megoo internet dks

НЕДВИЖИМОСТЬ ЖИТОМИРА

Усі воїни з Житомирщини, які загинули за Україну 2018 року. ФОТО

Усі воїни з Житомирщини, які загинули за Україну 2018 року. ФОТО

  Добігає кінця 2018 рік. Ще один рік війни. Рік, в який Збройні сили України повзучим наступом взяли під контроль кілька населених пунктів і десятки квадратних кілометрів території Донбасу. Рік, коли українська армія не поступилася агресору жодною п’яддю рідної землі.

   За непорушну лінію фронту – а також за просування вперед – своїми життями заплатили 135 українських воїнів. Армійці ЗСУ, військовослужбовці Нацгвардії, бійці добровольчих підрозділів. Серед них – двоє дівчат. Частина полеглих – померлі від ран, отриманих раніше, - пише  «Новинарня».

  За інформацією сайту «Новинарня», протягом 2018 року на сході України загинули 5 військовослужбовців з Житомирщини. 

 Сабіна Галицька

Galitska Sabina Stanislavivna

“МИ ОТРИМАЛИ ЗВІСТКУ ПРО ТЕ, ЩО 23-РІЧНА УКРАЇНСЬКА МЕДИК БУЛА ВБИТА, КОЛИ НАМАГАЛАСЯ НАДАТИ ДОПОМОГУ МИРНИМ ЖИТЕЛЯМ ПОБЛИЗУ ЛІНІЇ ЗІТКНЕННЯ. ІНЦИДЕНТ НАГАДУЄ НАМ ПРО ПРОДОВЖЕННЯ КОНФЛІКТУ В СХІДНІЙ ЧАСТИНІ УКРАЇНИ, А ТАКОЖ ПРО ТЕ, ЩО МИРНІ ЖИТЕЛІ І ТІ, ХТО НАДАЄ ЇМ ДОПОМОГУ, ПЕРЕБУВАЮТЬ В НЕБЕЗПЕЦІ ЩОДНЯ”…

  Це – слова із заяви речниці Державного департаменту США Хізер Науерт на брифінгу 22 лютого у Вашингтоні.

  Представниця Держдепу зазначила, що Росія спроможна зупинити конфлікт і вплинути на формування бойовиків, які вона підтримує на Донбасі.

  Але Росія не припиняє конфлікт. І 23-річна медсестра 10-ї гірсько-штурмової бригади ЗСУ Сабіна Галицька стала ще однією його жертвою.

  Молода полісянка – наполовину полька, наполовину українка – загинула 20 лютоговнаслідок обстрілу з боку бойовиків “ЛНР” біля села Катеринівка.

  Як написав у “Фейсбуці” військовий кореспондент “1+1” Андрій Цаплієнко, “для того, аби стріляти так влучно, треба бути серйозним профі”. Практично на тому ж місці у січні 2017-го ворожий оператор протитанкового комплексу влучив в джип, у якому загинув розвідник Віталій Сенюк. А через два місяці, в березні 2017-го, ракета ПТРК спалила машину зі світлої пам’яті водієм 24-ї бригади Володею Пірусом.

  “Загалом таких влучань на цій ділянці не менше півдесятка. Один і той самий почерк. Постріл з наддалекої, граничної для такого виду зброї, дистанції. Через
кілька секунд другий. Аби добити. Теж влучний. Того, хто стріляв, можна вважати протитанковим снайпером”, – констатує Цаплієнко.

