Про це повідомляє www.ukrinform.ua/.

  Центральна садиба природоохоронного об’єкту розташована у селі Селезівка Овруцького району. Аби туди добратися, потрібно спочатку проїхати майже 140 км від Житомира до Овруча, а далі - ще 62 км.

КРАЙ БОЛІТ З РІДКІСНОЮ ФЛОРОЮ І ФАУНОЮ

  Овруччина доволі контрастна. На її теренах є відселені через аварію на Чорнобильській АЕС села. Водночас, частину території району займають Поліський природний заповідник та унікальний Словечансько-Овруцький кряж. Краєвидами останнього можна помилуватися з вікна автомобіля дорогою у заповідник.

  Дорогою подекуди зустрічаються таблички «Прикордонна смуга», а весь транспорт, який ми помітили, це кілька лісовозів, позашляховик прикордонників, дві вантажівки, що перевозили на кузові збирачів чорниць, віз із кіньми та пара мотоциклів. По селах стоять маленькі дерев’яні хатки, поряд з ними - криниці-журавлі. Мішаних лісів там практично немає, а серед височенних сосен лише подекуди видніються тонкі берізки. На озерцях квітнуть білі та жовті лілії, а вздовж узбіч красуються вмиті липневим дощем гриби-лисички.

  Площа Поліського природного заповідника – це 20 тис. 104 гектари на території Овруцького та Олевського районів Житомирщини у межиріччі Болотниці та Уборті, до його складу входять 3 лісництва. Він утворений ще у 1968 році й з того часу закріпив за собою реноме острова дикої природи та української тайги.

  Науковий співробітник Поліського природного заповідника Галина Бумар каже, що його територія бідна через піщані ґрунти, які мають малий гумусовий горизонт. Тут ростуть лише невибагливі соснові ліси, орієнтовно 15% займають берези, а от дуби - справжня рідкість.

  «Цінність природних екосистем заповідника в тому, що тут на площі близько 270 га збережені стиглі й перестійні соснові ліси, яким понад 120 років. На Поліссі майже всі такі старі насадження вирубані. Крім того, охороняються болота, що є цінними природними ландшафтами і рідкісні для Європи. На площі близько 1600 га збереглися великі масиви мезотрофних сфагнових боліт, де зустрічаються реліктові рослини: верба лапландська, верба чорнична, ринхоспора біла. Ще 400 га території займають оліготрофні болота з великим шаром торфу, де рослинність перебуває в екстремальних умовах і живиться в основному атмосферними опадами. Типова для них рослина – це пухівка піхвова. Крім того, там є великі купини бурого і червоного сфагнового моху, на яких трапляється журавлина дрібноплода із Червоної книги», - зауважила Галина Бумар.

  Серед біорізноманіття Поліського заповідника до Європейського червоного списку внесені 2 рослини (смілка литовська, козельці українські), 5 тварин (вовк, рись звичайна, видра річкова, вовчок ліщиновий, вухань звичайний), 1 птах (деркач) та 1 риба (мінога українська). Натомість до Червоної книги України потрапили 18 видів судинних рослин, 2 види мохів (сфагнум блискучий і тоненький), 7 видів ссавців та 11 видів птахів. Крім того, Боннська конвенція охороняє там 55 видів птахів, а Бернська – 117.

  Галина Бумар додає, що у середині 1980-х на території України вперше загніздилася бородата сова і обрала вона для цього саме Поліський заповідник. Щодо флори, то у таких низькопродуктивних лісах росте багато ягідників, а також зустрічається чимало плаунів, серед яких - рідкісний для рівнинної частини плаун колючий.

  Наразі в заповіднику плодоносить чорниця, згодом з’явиться лохина (буяхи), а у вересні – журавлина болотна. Неймовірно красиво тут буде восени, коли розквітне верес.

ВОРОГИ ЗАПОВІДНИКА – ПОЖЕЖІ ТА КЛІМАТИЧНІ ЗМІНИ

  Ольга Бєльська ‒ ще одна наукова співробітниця заповідника тим часом показує на другому поверсі садиби музей природи, де зібрані зразки руд і цінних мінералів, а також опудала типових птахів і тварин, серед яких і рідкісний заєць-біляк, і бородата сова, глухар, яструб, сіра чапля.

  Далі йдемо на прогулянку піщаною екологічною стежкою, завдовжки понад кілометр. За словами Бєльської, у заповіднику нарахували понад 100 видів мохів і стільки ж лишайників.

  «Зараз бачите навколо епігейні лишайники або ті, що зростають на ґрунті. Такий лишайник свідчить, що тут чисте повітря. Окиси сірки та азоту знищують лишайники і передовсім зникають саме ті, які ростуть на ґрунті. Потім зникають епіфітні, які на рослинах, а останніми епілітні – на камінні і на стінах. Місцями трапляється, що поряд із болотом є гряда лишайника. Це свідчить, що в заповіднику поєднані дуже мокрі і сухі умови», ‒ підкреслює співрозмовниця.

  Ольга Бєльська звертає увагу на сосну у вигляді куща. Зазвичай високе дерево через потрапляння на піщані дюни з поганим доступом до води виростає розлогим і дуже низьким. Такій сосні може бути 40-60 років, а її висота сягає до півметра.

  До речі, на екологічній стежці можна натрапити на цікаву комахоїдну рослину - росичку середню.

  Але краса-красою, а заповідник має чимало проблем, боротися з якими вкрай непросто.

