато щодо цього й готові розповісти про це людям. Нині ми займаємося ремонтом приміщення, а згодом можна буде дворик оформити. Я люблю створювати нові культурні проекти. Зараз я ніби живу на два міста, адже у Світловодську в мене теж багато проектів, які я хочу втілити. Ми вже провели в Новограді дві презентації книг: Назара Розлуцького "Нотатник мобілізованого" та Олени Тюпіної "Сила пристрасті", і я не планую на цьому зупинятися, – запевняє Наталя.

  Улюбленої книги в дівчини немає, адже читає дуже багато. З авторів любить Умберто Еко. Книгу Сергія Осоки «Нічні купання в серпні» відкрила для себе нещодавно, вона її дуже надихає, адже в дитинстві Наталка частенько бувала в селі. Зараз читає Ішіґуро Кадзуо "Похований велетень".

  Коли ви познайомитеся з Наталею, відчуєте, що Новограду не вистачає таких людей. Вона абсолютно безкорисно хоче змінити все навколо. Планів на наступний рік у дівчини безліч, проте розповідати про них не поспішає. Її ентузіазму можна лише позаздрити. З неї має брати приклад кожен корінний житель міста. Наталія – особистість, яка точно вплине на майбутнє Новограда. Їй потрібна лише наша допомога, підтримка та розуміння.

Джерело: novograd.city