« А коли сусіди на час ремонту поставили у них вдома речі й серед них – муляж людини зі зйомними деталями – попри побоювання мами не злякався, а навпаки, не відходив від нього, розглядаючи печінку, скелет, підшлункову.», – розповідає novograd.city.

  "Мам, а чого у мене б’ється серце?" – це  запитання було з-поміж найлегших, якими у своїх неповних п’ять засипав не лише маму, а й усіх довкола – сусідів, вихователів, просто випадкових знайомих.

  Далі пошук докопатися глибин пізнань про людське тіло "удосконалився" знайденими сестричкою Марусею мультфільмами з серії про Адібу: це значно розвантажило мізки оточуючих від постійного Лесикового "Чому? Як? Що це? А як це відбувається?".

   Хлопчик засиджувався над доступними дитячому сприйняттю мультрозповідями про роботу органів та систем організму людини, і його очі світилися непідробною цікавістю й розумінням сприйнятого – на щире здивування дорослим. Адже й вони вже не завжди могли пояснити допитливому хлопчині те, чого почерпнув він з переглядів – уже не лише мультиків, але й телепередач на відповідну тему.

  А на шестиріччя його сестричка "Мавуся" подарувала братику диво-книгу "Тіло людини" у 3D-форматі – й це стало новим проривом у світі пізнання. Хрещена-анестезіолог, переглядаючи книгу, скаже потім, що якби за таким підручником навчалися студенти медзакладів, наука давалася б значно легше.

  "Мамочко, ну купи, благаю!" – це не про солодощі, а про "Медичний атлас хвороб", про книгу про бактерії та віруси; "можна ще трошки подивитися?" – не про дитячі передачі, а відеосюжети на тему анатомії та цікавинок науки. Серед подарунків до свят найбільше тішили хлопчика анатомічний навчальний набір, пазли на цю ж тематику, і навіть із конструктора лего він примудрявся складати не машинки-будиночки, а моделі крові, віруси, бактерії…

  Світ Олеся Питюка – дійсно загадковий, дуже індивідуальний. Восьмирічний хлопчик не вписується у загальноприйняту картинку дитини цього віку зі своїми уподобаннями – адже, на противагу іншим дітям, мало цікавиться машинками, не ганяє в футбол, не обожнює велосипед.

  Співати у класному ансамблі не захотів: "Не люблю акторчувать!" – тобто бути актором.

  Аналогічна ситуація – і зі спортивними гуртками, і з хлоп’ячими забавками. Разом із тим Олесь зневажає насилля в будь-якому прояві, не поважає грубу фізичну силу попри те, що міцненької статури.

 Щодо останнього: якби про новонародженого сина дитячого уролога Новоград-Волинського ТМО Ігоря Питюка хто сказав, що з роками хлопчик стане таким собі "грибочком-боровиком", його мама просто не повірила б цьому – адже важив усього 1510 грамів! До речі, у перші дні свого життя Лесик героєм телесюжету передачі "Інфо-шок", де йшлося про шанси на здорове виживання недоношених діток: а він був одним із них.  У перший рік життя такі діти мають високий ризик захворювання на ДЦП – й тому вся родина так боялася за маленького. Хто знає: можливо, саме те, що дитині розповідали про перші дні його життя і щасливу історію його виживання, й послужило Олесю поштовхом до знань – по суті, знань про себе.

  Сказати, що таким дітям живеться легко – це злукавити: вони перейняті лише своїм захопленням, зайняті лише улюбленою справою і готові говорити про неї постійно і з усіма довкола. Але ж світ ровесників – дещо інший: дитячі розваги та ігри, дитячі теми, дитячі захоплення… Кому потрібен ти зі своїми анатоміями, а тепер – ще й біологіями-хіміями. А дорослі тебе не сприймають, бо вважають, що ти ще й сам не розумієш про що говориш.

