І лише сонце, що іноді виглядає з-за хмар, наче чарівник, перетворює усю цю сумну картину на справжню красу, милу людському оку, йдеться на сторінках видання silske.org

  З історії села Туровець.

  На сайті Станишівської сільради інформація про історію села Туровець, як інших сіл, що входили донедавна до Туровецької сільради, відсутня, тому довелося використати матеріали сайтів "Житомирська область у складі УРСР" та "Історія сіл і міст Української РСР", де надано дані на 1973 рік.

  ТУРОВЕЦЬ - село, центр сільської Ради, розташоване за 31 км від районного та обласного центру й залізничної станції Житомир. Дворів - 142. Населення - 434 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Грабівка, Кринички, Лісівщина, Мошківка.

  На території Туровця розміщена бригада колгоспу "Здобуток Жовтня", центральна садиба якого розташована в с. Ліщин. Вирощують зернові культури, льон, картоплю. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.

  За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 46 трудівників села відзначено урядовими нагородами. Серед них орденом Жовтневої Революції нагороджена ланкова А. Т. Волотівська.

  У селі є восьмирічна школа, де 14 учителів навчають 131 учня, клуб, дві бібліотеки з книжковим фондом 7 тис. примірників, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок.

  Під час тимчасової німецько-фашистської окупації у районі села діяв партизанський загін ім. Чапаєва. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 106 жителів села, з них 60 загинуло, 45 - удостоєні орденів і медалей.

  Воїнам-визволителям села, які полягли в боротьбі проти фашистів, трудящі спорудили пам'ятник.

  У Туровці народилася Г. Т. Пустовойтова (1838 або 1843-1881 рр.) - українська революціонерка, яка брала участь у польському визвольному повстанні 1863-64 рр., у національно-визвольній війні італійського народу під проводом Д. Гарібальді, під час Паризької комуни 1871 року була ад'ютантом головнокомандуючого збройними силами комунарів Я. Домбровського, героїчно билася на барикадах Парижа.

  Отже, донедавна Туровець був адміністративним центром однойменної сільської ради, до складу якої входило п'ять сіл. Останні чверть віку "незалежності" назвати продуктивними чи прогресивними у розвитку села може лише завзятий оптиміст. І то лише, якщо не зверне увагу на те, що протягом цього часу кількість населення значно скоротилася, бригада ліщинського колгоспу "Здобуток Жовтня" від "європейських реформ" існувати перестала, а тому про вирощування льону, картоплі та розвиток м'ясо-молочного тваринництва тут забуто надовго - поки до влади в Україні не прийдуть справжні патріоти, які дбатимуть про розвиток села, а не про власне збагачення та перетворення нашої країни в американську колонію з найгіршими наслідками для населення.

  Й останнє десятиліття було несприятливим для туровчан. Районна влада під гаслом "оптимізації" освіти закрила школу й у Туровці. Після того, як зникли дитячі голоси на шкільному подвір'ї, стало зрозумілим, що майбутнє цього населеного пункту райдужним не буде. Потім, під час снігопаду, завалився дах на будинку, де розташовувалася пошта в центрі села і місцеве керівництво вирішило його взагалі знести. Така ж біда спіткала й будівлю, де знаходилася сільрада та клуб, проте колишні депутати та сільський голова Галина Любченко віднайшли можливість відремонтувати дах і покрили його металочерепицею.

  Зроблено було й ремонт у місцевому медичному закладі, а в приміщенні колишньої школи відкрили дитсадок з короткотерміновим перебуванням дітей. Запрацював у центрі села й магазин "Теремок". Продовжував вирощувати зернові, хоч і в невеликій кількості, місцевий фермер Володимир Назарчук, якого на виборах 2015 року було обрано за партійними списками депутатом районної ради, а потім він здав повноваження і прийняв мандат депутата новоствореної Станишівської сільради, де став членом бюджетної комісії.

  Для Туровця створення Станишівської ОТГ стало новим етапом розвитку. У розмовах з представниками газети "Сільське життя" і сільський голова, і працівники сільради, і депутати, досить стримано ставилися до цієї "реформи українського села". Але, як водиться в Україні, як тільки поступила команда зверху, організовано знищили свою сільраду й пішли у "прийми" до Станишівки.

