А віднедавна до цих «вертикалей» додалася і «горизонталь» — довгий та просторий ангар для сільгосптехніки, що належить ТОВ «Аграрний фонд Терещенка». Це підприємство з’явилося в селі понад 11 років тому і з часом стало одним з лідерів сільгоспвиробництва в районі.
«Навіть в Азію пшеницю продаємо»

  «У 2007 році сюди зайшли французькі інвестори, — згадує Валерій Мельник,  генеральний директор «Аграрного фонду Терещенка». — Починав справу Мішель Терещенко — нащадок славнозвісного роду цукрозаводчиків та підприємців ХІХ століття. Опісля Мішель передав корпоративні права іншим колегам з Франції. Головною метою інвесторів було заснувати сільгоспвиробництво за принципами та зразками своєї країни». Отак у Трощі  з’явився маленький «французький острівець» на місці колишньої колгоспної контори. І справа потихеньку пішла… Валерій Мельник, як і Мішель Терещенко, стояв біля самих витоків цього підприємства, працюючи тут фактично з першого дня.

  «Сьогодні ми маємо в обробці 7500 гектарів земель, — розповідає Валерій Васильович. — Це землі, розташовані на територіях сільрад п’яти населених пунктів: Трощі, Бурківців, Галіївки, Малої Волиці та Іванополя. Вирощуємо соняшник, кукурудзу, горох, а також озимі культури: ріпак, пшеницю та ячмінь. Цьогорічні врожаї встигли зібрати до початку холодів. Можна сказати, що рік видався вдалим. Самого лишень соняшнику зібрали понад 6000 тонн.

  Непогано вродили й інші культури: горох — по 25 центнерів з гектара, кукурудза — по 90, ріпак — по 30,  а пшениця — по 65 центнерів з гектара. На врожай 2019 року посіяли озимий ріпак на тисячі гектарів, і ще на тисячі двохстах висіяли озиму пшеницю».

  Основний ринок збуту продукції «Аграрного фонду Терещенка» — український. Але частина урожаю традиційно йде на експорт — через південні порти морем пливе в країни Азії. «Там нашу продукцію радо купують, — каже Валерій Мельник. — Приміром, цьогоріч ми експортували тисячу тонн ячменю та чотири тисячі тонн пшениці. Азійські ринки для нас відкриті, на відміну від європейських, які не поспішають відкриватися для української сільгосппродукції. Та попри це, з Європою ми маємо тісні зв’язки, адже наші акції торгуються на славнозвісній Паризькій фондовій біржі. А холдинг, до якого ми входимо, має свій офіс на Єлисейських полях!».

  Комбайнери заробляють по 30 тисяч

  Виходимо на подвір’я підприємства. Тут під навісом, мовби на параді, вишикувалася сільгосптехніка,  яка теж нагадує про Францію. «Більшість тракторів, комбайнів та обприскувачів дійсно французького виробництва, — показує Валерій Мельник. — Техніка дуже хороша та надійна. Але водночас — неабияк складна. Тож працюють на ній справжні професіонали. Оплату праці мають відповідну. В сезонні «гарячі» місяці наші комбайнери отримують по 30 тисяч гривень, а механізатори — по 40 тисяч і більше! Тож за роботу в нас люди тримаються. Про це говорить і такий факт: понад 60% нинішніх працівників — це ті, хто починав цю справу з 2007 року».

  За словами гендиректора, штат підприємства укомплектовано повністю.  Але водночас він щиро зізнається: в окремі періоди був гострий кадровий дефіцит. Особливо — на механізаторів. «Тоді ми шукали їх і через службу зайнятості, і даючи оголошення в газети, — каже Валерій Мельник. — Зрештою знаходили. Але проблема — в тому, що наші кадри — це люди у віці 40-50 років чи старші. А молодь нині не хоче йти на роботу в село. І навіть на такі хороші зарплати, які є у нас! Виникає парадокс. Випускники сільськогосподарських навчальних закладів не бажають працювати за фахом. Їм це зовсім нецікаво! Тож така тенденція є доволі нездоровою і з часом може спричинити справжній кадровий голод на певні види робітничих професій. Вважаю, що держава має звернути на це питання увагу. Можна було б зобов’язати випускників училищ відпрацьовувати по 2-3 роки на підприємствах, як було колись. Тоді, можливо, молодь повернеться обличчям до села…».

  Сьогодні в «Аграрному фонді Терещенка» працюють близько 90 чоловік. Кожен має не лише стабільну зарплату, а й повний «соцпакет» від власників підприємства.  Раз на рік працівникам видається формений спецодяг. За рахунок Фонду  кожному з них відшкодовуються витрати на харчування — 65 гривень на день. «Так само компенсуються й витрати на дорогу, — каже Валерій Мельник. — Втім, у багатьох наших співробітників тепер є власні машини, вони обзавелися ними кілька років тому. Тоді наш Фонд видавав працівникам безвідсоткову позику до 20 тисяч гривень (коли долар був ще по 8 гривень). Ось чимало хто взяв тоді таку позику та й купив собі машину». Трактор стає грейдером

  Цікавлюся у генерального директора: а чи якось допомагає його сільгосппідприємство селам? «Аякже! — одказує Валерій Васильович. — Маємо спеціальний фонд для таких цілей. Як саме допомагаємо? По різних напрямках. Приміром, кілька років тому в Трощі ми видавали по 5 тисяч гривень родинам, де народжуються дітки. Тож після цього в селі спостерігався своєрідний «бебі-бум», наслідком якого тепер є наповнений малюками дитсадок.

  Допомагаємо школам з оплатою харчування дітей. Ось і нещодавно перерахували гроші Іванопільській гімназії — зазвичай це 100-120 тисяч гривень на рік. Село Бурківці попросило допомогти з ремонтом клубу — ми дали 30 тисяч на ремонт, і ще 15 тисяч — на закупівлю костюмів. А в зимовий період постійно допомагаємо селам, розчищаючи дороги. Адже маємо потужну техніку. Чіпляємо  на трактори грейдерні ковші  — і виходять бульдозери. Взимку їм вистачає роботи на дорогах. Чомусь щороку найбільше засипає снігом Малу Волицю. Тож мені тамтешня голова часто дзвонить: «Рятуйте, нас знову замело!». Доводиться виручати. А як інакше? Це  ж наші люди. Якщо ми маємо змогу, то завжди їм допомагаємо».

Джерело: zhytomyrschyna.zt.u