Про це розповідає редакція газети «Малинські новини».

  З поважною датою від імені міської громади ювіляра привітали мер Малина Олексій Шостак, його заступник Леся Сніцаренко, секретар міської ради Олександр Гордієнко. Також — рідні і близькі (на знімках).

  Народився Микола Платонович у Меньківці Радомишльського (тоді Потіївського району). Був старшим серед чотирьох синів. Рано втратив батька.

  Пережив голодомор, пройшов всю війну з червня 1941 по грудень 1945-го року (загалом у Збройних силах служив з жовтня 1939-го року — був стрілком, курсантом Телавського мінометного училища в Грузії, по закінченню якого отримав звання лейтенанта). У ВВВ воював на Південному і Південно-Західному фронтах. Спершу призначили командиром вогневого взводу, потім довірили батарею, а з серпня 1941-го року і до кінця служби — був командиром дивізіону славетних "катюш", які у війну стали грозою фашистів.

  Отримав контузії, чотири поранення, але на щастя, народився у сорочці — кулі не зачепили життєво важливих органів. Брав участь у штурмі Берліну, разом з побратимами поставив свій підпис на рейхстазі. За доблесну військову службу, захист Батьківщини від ворога має нагороди та відзнаки.

  Після війни деякий час жив з сім’єю у прикордонному містечку Ягодин на Волині. Навчав військових ракетній артилерії і працював в школі — після війни він закінчив два педагогічних інститути. Отримав диплом історика.

  У Малині з 1962 року. Працював вчителем у Недашках. Був директором Бородянської заочної і Малинської вечірньої шкіл.

  Разом з дружиною Любою виховав двох доньок — Жанну і Люсю. Має трьох онуків, чотирьох правнуків.

  До цього часу може похвалитися міцним здоров’ям. Донедавна ще їздив на жигулях, розводив бджіл і сам справлявся по господарству.

  Героїчна участь Миколи Платоновича Гарбара у ВВВ описується у книзі "Говорят живые и погибшие фронтовики", яка вийшла 2002 року під редакцією кандидата історичних наук О.П. Кутузова.

Новини Житомира