А, може, з гри акторів?.. Після ознайомлення з експозицією, що розгорнулася у бердичівському Театрі на Європейській, можна сміливо стверджувати: справжній театр, якщо і не починається, то вже точно ґрунтується на сценографії.

  Близько трьох десятків робіт власного авторства виставив у холах місцевого храму Мельпомени Валерій Кулавін – художник-постановник, сценограф, член Національної спілки художників України, лауреат премії ім. Л. Українки. Від решти виставок, що діяли до цього часу у Бердичеві, ця відрізняється тим, що представлене на ній – не картини живопису у звичному для всіх розумінні (хоча і дуже схожі). Це – ескізи декорацій. Власне, все, що оточує акторів на сценах під час драм, комедій, а також опер, оперет, водевілів, різного роду шоу-програм тощо – лишень на полотнах. За пензель художник-сценограф береться не просто з власного натхнення – так, за його баченням, виглядатиме та чи інша вистава, з цього починається спільна з режисером-постановником розробка концепції.

  Складаються окремі кошториси, потім – один загальний кошторис, закуповується все необхідне, починають працювати цехи, і за всім цим мусить наглядати художник-сценограф. За ним – прискіплива перевірка кожної дрібниці, аби у найвідповідальніший момент – без неприємних сюрпризів. Ти маєш налагодити ефективну співпрацю мало не з кожним працівником кожної служби, а в який час ми живемо – відомо.

  «Сів», «намалював», «почеркушки» – з вуст майстра процес сприймаєш, як одну суцільну легкість та невимушеність. Насправді, художник-сценограф – це ой, як нелегко.

  Одна лавка, а навколо неї у кілька поверхів розгортається філософія: у деяких режисерів мінімалізм – у тренді. Вистава слугує синтезом драматургії, музики, інтер’єру, і без цього ніяк, переконаний Валерій Кулавін. Мінімалізм, переконаний, то ознака відсутності у режисерові багатого змісту, та й навіщо тоді той, хто відповідає за декорації?.. Вистава може складатися з кількох дій, у кожній дії по кілька разів може мінятися антураж – це ж скільки ескізів повинен видати сценограф? Зрештою, все залежить від замислу, відповідає пан Валерій.

  Бердичів театральний добре пам’ятає прем’єру «Фріди». На сцені – величезний і таємничий дім-дерево та його мешканці мало не на кожній гілці-поверсі… Гасне світло, і за мить зовсім інші герої – посеред зовсім іншого інтер’єру. Як так можна, запитували тоді глядачі? Вистава «Фріда» – то справа сценографічного таланту Валерія Кулавіна. З чого починав свою роботу над твором Марини Гримич? Із виготовлення верстатів – 20-ки, 40-ки, 60-ки, 80-ки. На чомусь треба моделювати, складати і т. д.

  Бути художником-сценографом – то, з-поміж іншого, бути і безпосередньо художником, і виробником, і виконробом, то значить залежати від купи різних чинників (від фінансування та наявності потрібних цвяхів чи тканини до настрою та душевного стану столяра). В умовах невеликих міст ця професія навряд чи принесе високий дохід. Валерій Кулавін, як справжній Майстер, не може похвалитися великою кількістю учнів (зі сценографією пов’язала життя лише одна з них). На фоні створених нашим земляком декорацій виблискували Майя Плісецька, Анатолій Солов’яненко, Тетяна Шмига, Гізела Ципола. А він, із власних слів, все життя намагався гідно нести свій хрест. 14 років – у театрі опери й балету Нижнього Новгорода, близько 30-ти років – у муздрамтеатрі ім. Кочерги у Житомирі, і ось коло замкнулося – Театр на Європейській у Бердичеві – місті, в якому народився.

Репортаж Олександра Єжеля,trkvik.tv

 Новини Житомира