  …Старша медична сестра приймально-сортувального відділення медроти 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Сабіна Галицька надавала медичну допомогу ім українським бійцям, і цивільних. Останнього разу саме задля того вона намагалася дістатися сіл Катеринівка та Новоолександрівка, які нещодавно зайняли військові ЗСУ.
По небезпечній дорозі наші військові їхали в бронетранспортері. Його й підбив “ПТРК-снайпер”.
Від травм, несумісних із життям, Сабіна загинула на місці. Снаряд не розірвався. Якби трапилося інакше, загиблих могло бути значно більше…

— ЦЕ БУВ ЗВИЧАЙНИЙ ЩОДЕННИЙ ВИЇЗД НАШОЇ ГРУПИ ДЛЯ НАДАННЯ ВСЕБІЧНОЇ ДОПОМОГИ МЕШКАНЦЯМ ПРИФРОНТОВИХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ, — РОЗПОВІВ ПРЕС-СЛУЖБІ МОУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЕЦЬ ВОЛОДИМИР, ЯКИЙ РАЗОМ ІЗ САБІНОЮ БУВ В ТОМУ Ж “БЕТЕРІ” ТА ЗАЗНАВ КОНТУЗІЇ. — ПЕРШИМ ЗА МАРШРУТОМ СЛІДУВАННЯ БУВ НАСЕЛЕНИЙ ПУНКТ КАТЕРИНІВКА, ТОМУ РАЗОМ ІЗ НАМИ ДОПОМАГАТИ МІСЦЕВИМ ЇХАЛА ВІЙСЬКОВИЙ МЕДИК, АДЖЕ ЦИВІЛЬНИХ МЕДИКІВ ТАМ НЕМАЄ.
ДОРОГОЮ ЖАРТУВАЛИ. ЧОМУСЬ ВОНА ЗГАДАЛА НАШУ ПЕРШУ ЗУСТРІЧ У ЛИПНІ 2016 РОКУ. ТОДІ Я БУВ ДУЖЕ ПРИГНІЧЕНИЙ ПІСЛЯ ПЕРШОГО БОЙОВОГО ЗІТКНЕННЯ З ДРГ ПРОТИВНИКА. ТО БУВ ВАЖКИЙ БІЙ, БУЛИ ПОРАНЕНІ ТА ЗАГИБЛІ. САБІНА ЗНАХОДИЛАСЯ ПОРУЧ ІЗ НАМИ ТА НАМАГАЛАСЯ ВСІЛЯКО ПІДБАДЬОРИТИ. ЗА ДВА ДНІ ЗНОВ БУВ ПОТУЖНИЙ ОБСТРІЛ, ЗНОВ ПОРАНЕНІ ТА ВБИТІ. КОЛИ КРЕМЕЗНІ ЧОЛОВІКИ ГОЛОВИ ВІД ЗЕМЛІ НЕ МОГЛИ ВІДІРВАТИ, А ЦЯ ТЕНДІТНА ДІВЧИНКА ВЖЕ НАДАВАЛА ДОПОМОГУ ПОРАНЕНИМ І ВИТЯГУВАЛА ЇХ ІЗ ПОЛЯ БОЮ В БЕЗПЕЧНЕ МІСЦЕ.
МЕНІ СТАЛО ДУЖЕ СОРОМНО, Я ЗІБРАВ ВОЛЮ В КУЛАК ТА КИНУВСЯ ЇЙ ДОПОМАГАТИ. ТАК МИ І ПОЗНАЙОМИЛИСЯ..

  Не стримував хвилювання при спогадах і Мар’ян, який теж зазнав поранення після обстрілу бронетранспортера та зараз лікується у військовому мобільному госпіталі:

— ІЗ САБІНОЮ МИ ПОЗНАЙОМИЛИСЯ ВЛІТКУ 2016 РОКУ, КОЛИ НАШ ПІДРОЗДІЛ БОРОНИВ МАР’ЇНКУ. ЙШОВ ДУЖЕ СИЛЬНИЙ ДОЩ, І ХЛОПЦІ ХОВАЛИСЯ, ЩОБ НЕ ЗМОКНУТИ ДО НИТКИ. ВСІ БУЛИ ЯКІСЬ СУМНІ, А КОЛИ РАПТОМ З’ЯВИЛАСЯ ВОНА, НАЧЕ СОНЕЧКО ВИЙШЛО З-ЗА ХМАР. САБІНА ВІДРАЗУ ПОЧАЛА ЩОСЬ ГОЛОСНО РОЗПОВІДАТИ ТА ЖАРТУВАТИ. І ТОДІ МИ ПОЧАЛИ ВСМІХАТИСЯ, ПОПРИ СУМНУ ПОГОДУ.
А ЩЕ САБІНА НЕ ПО-ДІВОЧОМУ ЛЮБИЛА ЗБРОЮ… ЦЕ БУЛА ОДНА З НАЙУЛЮБЛЕНІШИХ ТЕМ ДЛЯ РОЗМОВ. МОГЛА НАВІТЬ ЗАУВАЖЕННЯ ЗРОБИТИ ТОМУ, ХТО НЕ ДОГЛЯДАВ СВІЙ АВТОМАТ, — ІЗ СУМОМ ЗГАДУЄ МАР’ЯН.

