НЕДВИЖИМОСТЬ ЖИТОМИРА

Проблеми Малина варилися у столичному казані. Костянтин Грубич готував страву, а малинчани знесли кілька торб солі...

Проблеми Малина варилися у столичному казані. Костянтин Грубич готував страву, а малинчани знесли кілька торб солі...

  ...і щедро солили нею розмову та свою бідацьку кашу.

 

  Нєгодяї з «плюсів» у Малин приїхали електричкою?

  «…Казала міська влада, що питання розглядається…» — так мовив до гурту малинчан Костянтин Грубич, вставляючи свої коментарі до кулінарного діалогу на Соборній площі у Малині.

  «А перевізнику це невигідно, продовжував столичний журналіст. — Столяру тобто. Він нас особисто назвав нєгодяями. А чого, не розумію…».

 

  Стороннім ці репліки ні про що не говорять. А от у малинчан, особливо тих, які користуються електричкою, їздячи до столиці на роботу, ці фрази асоціюються з актуальною для них темою.

  Для невтаємничених нагадаю, що ініціативна група з числа громадських активістів запросила телебачення на підтримку у вирішенні підвезення містян до першої електрички о 4-й ранку.

  Звісно, вирішити питання перегляду часу відправлення першої електрички напряму із «Укрзалізницею» ще, мабуть, ніхто не намагався. Важко уявити, чи пішли б у цьому відомстві на поступки. Адже розклад ув’язаний із ритмом усієї мережі доріг і сполучень країни.

  Отже простіше знайти спосіб вчасної доставки пасажирів, і щоб не пішки ( а 11-м маршрутом, як жартують, на світанковий потяг до Києва добирається більшість).

  Шість квитків у касі і сотні пасажирів у вагонах

  Далі розмова точилася навколо необ’єктивності сторони перевізника у розумінні ситуації. Буцім сам Столяр був біля першої електрички і порахував…

  «Він що? Працівник залізниці? — обурювалася молода пані. — Він заходив у вагони? Рахував?».

  «Йому сказали в касі, що продано 6 квитків», — додав чоловік у гурті біля «Польової кухні».

  Тут люди почали хором обурюватися: а як же встигнеш взяти квиток у касі? Адже і так треба зарання встати, що не проспати на цей потяг. І щоб взяти квиток, жертвуй ще годиною недосипу. (Погодьтеся, таки ця касова система недолуга і неактуальна).

  Контролери і так продають квитки у вагонах. А якби вони надавали квитки усім. І «нульові» — пільговикам та пенсіонерам Тоді б картина виглядала об’єктивно. (І статистика показувала б сотні квитків, а не 6!)

  А ще (люби, Боже, правду) всі ми знаємо, що самі ж пасажири беруть квитки не за повну ціну — тицяють контролеру урізану суму. І всіх все влаштовує. Бо як же того дорогущого квитка купувати двічі на день?!

  Всі зароблені в столиці гроші спустити на «Укрзалізницю»? З її запізненнями і простоями на маршруті «Київ-Малин»? З її вкороченими ніби зумисне електричками? З її брудними і обшарпаними, обпльованими і залитими сечею тамбурами? Як не крути — всі винні і ніхто не хоче взяти відповідальність на себе.

  «Укрзалізниця» не чує потреб народу. Народу наплювати на неї (у прямому і переносному сенсах) у відповідь на глухоту і сліпоту.

  А про що там далі говорять біля «Польової кухні»?26031804 2

   Ще раз про винахідливих малинчан і вкорочений потяг

  «Скажіть, якщо врешті пустять цей автобус під першу електричку, він буде заповнений?», — намагається повернути розмову під свій контроль Костянтин Грубич.

  «Буде!», — запевняють люди. І оптимістично описують «плюсам» переваги запровадження маршрутки під першу електричку. Бо більше народу, хто не має як дістатися на вокзал вночі, їздитиме на 4-ту ранку, ніж тих, хто має. А тому розвантажиться і електричка, що о 6-й. На ній решті малинчан буде не так тісно. Адже не секрет, що ця актуальна електричка, особливо вкорочений її варіант, ущерть заповнюється коростенцями.

  Розповіли «Польовій кухні» і про винахідливість містян. Як займають у телефонному режимі сидячі місця завдяки друзям, що сідають до електрички між Коростенем і Малином. Як ідуть пішки чи беруть таксі на 4-6-ох до Пиріжківського переїзду, щоб там отримати благословенне сидяче місце.

  А ті, хто мають нещастя жити між Малином і Києвом, будуть стояти. Хай терплять. Це не від Малина до кінцевої стояти!

  Чи перейнявся шеф-повар польової нашими бідами, це не головне. Головне – все встигнути вчасно і детально донести до нього. Що керувало малинчанами, які прийшли до польової кухні? Голод? Не думаю.

  Бажання долучити свій голос. Адже крапля камінь точить.

 Нащо вам той Київ, якщо у вас є пиріжки?

  Дивувався чи вдавав, що дивувався, ведучий програми розповідям наших земляків. Назва Пиріжки його взагалі збила з пантелику. Йому, в контексті власної програми, в словах учувався винятково кулінарний присмак.

