НЕДВИЖИМОСТЬ ЖИТОМИРА

Вокзал — то місце зустрічей та розлук: чому у Новоград-Волинському на вулиці Вокзальній пам’ятником має стати потяг?

Вокзал — то місце зустрічей та розлук: чому у Новоград-Волинському на вулиці Вокзальній пам’ятником має стати потяг?

  Для багатьох мешканців залізничного мікрорайону — вулиця Вокзальна у Звягелі є найріднішою.

   «І хоч вона зовсім не претендує на статус центральної, вишуканої, проте відрізняється своїм неповторним колоритом. Адже де іще можна засинати і прокидатися під гуркіт потягів, чути гучні перемовини залізничних диспетчерів по вуличному радіо. Урешті, щодня бачити щасливих пасажирів — від’їжджаючих і прибулих. Адже вокзал — то місце зустрічей та розлук…»,‒ zvyagel.com.ua.

  Цікавими були розповіді про Вокзальну з вуст Наталії Іванівни. Вона тут мешкала ще до війни. Вулиця була такої ж протяжності, вимощена бруківкою. По ній рухався переважно гужовий транспорт, дуже рідко — колишні автівки ЗІС. Забудована Вокзальна була скромними одноповерховими хатами. Найпримітнішим і чи не єдиним підприємством було «Заготзерно». У війну, під час німецької окупації, у багатьох мешканців проживали загарбники. Вони змушували всіх дотримуватися «нового порядку». А на початку січня 44-го під натиском радянської армії спішно залишали Звягель…

  У 60-ті Вокзальна мало чим відрізнялася від довоєнної. Та ж бруківка, яка була викладена лише до вокзальної площі, а далі — у бік 2-го переїзду — суцільне бездоріжжя. У непогоду там мало не тонули коні разом із підводами. Цей район — низинний, і тому був важкопрохідним.

  Лише в першій половині 60-х сюди нарешті прийшов асфальт. Звісно, багато тутешніх мешканців трудилося на залізниці. Тут виросли справжні династії — Зикіних, Вручинських, Костишиних…

  — Наші всі теж працювали на станції. Батько — черговим по вокзалу, мама — прийомоздавальником, сестра — диспетчером, дядько — касиром. Та і я все життя — машиністом тепловоза, — розповів ветеран праці, Юра Оржехівський.

  До речі, у класі навчалося немало представників залізничного колективу: Плисак, ті ж Оржехівські, Кузьменко (був начальником станції) та інші. Та й наша 9-та школа свого часу називалася залізничною, №35.

  У 70-ті роки Вокзальна стала розбудовуватися. З’явилися нові, сучасні індивідуальні будинки, прокладали водогін, електролінії, бо досі енергію подавали з відомчої підстанції. Була в мікрорайоні і своя лікарня, де працювали досить досвідчені медики на чолі з п. Шугалей. Діяв свій відомчий дитсадочок, був також продмаг від Коростенського відділку залізниці, прекрасна їдальня, клуб і навіть своя лазня з парилкою.

  Із часом вулиця все більше осучаснювалася. Років тридцять тому тут звели першу п’ятиповерхівку, згодом — ще одну. За останні 10-15 років тут наче гриби після дощу виросли багато приватних установ, магазинів, СТО, різних баз і навіть кондитерська… Вулиця, схоже, підтягується до сучасних, цивілізованих. Тепер майже кожна оселя має природний газ, усі блага Інтернету…

  Проте, головним багатством, звісно, залишаються мешканці Вокзальної — прості, привітні, доброзичливі, працьовиті люди. Тому вважаю, що пам’ятник на початку Вокзальної має стати символом залізниці (наприклад, макет паровоза), її людей.

kk2110199 1

Віктор Савицький, син залізничника, журналіст

Новини Житомира

       
 

Последнее изменение Понедельник, 21/10/2019

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

 

 

 

 

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Loading...

Go to top