Їм — 104 роки! Дві незвичайні історії довгожителів".

  Одна з уродинниць опанувала смартфон та вправно користується інтернетом, а інша не уявляє життя без пісні і так і не навчилась письму, - розповідає expres.online.

 Життя жінок, що відсвяткували днями такий поважний ювілей, видалося дуже цікавим, хоч і непростим. Житомирянка Олена Москальова народилася у травні 1915 року. Закінчила в Житомирі сільгоспінститут, працювала там лаборанткою. Була чемпіонкою міста з легкої атлетики.

  Особливо мені подобалися гімнастика, вправи на спортивних снарядах та біг, - каже пані Олена. — Досі маю фотографії, де я виконую вправи на кільцях. У часи Другої світової війни Олену схопили просто на вулиці Житомира і відправили на робити до Німеччини, де вона пробула два роки. Після війни, повернувшись до рідного міста, Олена Адамівна познайомилася з майбутнім чоловіком - Семеном Москальовим.

  Одружившись із ним, стала родичкою славетного піаніста Святослава Ріхтера, уродженця Житомира. Чоловік пані Олени доводився Ріхтерові рідним дядьком по матері. Із Семеном Миколайовичем ми прожили 54 роки, - згадує Олена Москальова. - Він був надзвичайно доброю та милою людиною. Я була з ним дуже щаслива. Нині Олена Адамівна має чудову пам'ять та не втрачає ясності розуму. Жінка старається бути активною, не відставати від технічних новинок - опанувала інтернет та смартфон!

  - Я працювала багато літ бухгалтером, але шкодую, що не вдалося стати лікаркою або вчителькою, - ділиться. - А ще жалкую, що не записувала багато з того, що бачила.

  На запитання про секрет її довголіття щиро та серйозно каже: “Богом, вочевидь, так заплановано, щоби я стільки жила.

  - 104-й день народження відзначила і Гликерія Наливайченко із села Погулянка, яка нині мешкає в Любешеві.

  Жінка має п'ятьох дітей, десятьох онуків, стільки ж правнуків і сімох праправнуків! Чудово пам'ятає своє дитинство, має добре здоров'я — ніколи не ходила до лікарів, бо не довіряє їм, і не вживає пігулок.

  - Гликерія Іванівна була десятою дитиною в селянській родині. Працювати почала з п'ятнадцяти років. До школи не ходила, бо сім'я була бідна. Писати жінка досі не вміє. Як каже її донька, в дитинстві мама навіть не мала взуття, ходила босоніж. У 19-річному віці вийшла заміж за 24-літнього односельця Якова. З війни її чоловік повернувся з інвалідністю. Тож узяла на себе всю роботу.

  У селі Гликерію знають як вправну рукодільницю: вона вишивала, ткала, в'язала. Нині активно цікавиться подіями в Україні, співає народні пісні.

Новини Житомира