  Не закритися у собі й не образитися на увесь світ хлопчику допомогла телепередача "Круче всех": там демонстрували свої різнопланові захоплення діти й серед них – такий же юний дослідник-анатом, як і він. Це зародило мрію, котру "підігріла", після одної з "медичних" Олесевих лекцій мамина знайома: "Давай уже йди на проект і ти! Ти зможеш!"

  Далі закрутилося: написали на адресу передачі, заповнили анкету, надіслали любительське зняте на телефон відео  – і в же за місяць отримали запрошення на зустріч-відбір. Дата випала на 1 червня: згодом хлопчик скаже, що це було його найкраще свято дитинства.

  На Інтері його зустріла кастинг-директор Ірена Моляр з асистентами. Після півгодинної співбесіди на камери, де сидів один  навпроти п’яти членів кастингової комісії, Олесь вийшов із сяючим личком: "Мамо, я такий щасливий! Нарешті мене слухали й не перебивали! Я розповідав про свою анатомію без обмежень!".

  Звичайно ж, цього було замало – із претендентів зі всієї України потрібно було відібрати найяскравіших діток.

  Тож коли вдома пролунав дзвінок і мама почула: "Ваш Олесь запрошується на зйомки нового сезону", стрибали від радощів усі. А в кінці липня вже їхали у столицю – запрошення отримали на три особи, й Олесь обрав групою підтримки маму й сестричку.

  Враження про триденне перебування і зйомки отримали усі троє – причому найкраще: проживання й проїзд коштом телеканалу, і навіть харчування у зйомочний день – теж. Крім того, над майбутнім Олесевим сюжетом працював окремий сценарист, костюмер шив комбінезон, стиліст добирав костюм для першої частини виступу і продумував образ, а під час зйомок і перед ними із хлопчиком працювали юрист, фотограф, дитячі психологи, гримери і багато-багато інших спеціалістів. Неймовірно, але усіх їх поєднувала надзвичайна ввічливість, культура, одностайне доброзичливе ставлення й повага до свого досить юного підопічного. До речі, й ведучі проекту Андрій Доманський та Андрій Данилевич – приємний НЕвиняток із цього: веселі й усміхнені на сцені, такими вони залишаються у спілкуванні й за кулісами, хоча ми, дорослі, розуміємо, що напружений зйомочний день стомлює й далеко  не спонукає  веселитися. Але заради дітей вони тримаються: ось і  Олесю із задоволенням дали автографи, похвалили, потиснули руку на прощання.

 Знімали передачу в одному із павільйонів кіностудії ім. Довженка – й це теж було неймовірно: адже хіба можна було сподіватися взагалі будь-коли потрапити "за куліси" справжнього кіносвіту? Виявляється, можна. І можна просто так ось: звичайним людям, звичайним дітям. Без зв’язків і без грошей. Просто потрібно мати захоплення і віддаватися йому щиро, нерідко розплачуючись за це нерозумінням ровесників і загальною думкою про власну дивакуватість – як у випадку маленького Олеся. Та хлопчик наразі про це не жалкує – це саме у його випадку спрацювала приказка про язик, що доведе до Києва. І саме своєю жагою до пізнання світу він заробив свою першу особисту нагороду медаль від проекту, фірмовий рюкзак із солодощами й подарунок. Який? Хай це буде сюрпризом: кожен охочий зможе дізнатися про це уже цієї суботи, увімкнувши телевізор о 20.30 на каналі Інтер. Саме тоді відбудеться випуск "Круче всех" із сюжетом про "хлопчика, котрий знає про всі органи людського тіла", як прозвучало в анонсі.

  Зізнаюся відверто: ця стаття далася мені важко. Було легше писати коли забувала, що пишу про власного сина. Коли ж згадувала – починався ступор. Так, нескромно! Але про своє дитя пишу вперше у житті, хоча маю що сказати про кожного зі своїх трьох… Вагаюся, каюся, остерігаюся реакції – та нехай: мій хлопчик, мій сонячний Лесик дійсно вартий того.

Леся Гудзь

Новини Житомира