Роззброювалися доти лінії Сталіна, але продовжували діяти прикордонні застави, пости й митниці. Сміливців, які наважувалися без дозволу перетнути цей кордон, судили як і до 1939-го року., - розповідає novograd.city.

  Зі Сходу на Захід нікого не пропускали, щоб "східняки" не побачили заможного "буржуазного", а "західники" – убогого злиденного "соціалістичного" світу. Проїхати чи пройти з Новограда-Волинського до Корця можна було лише, маючи спеціальну перепустку. Її могли видати служби НКВС за клопотанням партійних організацій, тобто "своїх". Наївні приймали за чисту монету галас про "об’єднання з братами", порушували кордон, і за це жорстоко розплачувались.

  11 січня 1941 року начальник 20-го прикордонного загону в Славуті, у віданні якого був і Новоград-Волинський район, Зелик звернувсь до підзвітних йому райкомів ВКП(б) з проханням роз’яснити жителям прикордонних сіл, що згідно з положенням про охорону кордону прикордонники мають право стріляти в порушників кордону.

  Тож простим смертним, як і до війни, вхід у Західну Україну був заборонений. Для цього була й інша причина.

  Щоб звабити західників розкішшю радянського раю, Москва на перших порах навезла у їх магазини товарів, яких в межах торгівлі СРСР рядовий підданий не міг десятиліттями знайти удень зі свічкою. Природно, що жителів радянського прикордоння магнітом тягнуло у західні магазини. Але коли б їх туди пустили, то зникла б зваба для західного населення жити в СРСР, та й ще б там здогадалися, що в СРСР живуть одні злидні.

  Тому їхати зі Східної в Західну Україну могли одні лиш обрані, близькі до влади люди. Вони на цьому привілеї й наживалися.

  24 липня 1940 року на засіданні бюро райкому ВКП(б) у Новограді-Волинському його секретар Большаков скаржився, що Менделєєва, завгоспа райпарткому, у Західну Україну відрядили купити папір, а він накупляв велосипедів по 300 рублів, на який у місті був шалений попит й можна було добре нагріти руки на спекуляції. Завідувачку дитячого садка командирували у Рівне, щоб щось придбала для дітей, а натомість вона купила собі. Військком Городницького райвійськкомату Силенко поїхав на Рівненщину в Людвиполь. Там вночі підняв з постелі власника магазину й звелів продати йому жіночі туфлі за 60 рублів. Про це довідався комендант Людвиполя й випер його з міста. Начальник лісодільниці Лубчук придбав на Заході осіннє пальто коричневого кольору за 60 рублів і кишеньковий годинник за 40. Інспектор Городницького райпарткому Питомець, мобілізований до армії, там добре прилаштувався, й скоро дружині переслав шерстяних тканин на 3 костюми чоловічі й 1 жіночий, на 2 жіночі плаття, джемпер, вишитий квітами і т.д.

  Отоварювалися не тільки начальники, а і їх обслуга, що супроводжувала у вояжах по магазинах Західної України. Шофер Городницького ліспромгоспу Василь Шебистий купив осіннє пальто за 60, чоловічий костюм кавового кольору за 130 рублів, Микита Панченко придбав осіннє пальто за 60 рублів.

  Такої обновки у своєму районі й за таку мізерну ціну жоден з них у своєму районі, в СРСР не міг придбати за все своє життя.

  Рядові солдати, що брали участь в поході, не всі могли отоварюватись. У багатьох вдома лишилася голодна сім’я, і їм було не до покупок. Годували солдатів кепсько, й вони після убогого столу в військовій їдальні мусили докуповувати собі їжу. Мобілізовані із заздрістю дивилися на німецьких солдатів – зручно екіпірованих, нагодованих, з духмяними папіросами, а не зі смердючою махоркою.

  Зберігся витяг із протоколу засідання Ярунського райкому ВКП(б) від 11 квітня 1940 року. У ньому йдеться про кандидата у члени ВКП(б), голову райради Тсовіахіму Ярунського району А. І. Мазура. Його також в 1939-му мобілізували до війська. Після тривалої служби Мазуру надали відпустку додому. Він розповідав ярунцям, що мобілізовані голодують, життя їх тяжке.

  Зі слів Мазура, він два тижні жив серед німецьких солдатів, і був вражений різницею становища військового у Вермахті і Червоній армії. Німці свого солдата добре годують, дають навіть ром, а радянський солдат ходить голодний. Дисципліна в радянській армії нікудишня. Бійці кидають пости, ходять до дівчат, вбивають своїх командирів.

  Після його розмов родичі мобілізованих захвилювались, в листах запитували про умови життя солдатів, виражали тривогу й невдоволення владою, що виявила цензура.

  Тому в райком політпрацівники військових частин стали звертатися з вимогою осікти Мазура, спростувати його розповіді. Й райком миттєво зреагував на сигнали. Зібрали бюро, оголосили, що усе сказане Мазуром є неправдою, а на додачу його виключили з рядів кандидатів у члени ВКП(б).

Новини Житомира