Він невеличкий, трапецієподібної форми, звужений до верху і розширений до низу, у профілі клиноподібний, пласке черевце. Розміри: довжина 2,5 – 2,7 см, ширина 2 – 2,5 см, товщина 0,5 – 0,6 см. Краї зверху і по боках оброблені ретушшю, а нижня частина була скошена і загострена, край частково збитий та затуплений. Цікаво що це за виріб ? До якого періоду часу його можна віднести ? Як його використовували?

   По-перше, представлений предмет морфологічно нагадує деякі вироби мезолітичної епохи (ІХ – VI тис. до н.е.), які називають мікролітами. Це дрібні крем’яні знаряддя геометричних форм (прямокутник, трикутник, трапеція та ін.), що виготовлялися на пластині або відщепі, розміром від декількох міліметрів до декілька сантиметрів (Рис. 1, 4 та 1, 5). Їх  використовували у якості наконечників стріл або у певній комбінації як вкладиші набірних лез ножів чи списів. Під час порівняльного аналізу наведеної знахідки із мікролітами мезолітичної епохи, з’ясувалося наступне. На відміну від них знайдений виріб більш масивніший, грубіший і значно поступається за розмірами. Більш того, топографічні умови місцевості, де його було знайдено, суттєво відрізняється від тих де селилися мисливці мезолітичної доби.

   По-друге, виріб дещо нагадує скребок, бо його верхня і бічні кінці оброблені ретушшю. Зазвичай робочий край має дугоподібну форму, але може бути прямим, загостреним або іншої форми в залежності від функціонального призначення. Науковці на основі трасологічних методів прийшли до висновку, що скребки могли використовуватися для обробки дерева, рогу, кістки, а також шкір тварин. Його появу тут можна було б пов’язати із поселенням трипільської культури енеолітичної доби (IV – III тис. до н.е.), виявлене на Замковій горі. Однак енеолітичні скребки більш масивніші, виготовлені на крупних відщепах округлої або округло-овальної форми, оброблені з однієї сторони, з переду або по краю дрібною ретушшю.     

  Отже, крем’яний виріб із шурфа № 12 ні до мезолітичних мисливців, а ні до трипільців енеолітичної епохи немає ніякого відношення. Слід також відзначити, що такі вироби на поселені Лука-Райковецької культури  (VIII – IX ст.) та культурних нашаруваннях давньоруського часу (Х – середини ХІІІ ст.) в районі Замкової гори та навколишніх місцевостях взагалі не відомі.

   Цікаво, що подібні предмети, дещо інших форм в історичній частині м. Житомира знаходили і раніше. Так у 80-х рр. на Замковій горі було знайдено невеличку, прямокутної форми пластинку із майже прямим краєм, який оброблений дрібною ретушшю (Рис. 1, 2). Аналогічну пластинку знайдено у 2017 р. в шурфі, закладеному на території садиби обласного краєзнавчого музею по вул. Кафедральній, 3 (Рис. 1, 3). Незважаючи на їх морфологічну різноманітність, вироби загалом поєднують невеличкі розміри та форми, що нагадують мікроліти, пласкі черевце і спинка, клиноподібний профіль та звужений, іноді загострений робочий край.

  В результаті пошуків вдалося з’ясувати, що аналогічні крем’яні вироби були відомі й за доби пізнього середньовіччя. Виявляється, що їх використовували у якості важливої деталі механізму вогнепальної зброї з ударно-кременевим замком (Рис. 1, 6). Принцип його роботи полягав у наступному. Рушницю чи пістолет заряджали з дула. На поличку (підставку) з порохівниці насипали щіпку пороху. Підпружний  гачок із закріпленим попереду кременем відводили назад, при цьому стискалася підгачкова пружина. При натиску гачок стрімко опускався до низу,  кремінь бив по рифленій сталевій пластині (кресало), внаслідок чого з’являвся сніп іскор, який підпалював пороховий заряд і відбувався постріл (Рис. 1, 7 – 10). Такий механізм у вогнепальній зброї на теренах України з’явився у XVI – XVII ст.

  Таким чином, згадані вище крем’яні вироби, що нагадують мікроліти мезолітичної доби, можна віднести до категорії збройових кременів, які застосовувалися у вогнепальній зброї. Їх знахідки в районі Замкової гори цілком виправдані, оскільки на його території упродовж XIV – XVIII ст. функціонував замок.

Старший науковий співробітник відділу досліджень музею 

О.О. Тарабукін

Новини Житомира