«Найбільша біда заповідника – пожежі зумовлені людським фактором. Після них рослинність на пагорбах і болотах відновлюється упродовж цілих 30 років. Наприклад, у Копищанському лісництві є ділянки, де після 9 років деревна рослинність на горбистій місцевості досі не відійшла і там тільки починає оселятися лишайник. Пожежі бувають неконтрольовані, коли полум’я охоплює до 500 га й тоді горять і болота, і ліси», ‒ ділиться Бумар.

  Натомість Бєльська додає, що не меншої шкоди лісам заповідника завдає біологічна “пожежа”, тобто ураження сосен верхівковим короїдом: «Оскільки у нас заповідна територія, то проводити вирубування уражених короїдом сосен ми не маємо права. Тож дерева падають, утворюючи пожежонебезпечні ділянки. Короїд поширюється через недостатню кількість опадів і низький рівень ґрунтових вод. Останні 2 роки всихання лісів трохи припинилося, а от у квітні 2017 року на верхових болотах води вже не було. Сосни також пошкоджує коренева губка».

  До того ж, зміни клімату провокують висихання боліт, від чого потерпають болотні рослини.

  Колишній директор Поліського природного заповідника Сергій Жила підкреслює, що через глобальне потепління всихають не тільки ліси.

  «Через зміни клімату навколо заповідника величезна проблема з грибами і ягідниками. У літній період грибів практично немає. У 1970-1980 роках навколишні села офіційно заготовляли до 100-180 тонн грибів (у вареному вигляді). Тут був грибоварний пункт, люди привозили продукцію, а далі її експортували з відповідною сертифікацією. Зараз це ще й серйозна соціально-економічна проблема, бо жителі сіл втрачають можливість заробити на грибах», ‒ розповідає Жила.

  Неабиякої шкоди природоохоронному об’єкту в 2014 році завдала африканська чума свиней, тоді рись узагалі залишила терени заповідника, а багато вовків знаходили померлими від голоду.

ПОЛІСЬКЕ ЧАР-ЗІЛЛЯ І ДИКИЙ МЕД ІЗ БОРТЕЙ

  За словами Сергія Жили, свого часу болота Поліського природного заповідника та Словечансько-Овруцький кряж хотіли номінувати до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Він висловив сподівання, що на цьогорічному форумі регіонів України та Білорусі, запланованому на осінь у Житомирі, розглянуть питання про створення українсько-білоруського біосферного резервату із виходом на статус ЮНЕСКО. Крім того, над цим та над відновленням річки Свидовець (її зазвичай називають Болотниця) працюють у межах співробітництва Поліського заповідника із Франкфуртським зоологічним товариством.

  Оскільки Сергій Жила керував заповідником майже два десятки років, запитую про овіяну легендами поліську орхідею, якій приписують магічні властивості.

  «Поліські орхідеї – це дуже цікава група рослин південного походження. Вони сформовані у тропічному лісі, часто росли на деревах, тому мають великі бульбокорені, де накопичуються поживні речовини. Пізніше поширилися у північному напрямку. Зокрема на Поліссі зозулинці (місцева назва рослини – авт.) були популярним засобом від різних хвороб, а висушене коріння цієї рослини додавало козакам перед боєм витривалості. Побутує стереотип, що місцеві знахарки займалися любовними приворотами, використовуючи рослину. Насправді, вони давали гарні поради дівчатам і хлопцям про те, як вибрати супутника в житті. Якщо на початковій стадії стосунки в молодій сім’ї недобре складалися, знахарка пропонувала любовний напій, настояний на зозулинцях», ‒ пояснив Сергій Миколайович.

  Звісно, однією з перлин Поліського природного заповідника є бортництво як спосіб видобутку меду диких бджіл зі спеціальних вуликів бортей. Загалом на території заповідника та у 15-кілометровій смузі навколо нього налічується 1800 бортей, 500 із яких заселені бджолами. Тут є аборигенні лісові бджоли, яких місцеві ще називають «слєпєто», а також жовті степові. Кожна борть дає в середньому до 5 кілограмів меду.

  Класичний бортний мед ще називають диким або органічним. Бджоли збирають його у природному середовищі, а не на сільськогосподарських полях. Такий мед Жила радить купувати безпосередньо у бортників.

  «Зараз важливо зберегти бортництво. Цей промисел має бути прибутковим і зробити це можна, якщо сертифікувати бортний мед і продавати його закордон. Треба, аби кілограм такого меду коштував орієнтовно 1000 грн, а поки що на літровій банці можна заробити 220-250 грн. Великий успіх у тому, що цим промислом зацікавилася молодь і зараз уже є 30-річні бортники», ‒ каже співрозмовник.

  Ще однією атракцією Поліського природного заповідника є екомузей «Древлянське село», в якому можна дізнатися про давні вірування, медитації і бортництво. Серед його експонатів - близько 40 каменів, які Сергій Жила збирав по святилищах і вони досі наділені неабиякою енергетикою та гармонійно вписуються у загадковий тайговий ландшафт.

  Весь день над Поліським природним заповідником змагалися сонце і дощ. Інколи навіть здавалося, що тут, у глибині Полісся, тайга поступово перетворюється на примхливі тропіки. Зате на фоні таких погодних метаморфоз вдалося зробити гарні світлини на згадку про незвідану Житомирщину.

Ірина Чириця, Житомир-Селезівка

Фото:Ярослава Чіпака та надані Поліським природним заповідником

Новини Житомира