  Не дали йому схаменутися і вели далі : «А ще люди їдуть до Києва останньою електричкою, просяться переночувати на роботі, аби вранці там стати до праці…».

  І тут Костянтин Грубич зробив зовсім фальшивий поворот, аби, розумію, творити свій сценарій передачі: «А чого ви взагалі їздите до того Києва? Хіба тут не можна працюати?..».

  Зрозуміло, що він прекрасно знає ситуацію, бо така – по всій країні. Зрозуміло, що гурт почав наввипередки розповідати про біду занепаду виробничого Малина.

  «Які заводи були! «Прожектор», МДЕЗ… Ну фабрика ще якось дише…».

  «Та яка фабрика!».

  «Її немає наполовину!».

  (Ой лишенько, яка половина? Десята частина…).

  «Роботи нема. Малин селом скоро буде. Я думала, виростуть мої діти, буде добре їм у Малині. А роботи нема!».

  Костянтин запереживав: «А ще й оплати дорогу до Києва…».

  Люди внесли нову підтему до основної: «Їздять маршрутки на Київ. Зранку забиті, сісти не можна…».

  Грубич знову: «То, виходить, цим перевізникам невигідно, щоб зручно було добиратися до електрички на 4-ту?».

  «Та ні, маршрутки до Києва постійно забиті були і будуть. Хто їздив, той і їздитиме ними…».

  Таки обидві сторони зійшлися на тому, що все одно є якийсь договорняк. Інакше б питання було вирішене давно. Перевізникам, буцім, урветься вигода і т.д., якщо малинчани отримають зручне підвезення до першої електрички.

  Отже, всім перевізникам буде непереливки: міському маршруту невигідно давати автобуса під першу електричку (з міркувань самого перевізника), а столична маршрутка позбудеться таки певної кількості пасажирів, які б воліли їхати першою електричкою, та поки не можуть. Якось так.

  Повільніше, будь ласка, я записую!

  Ну, ми це все знали і без розмов біля «Польової кухні». Ця наша каша вариться не один рік, ми її не раз спожили і … ну, того…

  Гурт біля казана з юшкою «плюсів» припустив, не в змозі відійти від основної теми, що якби їздила електричка завжди на 8 вагонів, то не було тісняви, смороду, втрати свідомості і навіть летальних випадків у вагонах. І про п’ятниці згадали, і про душогубку на Святошині.26031804 3

  Тут журналіст насторожено подивився на мій диктофон: «А що це ви робите?».

  «Записую».

  «Ми вас записуємо, ви — нас… А тут взагалі є ще якісь інші питання і проблеми?».

  «Так, є питання по місту. Можна? Про дороги».

   Про небезпечні тріщини та їх причини

  Не важко здогадатися, що йшлося про вулицю Винниченка, яка насправді виконує функцію обласної магістралі. Жінка, очевидячки —мешканка названої вулиці, згадала і про порушення обмеження встановленої дозволеної ваги вантажів ваговозів, і про порушення режиму швидкості.

  Якщо це для гостей міста було новиною, то для жителів міста, особливо ж —вулиці Винниченка, ці проблеми старі, як світ. Однак звикати до такого стану речей люди не мають наміру. І хоча мешканці зверталися скрізь, бо в будинках утворювалися тріщини, лопали шибки, інтенсивність руху продовжує створювати небезпеку, проте досі ніхто виходу не знайшов.

  Лопають шибки та тріщать стіни ще з однієї причини. Містяни переказали Костянтину Грубичу своє здивування, чому на великій відстані від діючих кар’єрів руйнується житло малинчан.

  «Мабуть вони камінь рвуть з того світу! Щоб за 7 кілометрів стіни дрижали і тріскали. Такого раніше не було! Хай би мер розібрався і з цим…»

  «А де ваш мер, до речі?» — ніби схаменувся журналіст.

  Мера, тобто міського голови не було. Хоча його чекали і «плюси», і громада («мінуси?»).

  «Та він на Юлю работає!..» — підказав жіночий голос.

  «Зробімо паузу. Мені треба засипати сіль!» — нагадав усім присутнім Костянтин.

  Що ж, чого-чого, а солі тут було насипано на наші рани вдосталь. Є чим і юшку солити…

  Топонімічна й патріотична проблема Гранітного

  За кілька хвилин у гурті з’явилася громадська активістка, волонтерка Тетяна Левкова, тримаючи у руках світлину нашого земляка, загиблого у війні на сході України — добровольця айдарівця Олексія Володарського.

  Виявляється, що активісти виявили бажання назвати одну із центральних вулиць Гранітного (вулицю Чехова), звідки Олексій, іменем героя. Були зібрані підписи односельців. Проте ініціатива зараз пішла у зворотному напрямку. Під тиском невдоволених чи незгодних, процес загальмувався і дехто навіть відкликав свої підписи на підтримку.26031804 4

  Костянтин Грубич звернув увагу на цю проблему і навіть пообіцяв з «Польовою кухнею» побувати у Гранітному. (Було б актуально і з міркувань цієї топонімічно-патріотичної ініціативи, і з міркувань загрози закриття зупинки Щебзаводи на тому ж залізничному напрямку «Малин-Київ»).

