Український церковний шлях, труднощі переходу: історія парафії Житомирщини

  У Малинському районі Житомирщини московський священик не віддає громаді ПЦУ ключі від церкви.

  На Житомирщині релігійна громада села Ворсівка Малинського району, яка першою в області перейшла з УПЦ МП до новоствореної Помісної ПЦУ, вже має статут. Однак потрапити до свого храму прихожани не можуть, бо місцевий священик забрав ключі й відмовляється їх повернути.

  У Ворсівці все відбулося доволі швидко. 11 січня на зборах у будинку культури громада одноголосно прийняла рішення перейти до ПЦУ. Натомість отець Василь (Симчук), який уже 10 років поспіль проводить богослужіння у сільській Свято-Миколаївській церкві, не підтримав своїх парафіян і не віддав їм ключі від споруди. За два дні, 13 січня, віряни не впустили до церкви нового московського священика, який приїхав із райцентру та привіз групу підтримки із жінок. Тож відправляти службу йому довелося надворі під храмом, а навколо тим часом ворсівчани гуртом співали гімн України. Це все відбувалося у присутності парафіян, які підтримали перехід, учасників АТО та правоохоронців. 16 січня голова ОДА підписав розпорядження, яким затвердив статут нової релігійної громади села Ворсівка.

  Про настрої та очікування вірян дізнавалася кореспондент Укрінформу.

  У ГОЛОСУВАННІ ЗА ПОМІСНУ ЦЕРКВУ «ПРОТИ» – ОДИН СВЯЩЕНИК

  Першою зупинкою у Ворсівці була сільська рада. Утім, двері там зачинені. Продавчиня найближчого магазину Марина Науменко розповіла, що сільський голова та секретар поїхали до райцентру у церковних справах.

  До журналістів у Ворсівці ставлення дещо упереджене: як пояснюють селяни, у російських ЗМІ події останнього тижня вже охрестили «захопленням храму прихильниками ПЦУ». Проте напруження доволі швидко зникає, і люди починають ділитися своїми враженнями.

Антоніна Вдовенко
Антоніна Вдовенко

  До магазину підходить пенсіонерка Антоніна Вдовенко, і за кілька хвилин мені стає відомо про всі головні новини Ворсівки.

  За словами Марини Науменко, на все село назбирається хіба чотири людини, які не підтримали перехід релігійної громади до новоствореної церкви. Після зборів отець Василь забрав ключі від храму. Нині кажуть, що він у лікарні чи просто десь переховується. Натомість церкву опечатали і готуються провести там інвентаризацію.

  «Раніше я до церкви не ходила, а тепер, коли ми перейшли, піду. Росія – агресор, то чому у нас має бути її церква? Скільки на війні загинуло через неї наших дітей і батьків!» – каже Науменко.

  Антоніна Вдовенко додає: «Священик підтримує Росію, тому громада й перейшла. Але ж його ніхто не виганяв, якщо хоче з нами – нехай теж переходить».

  Телефоном домовляюся зустрітися біля церкви зі ще однією місцевою жителькою, Анжелою Данильченко. Жінка підходить разом зі своїм чоловіком. Просять показати журналістське посвідчення, уважно його вивчають і кажуть, що можемо їхати у сільраду, куди за кілька хвилин повернеться керівництво і привезе останні новини.

  Поки чекаємо на сільського голову і секретаря, починаємо розмову про події у Ворсівці.

Анжела Данильченко (праворуч)
Анжела Данильченко (праворуч)

   «Я піднімала питання, щоб у церкві не молилися за патріарха Кирила. Після закінчення літургії про нього завжди згадували, але жодного разу ми не почули у поминаннях про наших воїнів. Тому я перестала з літа ходити до храму», – зауважила Данильченко.

  Жінка пригадує, що про перехід громади з УПЦ МП у селі говорили уже давно. Перед Різдвом староста церкви Зоя Крушевська зі ще однією прихожанкою почали збирати в селі підписи. Співрозмовниця пояснює, що було два списки – для тих, хто підтримує ПЦУ, та для прихильників Російської церкви. Якось отець Василь зустрів у селі старосту і навіть хотів відібрати в неї ті підписи із погрозами, та марно.

  Коли справа дійшла до зборів громади і голосування за перехід, присутні у будинку культури майже півтори сотні людей одностайно підтримали таке рішення. Натомість єдиний, хто підняв руку проти, був місцевий священик. Селяни переповідають, отець Василь у виступі сказав, що хоче залишитися у своїй церкві й не буде підпорядковуватися Стамбулу.

