НЕДВИЖИМОСТЬ ЖИТОМИРА

Сім’я з Овруцького району переїхала у Канаду після двох років невдалих заробітків у Польщі

Сім’я з Овруцького району переїхала у Канаду після двох років невдалих заробітків у Польщі

  Зараз в Україні важко знайти роботу, тому багато людей  емігрує за кордон. Сім’я з села Листвин Овруцького району не стала винятком.

   gazeta.ua підготувала інтерв’ю з Наталією Малісевич, яка з родиною оселилась у Канаді.

  — У Канаду ми переїхали після двох років невдалих заробітків у Польщі. Рік вивчали інформацію — які треба документи, історію країни, цікавилися роботою, — розповідає 23-річна Наталія Малісевич із села Листвин Овруцького району на Житомирщині.

  Переїхала з чоловіком 29-річним Євгенієм у Канаду три місяці тому. Оселилися у провінції Нью-Брансуік.

  — Перебратися вирішили торік. Для виїзду мали підготувати пакет документів. Потрібен був міжнародний сертифікат на знання мови.

  Канадських роботодавців шукали в інтернеті. За місяць знайшли підходяще місце. Відправили резюме. За кілька днів нам відповіли й попросили ­надіслати документи. Робочу візу чоловікові зробили за запрошенням фірми, що бере його на роботу. Але нюанс такий, що я можу бути лише туристом.

  Коли сідали в боїнг, впало у вічі , що на борту брудно. Здавалося, цунамі пройшлося по літаку. У аеропорту Торонто вразила неймовірна кількість літаків, які злітали одночасно з кількох смуг. А навкруги — сіре поле й одноповерхові будинки.

  Нью-Брансуік — невелике місто. Тут живуть 16 тисяч людей. Розмовляють англійською та французькою. Спершу поселилися в готелі. До нас приставили супровідницю. Жінка допомагала в пошуках квартири й авто.

  Житло здають винятково з першого числа місяця. Оголошення про оренду будинку чи квартири люди вивішують на парканах. Перше житло без меблів і техніки зняли за 800 доларів (15 тис. грн. — ГПУ). Сюди ж входила оплата комуналки. Вода тут безкоштовна.

  У місті здають в оренду великі маєтки, що переробляють у кілька квартир. Ми зняли квартиру-студію з великими вікнами від підлоги до стелі. Її переобладнали в колишньому спортивному магазині. Пізніше дізналися, що апартаменти з меблями можна орендувати дешевше.

  Емігранти купують житло в кредит на 20–25 років під 3–5 відсотків річних. У середньому в нашому місті коштує 120–230 тисяч доларів. У великих містах Торонто чи Оттава ціни сягають за мільйон-два.

  Єдиний недолік міста — немає поряд із домом супермаркетів. Найближчий до нас за 15 кілометрів. Раз пройшлися з пакунками й почали шукати авто. Тут важко знайти доглянуте. У них возять собак, котів. Якщо десь подряпали верх, балончиком заґрунтували і так із плямами їздять. Люди не заморочуються цим. Можуть мати розкішний маєток, а машина — тарадайка. Для них — це не показник статку.

  Із купівлею авто нам пощастило більше. "Хюндай елантру" 2010 року взяли за 4 тисячі доларів. Вона з автоматичною коробкою передач, кондиціонером, не бита і не ржава. Знайшли машину за оголошенням у сусідньому місті. Хоча про продаж авто місцеві теж вивішують інформацію на парканах. Нашу продавав 92-річний чоловік, який у 84 роки купив її з салону і майже не їздив.

  У центрі підтримки емігрантів нам оформили медичну страховку. За неї не платили. Завдяки їй можемо лікуватися в будь-якого спеціаліста, за винятком офтальмолога і стоматолога. Проблема із сімейними лікарями. Стали в чергу два місяці тому, а до лікаря досі не потрапили.

 187 000 гривень треба мати для виїзду в Канаду. При перетині кордону потрібно 4 тис. канадських доларів — 75 тис. грн. Якщо в Канаду запрошують висококваліфікованого спеціаліста, то слід везти 15 тис. канадських доларів — 280 тис. грн, на спеціаліста і по 47 тис. грн на кожного наступного члена сім'ї. Українці витрачають майже п'ять років, щоб заробити гроші на еміграцію в Канаду.

  "У Макдональдзі працювала на грилі. Часто обпікала руки"

  — В Україні вивчилася на юриста. Але роботу знайти не змогла. Влаштувалася адміністратором у торговельному центрі. Батьки підштовхували поїхати на роботу за кордон разом із чоловіком. Мовляв, молоді, дітей ще не маємо. Розглядали Чехію. Паралельно дізнавалися шляхи, куди ще можна виїхати, — говорить 23-річна Наталія Малісевич із села Листвин Овруцького району на Житомирщині.

  — Чехія не підійшла. Візу видавали лише на три місяці, а коштувала майже 360 доларів. Списалися з товаришем, який працював у польському місті Катовіце. Допоміг із запрошенням. Як приїхали, сказав — фірма закривається. Роботи немає.

  Розговорилися біля автобуса з чоловіками, які їхали додому в Україну. Вони допомогли влаштуватися на автозавод. Чоловіка взяли водієм. Я збирала запчастини до машин. Іноді руки німіли, що не могла одягнутися. Жила за 20 кілометрів від роботи. Уранці щастило, що чоловік завозив машиною. Назад добиралася автобусом із пересадками 2 години.

  За півроку віза закінчилася. Коли повернулися вдруге, мене поставили за агрегат, який бився струмом і летіли іскри. Відмовилася працювати. Просила дати іншу роботу. Натомість звільнили. Чоловік запропонував піти в "Макдональдз". Там у колективі — одні поляки. Усі дивилася на мене оціночно. Працювала на кухні з грилем. Часто обпікала руки. Не витримувала цього. Коли чоловік забирав із роботи, питала — навіщо сюди приїхали. Що тут робимо з вищою освітою. Коли їхали додому на різдвяні свята, вперше він запропонував переїхати в Америку чи ­Канаду.

Новини Житомира

       

Последнее изменение Пятница, 20/09/2019

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Loading...

Go to top