  Як до Бердичева ліфтом чи рачки до неба

  Наступна проблема, озвучена малин чанами, знаходиться вже не у горизонталі. А у вертикалі. Голова ОСББ розповіла про дуже коштовну проблему з ліфтом. Якщо щомісяця ОСББ, скажімо, має внесків 13 тисяч, то лише на утримання 2 ліфтів мусить віддавати 6 тисяч. Це тому, що у місті немає власного ліфтового господарства. Тому «Бердичів-ліфт» виставляє свій тариф, являючись монополістом у своїй галузі.

  І керівник ОСББ бачить вирішення проблеми у створенні підрозділу для обслуговування ліфтів на базі одного з КП Малина.

  Журналіст хотів змінити тему, апелюючи до гурту: «Хто ще що хоче розповісти? Мені потрібні строкаті кадри, щоб обличчя і теми не повторювалися».26031804 5

  Проте тема ОСББ від себе не відпускала. Ті, хто безпосередньо має вже досвід створення і діяльності ОСББ, стверджують, що процес загальмувався.

  «Як утворилися ми у 2016, більш потім — немає. Бо бояться… Немає впевненості у людей і підтримки влади».

  Про дороги і про те, що їх нікому буде скоро ремонтувати

  Зачепили і тему громади. От у Чоповичах вже є…

  Хтось із жінок підтримав: «То там і дороги вже кращі. І все поробили…».

  А чоловічий голос саркастично додав: «Та там просто машин менше їздить!..».

  З чоповицьких доріг зробили крутий віраж у бік освіти: «Дітей не возять безплатно на міських маршрутках, хоча б на гривню дешевше зробили проїзд!.. Це раз. Не годують безкоштовно у школах. Це два. А в інших містах школярі їдять безкоштовно!».

  Малинчанин Микола Поліновський із теми освіти вивів актуальний вектор до профосвіти і якості кваліфікації виробничих професій. Маючи досвід роботи у комунальній сфері, він зауважив, що кваліфіковані фахівці (слюсарі, монтажники, зварювальники сантехніки тощо) старіють і йдуть на пенсію. Хто прийде на їх зміну, якщо державою не підтримується престиж цих складних і непопулярних у молоді професій. А без них же ніяк не обійтися! Чорнову і невдячну роботу роблять пенсіонери для пенсіонерів. Знайти гарного слюсаря вже важко.

  А хто робить дороги? Теж пенсіонери. Нас чекають катаклізми. Жоден президент чи журналіст не візьме лопату і не ремонтуватиме дорогу чи комунікацію.

  І перчику, і спецій, і ще мішок проблем

  Присутні біля кухні пенсіонери проте акцентували тисячний раз свою і нашу увагу на несправедливості перевізників щодо підвезення їх (пільговиків, інвалідів тощо) міським транспортом. Тобто, якщо взяв одного-двох, третього водій вже не повезе задарма.

  Та ми всі ж знаємо, що це неправильно, але так і лишиться. І чи ти «чорнобилець», чи ні — то вже питання третє.

  Молода жінка звернулася через телебачення про проблеми здоров’я дітей. А зачала вона здалеку, щоб розповісти на загал про недобудований в центрі Малина (в парку) спорткомплекс, на який таки заслужило місто, що має таку спортивну, а особливо — борцівську славу в Україні та світі. Тобто міській владі мало б бути соромно за цей недобудований об’єкт на тлі спортивного престижу малинчан.

  Містяни зачепили і тему порушення їх прав відповідними структурами. Один пан розповів, що правоохоронці бездіяльні у розслідуванні крадіжок. Буцім, його сина не раз обкрадали, він давав поліції інформацію, знав куди злодії відвезли майно (на метал), проте справу ніхто не розслідує.

  А інші малинчани запевняють, що у них, власників чорнобильських категорій, виникли проблеми з дією чорнобильських пільг, навіть, маючи І-категорію, не можеш нею скористатися через бюрократичні перепони.

  Настояну недільну юшку можна вдруге спожити з екрану

  Ось такі балачки точилися, поки варилася грибна юшка.

  Пряма і непряма мова людей — достовірна. Тобто документально точна. Авторські репліки, сподіваюся, не вплинули на об’єктивну картинку. І прошу не плутати твердження людей, зафіксовані мною, з моєю особистою думко.

  А як виглядатиме все це крізь об’єктив каналу «1+1» та після кропіткої праці монтажера та після зауважень автора передачі — важко сказати. Журналіст пообіцяв, що за тиждень після гостин у Малині (тобто вже ось-ось, у неділю) учасники розмови зможуть у скороченому варіанті переглянути її з екрану.

  А як вирішуватимуться за цих умов і за втручання «Польової кухні» наші міські проблеми? Теж побачимо. І покуштуємо. Хоча і так знаємо, що перед тим як відчути солодкий смак досягнутого, не один пуд солі з’їмо. Чи ні?

Cпостерігала і записувала Ірина Кримська

Джерело: infomalin.biz

 Новини Житомира

    

Последнее изменение Вторник, 26/03/2019

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Loading...

Go to top