  — У бригаді її називали “красуня”. Це не позивний її, просто вона такою була. Справжньою красунею, як зовні, так і в душі. Це величезна втрата для всіх, хто хоча б трошки її знав, — не стримуючи сліз, говорить подруга Сабіни, військовослужбовець Наталія.

  Сабіна багатьом розповідала, що планує здобути вищу освіту. У неї було дуже багато планів на подальше життя, різноманітних мрій та сподівань.

  23 лютого, Сабіну Станіславівну Галицьку з військовими почестями провели в останню путь та поховали в рідному селі Бастова Рудня Ємільчинського району Житомирської області.

  Там вона народилася 20 вересня 1994 року.

  Закінчила Новоград-Волинський медичний коледж (2010-2014, освіта середня спеціальна, фельдшер).

  Після коледжу – з січня 2015 року – працювала поруч із мамою в Барашівській дільничій лікарні (с. Бараші Ємільчинського району, акушер), що входила до складу ЦРЛ смт Ємільчине.

  “Завжди ввічлива, уважна та чуйна до пацієнтів”, —  такою запам’ятала Сабіну колега по роботі Людмила Дацюк.

  Рятувати життя, давати життя було покликанням дівчини.

  У квітні 2016 вона добровільно пішла до Збройних сил на контракт, після НЦ “Десна” продовжила службу в “десятці”, військова частина А4267 (10 огшбр).

  Протягом майже п’яти місяців Сабіна надавала допомогу пораненим на передовій. Це була вже друга її ротація на фронт.

  Приклад сестри надихнув її брата Павла, який теж пішов до ЗСУ і наразі проходить підготовку в одному з навчальних центрів.

  Кажуть, усі родина Галицьких – патріоти. В перші дні війни батьки пофарбували в синьо-жовтий колір паркан свого будинку.

  …Востаннє Сабіна бачилася з рідними під час відпустки на Різдво. Тоді Сабіна відвідала медколедж, де навчалася, поспілкувалася з викладачами і подругами.

  “Ми обіцяємо, що путінські покидьки заплатять за смерть Сабіни максимальну ціну. Вбивати жінок та мирних мешканців – це все, на що здатні кляті російські окупанти”, – йдеться в меморіальному дописі 10 огшбр у “Фейсбуці”.

 

Сергій Ковнацький

Kovnatskiy Sergiy

  Старший солдат, військовослужбовець 1-го десантно-штурмового батальйону 95 одшбр Сергій Ковнацький загинув уранці 25 березня від поранення в голову кулею снайпера під час бойового чергування на позиції “Шахта Бутівка” під Донецьком.

  Воїнові було лише 22.

  Сергій народився 27 серпня 1995 року в селі Ясенівка Пулинського (колишній Червоноармійський) району Житомирської області. Мешкав у смт Пулини.

  Грав у футбол за місцеву команду. 2013 року закінчив професійний ліцей, де здобув професії тракториста-машиніста сільськогоспвиробництва, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування, водія автотранспортних засобів.

  У квітні 2016-го вступив до ЗСУ на військову службу за контрактом – пішов у десантники.

  Із грудня 2017-го Сергій перебував зі своєю бригадою на передовій. Після закінчення контракту в травні збирався одружитись.

  Похований у селищі Пулини.

