Ольга Юзвінська: "Я досі чекаю сина, здається, ось-ось з’явиться на порозі…"

  Ми продовжуємо йти слідами війни. Її кроки ступили по всьому району та місту, залишивши рану в серці кожної мами. Той серпень, безжальний та спекотний, забрав життя більшості наших земляків.

 

  Дорога завела нас у Городницю, де народився та виріс Вадим Юзвінський. Тут, удома, його досі чекає мама, передає novograd.city.

  Ольга Антонівна зустріла нас біля хвіртки, привітно запрошуючи до оселі. Як і в кожної родини у великій кімнаті будинку на почесному місці стоять фотокартки сина. Із шухляди господиня дістала зовсім давні фото, лиш у цьому маленькому згортку вся сім’я разом.24011918 2

  Народилася пані Ольга в маленькому селі Липине. Навчалася в Городницькій школі, потім влаштувалася працювати на фарфоровий завод, де згодом познайомилась з майбутнім чоловіком. Через кілька місяців, 1972-го, побралися. Того ж року народилася донечка Леся, а через два – син Вадим.

  – Чоловік мій родом з Городниці, ось поруч жили його батьки, – показує у вікно жінка. – Ми спершу побудували тут тимчасовий будинок, та згодом, мені дуже тут подобалося, адже навколо будинку багато землі. Шкода тільки, що ось вже 16 літ, як немає чоловіка, і 5 років, як живу без сина… Донька в 1990 році вийшла заміж та переїхала до чоловіка в Дубники. Я залишилась сама, та добре, що хоч внуків, правнуків багато, не дають сумувати.24011918 3

  Ольга Юзвінська надзвичайно багата бабуся, бо у свої 64 має вже восьмеро онуків та семеро правнуків, з яких найменшим двом не виповнилося й п’яти рочків. Її донька навчалася на швачку. Двічі заміжня: перший чоловік помер, й Леся залишилася сама з трьома дітками, згодом зустріла другого чоловіка, якому народила ще двох. Синові ж створити щасливу, міцну родину не вдалося: тричі одружений, є три чудові доньки та навіть уже двічі дідусь, проте лише першого онука Вадим встиг побачити.24011918 4

  – Син з дитинства був творчим та добрим хлопцем. Любив малювати, танцювати, співати. Донька зовсім інша. Він дуже відрізнявся від однолітків відповідальністю – якщо пообіцяє комусь допомогу чи просто зустріч, то обов’язково прийде, незважаючи ні на що. Мабуть, саме тому й одружувався стільки разів, не любив сварки і хотів, щоб усе було добре. Дуже вродливий хлопець був, з м’яким характером. Йому ніколи не бракувало уваги дівчат, – зазначає мати.

  Вадим закінчив 8 класів школи та вісімнадцятирічним пішов на строкову службу у Чернівці. За півтора року дослужився до звання "старшина". Після військового життя ще трохи працював на фарфоровому заводі, потім їздив на заробітки до Києва. Лиш коли мамі у 2013-му стало зле, вона перенесла інфаркт, син вирішив повернутися додому та допомагати всім можливим. Тут встиг попрацювати на пилорамі, аж поки не прийшла повістка.24011918 5

  – Добре пам’ятаю той день, коли ми побачили цей маленький папірець. Я плакала і казала: "Ви вигадали, куди він піде, як же я сама впораюся?". Але син, трохи подумавши, сказав: "Мамо, як же я не піду, якщо не я, то хто тоді?". Нас запевняли, що це лиш на 10 днів, хоча я добре розуміла, що він пробуде там довше, навіть думки не припустила, що все може так скінчитись…

  Досить сильна на перший погляд жінка в цей момент ніби змінилась. Вона поринула у спогади, коли її син ще був поряд, коли вона могла щось змінити, зупинити його. Якби ж хоча б натяк був на щось погане…24011918 6

  Він пішов у березні з повісткою в руках. За кілька днів відправили в Херсонську область, потім були блокпост біля Криму, Маріуполя і насамкінець Донецьк, Амвросіївка. Вадим приїхав на кілька днів у відпустку в кінці червня. На всі питання близьких та знайомих відмовчувався і казав лиш: "У мене все добре" – цю фразу рідні чули постійно. З дому їхав усвідомлюючи, що повертається у мирний Маріуполь, де йому не загрожує небезпека. Однак наступного дня їх відправили в Донецьк. Мати знала, де Вадим, без деталей, приблизно. Вони говорили щодня двічі на день, здебільшого жінка просто відповідала на питання сина, а на свої ж чула одну й ту саму відповідь: "У мене все добре". Лиш одного разу вона не почула звичної фрази, адже 8 серпня син мовив: "Мамо, нас обстріляли" – зв’язок обірвався.24011918 7

  – Навіть після цієї фрази я й думати не могла, що з ним могло щось статися, – пригадує жінка. – Я не відчула нічого лихого, хоча зазвичай бувають погані передчуття. А тоді – взагалі нічого. Я зателефонувала йому ще раз у вечері, потім зранку наступного дня. Так чекала ще 4 дні. Після того вирішила поїхати в частину, щоб сказали, чи все в порядку з моїм сином. Там мовчали, запевняли, що не мають жодних новин і попросили приїхати пізніше. Я їздила туди тричі, нічого так і не дізналася. Лише 22 серпня двоє військових і наш селищний голова прийшли до мене і повідомили, що Вадим помер у госпіталі від поранень, несумісних з життям. 24 серпня ми його ховали…

  Перед очима жінки виринув спогад про найболючіший день у її житті. Вона мусила ховати сина, дивилась на його, ніби живе, обличчя і не усвідомлювала, що відбувалося. Того дня була гроза. Дощило так, що не було видно навіть дороги, труну мусили класти у воду. Про те, що в дні, коли ховають наших бійців іде дощ, розповідає багато рідних. Як це пояснити? Невже дійсно вони так тужать за ріднею чи за життям, чи, може, це сльози інших, а може, й не сльози зовсім? На це питання ніхто не знає відповіді, це просто факт.24011918 8

  Зараз Ольга Антонівна дуже рідко залишається сама. Навпроти живе онучка, яка вже має своїх діток, тож бабусі сумувати не дозволяють. Коли випадає нагода посидіти на самоті, багато читає, має власну бібліотеку. За станом здоров’я з господарства тримає лише курей, більшого й не треба. На кожен день народження жінки до її оселі сходиться вся велика родина, дім ураз наповнюється дитячим сміхом. Саме в такі дні, навіть досі не замислюючись, їй хочеться покликати сина.

  Материнське серце ніколи не прийме втрати, воно болітиме і через десять років так, як вперше. Навіть тоді, коли ховаєш відкриту труну, як було з Вадимом, це не допомогло матері прийняти біль.

  – Навіть зараз у розмові можу обмовитись, що ось-ось Вадим прийде. До цього неможливо звикнути. Ти постійно шукаєш в будинку згадку про нього, хоч і одяг віддала весь людям, щоб не лежав, та все ще багато чого нагадує про сина. А як інакше? Він тут ріс, і я ніколи не звикну до думки, що він більше не прийде. Я завжди його чекатиму.

  Жінка пригадує, коли не стало чоловіка, вона ще довго в будинку відчувала його присутність: скрипнуть двері чи ліжко, і здається, наче чоловік прийшов. З сином чомусь не було такого відчуття. Вадим наснився їй лише двічі, таким, як раніше, з сотнею питань…

Джерело: novograd.city 

Новини Житомира

   

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework