НЕДВИЖИМОСТЬ ЖИТОМИРА

Подружжя з Житомирщини: з обмеженими можливостями та необмеженою любов’ю до життя

Подружжя з Житомирщини: з обмеженими можливостями та необмеженою любов’ю до життя

  Якось у магазині.

   У ньому дівчинка років п'яти смикала маму за руку, аби та купила їй заколку, яка була виставлена на вітрині.  Мамочко, - говорила дівчинка, - ці заколки всі такі гарні. Але купи мені ось цю, схожу на метелика. Коли жінка розрахувалася за покупку і вийшла, продавець розповіла:

  -  Ці заколки зробила своїми руками молода жінка з обмеженими можливостями, інвалід другої групи. Вона не може ходити, кожен крок їй дається дуже важко, але у неї двоє дітей, виживати треба, ось і дає мені на продаж такі красиві речі, зроблені власними руками.

  « Вони ж ні в кого нічого не просять, розраховують тільки на власні сили. Вадим теж інвалід, допомагає дружині за дітьми доглядати, але знаходить час підробляти на пилорамі, щоб дров заготовити на зиму»,‒ розповідає exo.net.ua.

  Чоловік бережно тримав під руку свою половинку і дівчинку років трьох. В їхніх очах було стільки любові, тепла, турботи і ніжності! Були вони щасливі, радісно та щиро посміхалися одне одному, і здавалося, що вони нікого навіть не помічають і єдині у цілому Всесвіті.

  Ці молоді люди були з обмеженими фізичними можливостями і пересуватися їм було непросто, особливо молодій жінці - такій вродливій, милій та сонячній. Дивлячись на них, я зрозуміла одну просту незаперечну істину: мабуть, цю молоду пару Бог дійсно поблагословив на небесах. Я підійшла і запросила подружжя Морозюків до редакції, і вони погодилися.

  - Я народився 18 березня 1992 року в Любарі, - почав розповідати Вадим. - У сім'ї було п'ятеро дітей. Та, як кажуть у народі, батьки народили нас і пустили, бо їм було не до нас. Батько пиячив кожного дня. Ще будучи малим, я поклявся собі, що ніколи в житті не вживатиму спиртного і родина моя буде для мене понад усе. Дитинство моє при таких батьках щасливим не можна було назвати.

  А ось бабусі Ніні Кирилівні і дідусю Петру Фаустиновичу Пекарським ми з братом Ярославом будемо вдячні довіку. Це вони нас малих прихистили під своїм дахом. Я вже маю свою сім'ю, та коли навіки втратив дідуся, це було для мене найбільшим горем. Зі своєю половинкою я познайомився у Вишгородському реабілітаційному центрі, що на Київщині. Згодом поїхав до неї, щоб запропонувати руку і серце, в село Миргородського району Полтавської області. Скажу відверто, Інна довго вагалася і не відразу погодилася вийти за мене заміж, бо мала гіркий досвід спілкування по Інтернету. Ви ж самі бачите, яка вона гарна, в неї закохувалися відразу ж. Та коли приїжджали на зустріч, женихів лякало те, що Інна майже не може ходити. А батьки в неї були такі ж, як і в мене, тримали біля себе дочку заради пенсії.

  - Знаєте, Вадим розтопив моє серце своєю непідробленою добротою та щирістю і я таки наважилася і поїхала до нього в Мар'янівку, - мовила Інна.

  - На нашому шляху, звісно, було і є багато труднощів, які вирішити буває й здоровим людям не під силу, та ми все долаємо, бо допомагає нам взаємне кохання.

  Я тепер найщасливіша жінка в світі. Бог подарував нам з Вадимчиком двох прекрасних діточок. Дочці Софійці вже три рочки, синочку Владиславу лише два місяці. Самотужки будуємось, купуємо необхідні речі, не звикли нічого просити, навіть у місцевої влади…

  Селище Мар'янівку я полюбила всім серцем. Воно дуже гарне і тут моя сім'я. Ми з коханим та дітками часто гуляємо на природі і буваємо в лісі, насолоджуємося життям. Мій чоловік не робить мені дорогих подарунків - бракує коштів, але мені за всі коштовності світу дорожчі його увага, турбота і любов. Вадим дарує мені квіти, купує все для дому, підтримує і оберігає мене як жінку і матір наших дітей…

  Слухаючи Інну Віталіївну, чарівну полтавчанку, і вже в котрий раз думаєш, що не розгубили нічого ці молоді люди з обмеженими можливостями та з необмеженою любов'ю до життя, до своїх діток та людей, які їх оточують. Вони долають перешкоди разом, радіють пробудженню зранку щодня, розквіту першої квітки, дарують тепло донечці Софійці і синочку Владику.

  Але світ не без добрих людей. Одного дня Інна та Вадим Морозюки, вирішуючи справи, затрималися в Баранівці і не встигли на рейсовий автобус. На моє здивування, до них підійшов таксист і запропонував відвезти їх додому безкоштовно. По дорозі навіть дав їм 50 гривень, щоб купили солодощів для своїх малят.

kk1710199 1

Марія Рудик

Новини Житомира

       
 

Последнее изменение Четверг, 17/10/2019

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Loading...

Go to top