Ми вирішили познайомити вас з молодими працівницями місцевого відділу поліції, молодими дівчатами – Наталією Подейко та Вікторією Петровою. Зі словом "молоді" ми не перебільшили, адже першій – 23 роки, а другій дівчині лишень 21. Однак вік зовсім не заважає, навпаки – вони наділені непереборним бажанням вершити зміни та допомагати людям, - про це повідомляє novograd.city.

  Наталія родом з Нової Романівки. З дитинства схильна до гуманітарних наук, дівчина в 11 класі чітко вирішила пов’язати своє життя з юриспруденцією. З 2012 по 2017 навчалась в Національній академії внутрішніх справ України. Уже два роки працює, з них сім місяців на посаді оперуповноваженої та понад рік – слідчою.

  Вікторія народилася в Новограді, закінчила школу № 9 з золотою медаллю. Також з дитинства цікавилася юридичною сферою. Вона усвідомлювала, що хоче допомагати багатьом людям. Містом для навчання хотіла обрати Харків, але несподівано через плачевну ситуацію в країні батьки вмовили дівчину вступити до Львова. У Львівському державному університеті внутрішніх справ до 2018 року Наталка була заступником голови самоврядування університету, членом студентської ради Львова та громадською активісткою.

  Дівчатам, незважаючи на те, що мріяли про цю професію, складно було перші роки навчання. Так званий курс молодого бійця тяжко давався на той час ще дітям, які тільки-но залишили рідну домівку.

  Віка згадує, що перші два роки вони жили за 70 км від Львова. Вони мали звикнути до всієї системи навчання, а найголовніше – до наказів, які потрібно виконувати. "Ми були ще зовсім дітьми, які різко потрапили в незвичні для себе умови, багато хто не витримував, йшов. Нас навчали бути сильними та стійкими, що дуже допомагає зараз. Нас ніби занурювали в різні складні ситуації, цим самим готуючи до майбутнього. Зараз я рада, що здобула таку базу, завдяки цьому в мене менше складнощів тепер".

  У Наталки тільки перший курс був у казармі. Однак саме тоді вона вперше на одну мить пожалкувала про свій вибір. Та потім дівчина зібралася з силами, сказала собі, що вона хоробра, сильна і все зможе. Саме з цим запалом вона й продовжила навчатися.За роки навчання в дівчат було стажування та практика, однак свій перший виїзд як поліцейських вони не забудуть ніколи.

  Вікторія: "Я полюбила і зненавиділа свою роботу декілька разів. Мабуть, ніколи не забуду, як побачила перший труп.

Моя подруга звільнилась після такого випадку. Пам’ятаю першого затриманого вбивцю. Складно сприймати всі речі та діяти згідно з законом, адже деякі обставини впливають на емоційному рівні. Ми всі люди, в нас також виникає бажання поспівчувати, вирішити ситуацію м’якше, та мусимо за законом, а він холодний. Перший мій виїзд був на чергуванні, і це була крадіжка. Реакція людей – зрозуміла, адже я молода, низького зросту, а біля мене кремезні хлопці, мало хто сприймає мене серйозно, доводиться показувати свою компетентність.

  Наталія: "Під час свого першого виїзду я побачила труп. Я дуже довго налаштовувалася. У мене тремтіло все тіло, я щосили намагалась зібратися, адже я слідча, старша групи, маю поводитися відповідно. Це був мікрорайон "Зелені", у квартирі помер самотній чоловік. Також було багато виїздів, де траплялися неадекватні люди, яких доводилось вгамовувати. За весь час я чітко зрозуміла: щоб люди сприймали тебе правильно, допоможе тільки діалог. Після того як ми покажемо, що знаємося на своїй справі, всі зайві питання відходять на другий план".

  Дівчата запевняють, що в будь-якій ситуації не важливий вік чи досвід. Вони мусять діяти як психологи: стримано реагувати на ситуації. Хоча люди бувають абсолютно різними, але діалог може врятувати. Люди поділяються на два типи: ті, які схвильовані, яких потрібно просто вислухати та зрозуміти, й ті, що агресивно налаштовані відразу та просто не сприймають поліцейських, от з такими важко боротись. Та той факт, що дівчатам ще не доводилось застосовувати фізичну силу на чергуваннях, свідчить, що вони гарні психологи та вміють владнати будь-яку ситуацію.

  Наднормовий робочий день залишає все менше часу на себе. А для кожної жінки так важливо приділяти собі вільну хвилину. Наші героїні – не виняток. Що ж допомагає їм абстрагуватися від роботи та відновити сили? Які вони поза роботою, що люблять та чим займаються?

  Наталя: "Я нещодавно вийшла заміж, тому хочеться більше часу приділяти чоловікові. Після тяжкого робочого дня понад усе хочу тиші та спокою. Особливо, коли ти абсолютно фізично виснажений, починають нагнітати думки про те, що, може, це не моя робота. Тоді я намагаюся чимшвидше відволіктись, заспокоїтись і все минає. Мені допомагає шопінг, фітнес, читання книг.

  Про те, чи змінили б вони професію, якби могли повернутись назад, навіть не думають, адже попри все люблять свою роботу. Найголовніше, що люди щиро дякують, а це надихає. Поліцейські багато працюють, і коли вдається допомогти: знайти вкрадене майно, розв'язати сімейні проблеми чи будь-що інше, то в очах людей помітно вдячність.

  Колеги дівчат залюбки допомагають порадами та не забувають про похвалу. Адже кожен бачить, з яким запалом вони ставлять до своєї роботи та як натхненно працюють. У них велике майбутнє, це ми зрозуміли при спілкуванні. Зараз єдина складність, що дівчата сприймають все близько до серця. Їм дуже хочеться допомогти всім, саме тому переймаються проблемами людей та щиро співчувають їм. Проблем чимало, тож кожен досвідчений полісмен знає, що так працювати буде складно, адже навіть найбільшому професіоналу можуть заважати емоції. Та чи можна вважати помилкою їхню щирість? Навряд. Найголовніше, що Вікторія й Наталія можуть вчасно опанувати себе та діють згідно з законом.

Джерело: novograd.city