Цей шлях загрожував неабиякою конкуренцією перевізникам, займавшимся в ті часи транспортним сполученням між Житомиром, Бердичевом та Києвом. В газетах того часу можемо знайти свідоцтва умисного ушкодження на будівництві (від відкручування гайок, до розбирання колії на солідних відрізках), диверсії відбувалися ночами. 

  У той час потяги були доволі повільними, і видавали не більше 19,2 км на годину (швидкість велосипедиста). І за всю історію існування вузькоколійки, на ній була лише одна незначна аварія. Керівництво залізниці навіть йішло на небачені ніде уступки пасажирам, аби заохотити їх до нового транспорту. Так через все пасажирське відділення було протягнуто мотузок з'єднаний із дзвоником в кабіні машиніста, треба зійти - смикаєте за мотузок, потяг зупиняють, де вам заманеться, і ви сходите... 

  Найпершим вокзал відвідав - Грушевський - перший президент України. Штабний вагон Центральної Ради простояв тут два дні, восени 1918 р. автоматично надаючи статус столиці Незалежної України Житомиру.

  А ще в нас на пероні в 1920 році стояв потяг Троцького. Троцький приїздив до Житомира відвідати свою двоюрідну сестру. 

  Завдяки залізниці, Житомир швидко став процвітаючим містом, і незабаром, з'явилася проблема споруди вже ширококолійної залізниці. Що й зробили, побудувавши першу частину шляху від Бердичева до Житомира в 1913 році, і другу частину - від Житомира до Коростеня - в ​​1914 р. Разом з колією побудували нову, кам'яну будівлю вокзалу. 

  У 1971 році приміщення істотно реконструювали та розширили, а також надбудували другий поверх. У такому вигляді ми його бачимо і зараз. 

Текст: мережа Інтернет

Фото 1941 року.

Фото: Володимир Ковальчук, фейсбук

Новини Житомира