  Після зборів біля храму зібралося до десятка священиків, яких люди не запрошували. Навіщо вони приїздили і чому церкву того дня настоятель відкрив, не відомо. У селі побоюються, що тоді з храму могли зникнути святині, тому там потрібно все перевірити.

  Анжела Данильченко наголошує, що тепер, коли релігійна громада отримала новий статут, двері храму будуть відчинені для всіх, хто прийде туди за покликом серця.

  «Ходити до церкви можуть навіть ті, хто були проти переходу. Я кажу, ви ж ходите до Бога, то приходьте і будемо всі разом молитися», – закликає парафіянка.

  ОТЕЦЬ ВАСИЛЬ ПОГРОЖУВАВ РОЗПРАВОЮ

  Згодом зі стосом паперів із Малина приїздять ворсівський сільський голова Петро Підручний та секретар Любов Пилипенко. Діляться, що вже зареєстрували статут і церковну общину, але не знають, що робити далі: храм належить місцевій релігійній громаді, але потрапити туди нині неможливо.

Петро Підручний
Петро Підручний і Любов Пилипенко 

  «Ми зверталися до отця Василя, аби відкрив храм, бо ж свята ідуть. Сьогодні знову до нього телефонував. Прошу: приїдьте до нас, підемо разом зі мною, відкриємо храм, і нехай священик іде та й править. Він мені каже: хто це буде священиком, бо ж я не відмовлявся. Вже його вмовляю: як не можете приїхати, то ми з лікарні своїм транспортом вас заберемо і повернемо назад. У відповідь чую, що нічого відчиняти навіть не збирається. Він каже, що у церкві буде правити “наша” громада, а “ваша” нехай іде, куди хоче. Я запитую: яка ж це громада “ваша”? Громада ворсівська, яка на зборах зібралася, – це хто? А він мені: нічого не знаю», – розводить руками сільський голова.

  Коли в селі збирали списки прихильників переходу до ПЦУ, Петро Підручний і Любов Пилипенко теж поставили свої підписи. За їхніми словами, переговори такі складні, бо священик звинувачує сільського голову, що то він підмовив громаду. Натомість керівництво сільради каже, що підписами підтримали людей, адже кожен має право обирати церкву, до якої хоче ходити.

  За словами Підручного і Пилипенко, отець Василь, перебуваючи у сільраді, навіть погрожував. Мовляв, у селі буде різня, проллється кров, приїдуть люди у балаклавах…

  Як розповіла секретар, попри такий супротив настоятеля храму й відмову віддати ключі, Житомирська єпархія ПЦУ вже призначила у Ворсівку нового священика, тож на Водохреща буде кому освятити воду.

  Храм конче треба відчинити ще й для проведення інвентаризації, яка востаннє проходила у 1984 році. Принаймні, пізніших документів про опис церковного майна в сільраді немає. У документах, до речі, є інформація про ікону 1861 року, яка має зберігатися у культовій споруді.

  ЯК ГРОМАДІ ПОТРАПИТИ ДО ЦЕРКВИ?

  Після спілкування з парафіянами і владою телефоную до отця Василя, аби поцікавитися його позицією. Коли він дізнався, що розмовляє із журналістом, і почув запитання про ключі, почав удавати, ніби не чує мене. Передзвонюю ще раз, і – після повторного прохання прокоментувати – священик просто скидає дзвінок, а потім відхиляє й наступний.

  За роз’ясненням, що робити громаді, яка не може потрапити до храму, я звернулася до завідувача сектору у справах релігій та національностей управління культури та туризму Житомирської ОДА Олександра Пивоварського. 

  Він наголошує, що священик, який забрав ключі, діє незаконно. Натомість віряни мають дві альтернативи.

  «Цю ситуацію неприпустимо вирішувати силою, порушуючи закон. Один зі шляхів її врегулювання – вести зі священиком перемовини, аби він сам повернув ключі. Інший спосіб – людям потрібно звернутися до правоохоронних органів, аби їх проконсультували, як діяти далі», – зауважив Пивоварський.

  Як стало відомо Укрінформу, вночі з 17 на 18 січня у кожному дворі Ворсівки з’явилися листи із закликом до селян схаменутися, не йти на “смертельний розкольницький гріх”, підтримуючи Єдину помісну церкву.

  У сільраді повідомили, що сьогодні, у п’ятницю, о 15.00 отець Василь готується провести службу в церкві.

  ...Дерев’яна Свято-Миколаївська церква у центрі Ворсівки має давню історію. Храм на цьому місці побудували ще у 1728 році. Згодом він частково згорів, а відремонтували його у 1850 році. Тепер церква переживає нове випробування в самотньому очікуванні, коли зі своїми молитвами до неї знову повернуться люди.

Ірина Чириця, Житомир-Ворсівка

 
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework