Завдяки майстерно виконаній фігурній кладці витягнутих віконних арок і кронштейнового поясу, на який спирається мансардний ярус, гігант з надбудовою-башточкою на вершині (раніше доповнював оглядовий майданчик для спостереження за пожежами) не виглядає недоречною серед міської забудови гідротехнічною спорудою, а доповнює навколишній пейзаж, - розповідає Маловідома Україна.

  На засіданні ради 27-28 квітня 1894 року проект системи водопостачання з пожежними кранами на лівому березі Тетерева був затверджений. Нагляд за його реалізацією було покладено комісію при міськраді, а кошти передбачалося отримати від реалізації випущених в Ризі квитків “водопровідного позики”. Для реалізації робіт була обрана варшавська будівельна фірма Петра Станіславовича Држевецького, яка запропонувала не тільки оптимальний кошторис, а й розраховані на перспективу умови зведення гідротехнічних споруд.

  Закладка першого об’єкта – насосної станції на березі Тетерева – відбулося в серпні 1895 року, а через півтора року (30 січня 1897 го) з Држевецьким був укладений офіційний договір підряду. Першу частину об’єктів (насосна станція, водопровід довжиною 2,34м) комісія прийняла вже через рік, 12 травня – водорозподільчи будки, а 11 січня наступного року був зданий в в експлуатацію останній об’єкт – водонапірна вежа, що ознаменувала день народження джерела цілющої вологи Житомира потужністю п’ятсот кубометрів на добу.

Завдяки подачі води під постійним тиском водонапірна вежа служила так само амортизатором між насосною і кінцевим споживачем, що при пожежах дозволяло забезпечити в конкретному місці мережі необхідний тиск (на пожежному спостережному пункті на її вершині вмикався сильний прожектор, що служило сигналом жителям міста забороною до використання системи через пожежу).

  З початком Першої світової роботи по розширенню гідротехнічної системи не проводилися. Про водогін згадали лише з закінченням громадянської війни в 1924-му, тоді-то і було розпочато його реконструкцію (парові насоси замінені центробіжними, в шість з половиною разів подовжена магістраль, зведені нові веслування і очисна станція, споруджена паротурбінна електростанція).

Під час Другої світової водонапірна вежа Житомира використовувалася як спостережний пункт протиповітряної оборони. За підсумками ж війни міська гідросистема значно постраждала, а ось сама вежа вціліла, що стало причиною відновлення водопроводу в колишньому вигляді.

  Лише наприкінці п’ятдесятих ХХ століття застарілу систему було вирішено поміняти на сучасну, в результаті чого в 1965-му колос на Пушкінській перейшов з категорії діючих технічних споруд в відреставровану за проектом Андрія Пасічника вежу-кафе, щоб в 1988-му повернутися в ведення водогінного господарства міста, а через вісім років перейти в категорію пам’ятників архітектури, в якості якого і нині вітає гостей міста.

Текст : "Маловідома Україна"

Новини Житомира