  Не можна сказати, що ці два роки якось суттєво позначилися на селі Туровець та колись йому підлеглих населених пунктів - Грабівки, Буймира, Лісівщини, Мошківки. Порівняно зі змінами у інших селах Станишівщини тут значних змін не видно. Особливо взимку, коли "за кущами" нічого не сховаєш.

  У будівлі колишньої сільради, яка зараз має назву "старостат", від влади "сидить" лише одна людина - все та ж Галина Любченко, яка тепер замінює увесь штат колишньої сільради, але вже не як голова, а "в. о. старости" - бо у новостворених ОТГ до цих пір старост ніхто не вибирав, хоча це прерогатива місцевого люду. Ще два рази на тиждень тут працює діловод. В усі інші дні та з інших питань, особливо - земельних, потрібно їздити до "столиці" ОТГ.

  Кадрові зміни відбулися у всіх селах Станишівської сільради. Спочатку, під час створення ОТГ, її керівництво та депутатський корпус вважали, що вони повністю самостійні й у створенні штатної структури управління громади, й рівня зарплати. Але згодом виявилося, що це зовсім не так. Після проведення аудиту однією організацією, тут змушені були передивитися кадрові питання та ще й утримувати щомісячно з зарплат посадовців кошти, що були виплачені понад встановлені зверху нормативи. Так, в.о. старост щомісячно повертають до казни по дві тисячі гривень.

  Перестав у Туровці працювати й дитсадок. Зараз школярів та малят возять на автобусі до Ліщина. Хтось вважає, що так краще, бо там створені належні умови для навчання та виховання підростаючого покоління туровчан. З однієї сторони - це так. Але про відродження Туровця, як самостійного села зі своєю історією та традиціями, мова вже навряд чи може йти. На його майбутньому нинішні експериментатори поставили жирний хрест, як і на майбутньому тисяч сіл по всій Україні, які у радянські часи мали значний потенціал для розвитку і протягом чверть віку за тих умов значно приростилися б і людом, і достатком.

  Але назад вже ті славні часи не повернеш. І селяни вже втратили надію на позитивні зміни. Що стосується Туровця, то про нього керівництво Станишівської сільради не забуло. Вже цього року тут мають зробити ремонт порожньої колишньої школи аж на п'ять з половиною мільйонів. Сума солідна, але виникає запитання: для чого? Щоб туди переселити в.о. старости, діловода, що працює два дні, і ФАП? А будівлі нинішнього старостату та медзакладу перетворити на соціальне житло?

  Чи не економніше було б зробити ремонт старостату та ФАПу, а приміщення колишньої школи використати під створення якогось підприємства?

   Не буде ж станишівська ОТГ щорічно витрачати свій значний бюджет на євроремонти об'єктів - потрібно ж переходити й до створення економічної основи громади. Використання бюджету для ремонтів та виплати зарплат - це те, що називається його неефективним використанням, а простіше кажучи - його "проїданням". Оскільки не створюється нових джерел наповнення бюджету. Навіть на території нашого району є негативні приклади у цьому плані. Це добре, що зараз зі станишівської ОТГ обласна та київська влада роблять зразково-показову, виділяють значні кошти і возять сюди делегації з усієї України. Але ж так вічно продовжуватися не може. Потрібно буде й самим заробляти.

  Тому щодо Туровця, то тут варто все добре обміркувати. Ті 5,5 мільйонів могли б піти на реставрацію Будинку культури в Луці, який є в аварійному стані і найгіршим в районі за станом, чи на інші потреби.

  Дехто з місцевих жителів у Туровці вважає, що, якщо ремонтувати школу, то краще з нього зробити готель і центр розвитку сільського туризму, бо довколишні ландшафти цьому сприяють. Це також варіант, що може бути розглянутим. Як і створення кооперативу з цехом для переробки молока - пасти корів довкола є де. Інші говорять, щоб місцева влада подбала про розчистку дороги взимку та вказують й на те, що навіть пам'ятник загиблим воїнам у Великій Вітчизняній війні, який є одним з кращих в районі, не зачищений від снігу.

  Як бачимо, нинішній рік може стати визначальним у розвитку села Туровець. І куди буде направлено цей вектор - побачимо. А читачі "Сільського життя" дізнаються про це вчасно.

Іван Марчук

Джерело: silske.org

 Новини Житомира