  Залишились наречена, батько – також учасник бойових дій, мати, брат і сестра.

Дмитро Рудь

Rud Dmitro 1

  Дмитрові Рудю було лише 20. Він народився 23 січня 1998 року в Житомирі.

  Сирота, виховувався дідом і бабою, відвідував недільну школу при Свято-Михайлівському кафедральному соборі.

  Закінчив Житомирський автодорожний коледж за спеціальністю “будівництво, експлуатація і ремонт автомобільних доріг та аеродромів”.

  Пожити й попрацювати в мирній Україні хлопчина не встиг. Але став на захист своєї землі й помер як воїн-герой.

  У віці 18 років – у липні 2016-го – Дмитро Рудь пішов за контрактом до Збройних сил. У званні матроса, на посаді старшого стрільця-санітара служив у 503-му окремому батальйоні 36-ї бригади морської піхоти ВМС ЗСУ.

  Світлий, добрий, розумний, товариський – так відгукуються про нього друзі.

  Дмитро загинув удень 16 травня під час ворожого обстрілу з РПГ-7 позицій Об’єднаних сил поблизу смт Талаківка у Приазов’ї.

  Похований на Смолянському кладовищі Житомира.

  Залишились дідусь, бабуся та сестра-двійня.

Олексій Влодарський “Скіф”

Vlodarskiy Oleksiy

  “Я не знаю, що написати, як висловити свій біль. Але я не можу промовчати. Сьогодні ми втратили нашого брата, завжди веселого та невгамовного Льошу “Скіфа”. Снайперська куля обірвала життя мого маленького брата. Плачу та не знаходжу місця. Льошка, наш малюк, серце розірвалося на шматки від болю і втрати. Вічна пам’ять герою”, – написав товариш загиблого Сергій Юрченко.

  Олексій Влодарський із позивним “Скіф”, військовослужбовець 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53 омбр ЗСУ, загинув 2 жовтня від кулі ворожого снайпера.

  “На Луганському напрямку основні зусилля противник зосередив на спробах відкинути підрозділи Об’єднаних сил з позицій уздовж Бахмутської траси. В районі населених пунктів Кримське та Новотошківське ворог вів прицільний вогонь з мінометів 82-го калібру, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї”, — розповіла речниця ОС Вікторія Данильчук.
Під час цього бою – біля селища Кримське Новоайдарського району – поліг Скіф.

  Олексій Влодарський народився 15 грудня 1981 року на Житомирщині, в селищі Гранітне (Малинський район).

  У 2000-2001 роках проходив строкову службу в 441-му вертолітному полку у Коростені. Із 2010-го працював машиністом екскаватора.

  Усі, хто знав Олексія, відгукуються про нього як про добру, веселу, товариську людину. Влодарський писав вірші, пісні, грав на гітарі.

  У 2014-му – мобілізований до 1-ї танкової бригади. Після того кілька разів підписував короткостроковий контракт із ЗСУ.

  Похований у рідному Гранітному.

  Залишились сестра, брат.

Ігор Гончаренко

Igor Goncharenko

  Увечері 1 листопада старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 8-ї механізованої роти 72 ОМБр Ігор Гончаренко отримав смертельне поранення поблизу смт Зайцеве на Горлівському напрямку, в Донецькій області – внаслідок обстрілу опорного пункту з великокаліберного кулемета та стрілецької зброї.

  Ігорю було 24. Він народився 5 березня 1994 року в селі Станишівка під Житомиром.

  Закінчив Житомирське ПТУ №1 за фахом будівельника. Пройшов строкову службу у частині НГУ в Одесі.

  Із весни 2016-го служив за контрактом у 20-му окремому батальйоні РЕБ (радіоелектронної боротьби) (в/ч А1262, Житомир).

  Був відряджений в зону ООС до 72-ї механізованої бригади імені Чорних запорожців. Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 8-ї механізованої роти 72 омбр.

  Залишилися мати, вітчим та двоє братів.

 

 

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

 

 

 

 

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Loading...

Go to top