megoo internet dks

НЕДВИЖИМОСТЬ ЖИТОМИРА

На Житомирщині жінка розшукує сина тринадцять років

На Житомирщині жінка розшукує сина тринадцять років

  Розповідь 64-річної жительки маленького села на Закарпатті Ганни Дербаль, котра нещодавно звернулася у редакцію «Малинських новин» із проханням розшукати її сина, була сповнена болю, розчарування та відчаю.

  Крізь сльози жінка розповіла, її син Володимир Досич (на знімку) тринадцять років тому зник безвісти. Попри те, що усі спроби його відшукати заводили у глухий кут, материнське серце й досі відчуває, Володимир живий, йому потрібна допомога.

  — У«Малинські новини» звернулася не випадково, — пояснила згорьована жінка. — Річ у тім, що Володимир два роки проживав на Малинщині, познайомився із жителькою Нянівки Ольгою Рябчун і оселився у її сільському будинку. Згодом у них народилися двійнята. Час від часу телефонувала синові, просила приїхати на Закарпаття, познайомити із невісткою та онуками. Але Володимир зволікав із гостинами, мовляв, малі діти, та й немає грошей на дорогу. Востаннє син телефонував додому в 2007-му році. Тоді слухавку стаціонарного телефону підняв його вітчим. Чула, розмовляли про те, що на Закарпатті немає роботи, багато людей виїжджає на заробітки у Польщу. Володимир запропонував вітчиму їхати у Київську область. Там, казав, потрібні будівельники, електрики, можна заробити непогані гроші. Однак, не почувши згоди на пропозицію, попрощався й поклав слухавку. Звідки телефонував син, дізнатися не вдалося. Досі картаю себе, що одразу не підійшла до телефону, хоч і здогадалася, хто дзвонить.

  Ці звинувачення супроводжують бідолашну жінку стільки часу, скільки немає Володимира. Життя нещасної матері перетворилося на пекло, вона забула про спокій та сон і марить лише одним: як знайти сина.

  — Буває, дзвонить телефон, схоплююся, немов навіжена, надіюся, телефонує Володимир, — продовжує Ганна Дербаль. — Однак, піднявши слухавку, одразу розчаровуюся, бо чую чужий голос. Куди наша родина тільки не зверталася, щоб розшукати зниклого, але усе марно. Телефонувала до невістки, розпитувала, що вона знає про Володю. Однак інформації — обмаль. Каже, поїхав у Бородянку і наче крізь землю провалився. Зрідка доходять чутки, буцімто бачили його у Києві в супроводі якихось чоловіків, але ніхто не знає, де шукати пропажу. Проводячи власне розслідування, ми побували на Житомирщині, об’їздили всю Київську область, адже не раз чули від Володі, він працює на будівництві у Бородянці, має підробіток у магазині будівельних матеріалів. Розклеювали його фотокартки у громадському транспорті, на зупинках, стовпах, розпитували людей, які могли знати Володю, але це нічого не дало.

  Ганні Дербаль здавалося, ось-ось знайдеться ниточка, ухопившись за яку, вдасться розшукати рідну кровинку. Очі матері зблискували ра­дістю, коли її сина упізнавали колишні колеги. Але сподівання миттю танули, коли чула, її Володимир давно не з’являвся на роботі, раптово зник. Упізнав його й водій маршрутки, що курсує Бородянкою. Але шофер також зізнався, давненько не зустрічав знайомого пасажира.

  — У пошуках Володимира якось натрапили на жінку, котра знайшла куртку сина та його документи у посадці біля Бородянки, — крізь сльози продовжує Ганна Дербаль. — Тож припустили, син став жертвою грабіжників, його могли побити. Згодом цю версію підтвердила й екстрасенс, до якої звернулася у відчаї. Жінка упевнено заявила, Володя живий, але у нього проблеми із пам’яттю. Не могла не повірити екстрасенсу, адже вона до найменших дрібниць описала зовнішність Володимира. Говорила так, буцімто знала його: середнього зросту, худорлявий, зі світлим русявим волоссям, блакитними очима...

  Коротка пауза перериває розмову. У слухавці — важке дихання, схлипування.

  — Вибачте, просто вже несила стримувати емоції, — продовжує згодом Ганна Дербаль. — Цьогорік 23 вересня Володимиру виповниться 42 роки, усі тринадцять років, поки шукаємо його, зустрічаю синове день народження, обіймаючи дитячі фотокартки. Найбільше боюся не дочекатися зустрічі. Такі сумні думки приходять тому, що розслідувати нашу історію не узялися ні на передачі «Говорить Україна», ні на програмі «Чекай мене». Тележурналісти, очевидно, у перші дні пошуків наткнулися на глуху стіну, тож вирішили не гаяти часу. Іноді знайомі та рідні також натякають, пошуки Володимира треба припиняти. Але як мені, матері, опустити руки, зневіритися? Щовечора прошу Бога, щоб послав хоч якусь звісточку від Володимира, і Всевишній, здається, мене чує. Адже час від часу дзвонить наш стаціонарний телефон, тільки у слухавці — тиша.

  Про зниклого Володимира Досича, як виявилося, знають і в Іванівській сільраді, якій підпорядкована Нянівка. Очільниця громади Надія Давиденко підтвердила, чоловік проживав у селі в цивільному шлюбі із Ольгою Рябчун.

  — Хороше про цю родину сказати не можу, обоє випивали, — говорить Надія Броніславівна. — Спосіб життя не змінився і тоді, коли народилися дітки. Що сталося опісля, не знаю. Ходять чутки, буцімто подружжя посварилося, Володимир кудись поїхав, залишивши Ользі чимало проблем. Адже жінка прописала його у своїй оселі, тепер не може навіть оформити субсидію.

  Небагатослівною виявилася й колишня цивільна дружина Володимира Ольга Рябчун.

  — Тринадцять років тому, напередодні мого дня народження, Володимир почав бунтувати, просив випивки, — пригадує жінка. — Через це ми посварилися. Чоловік грюкнув дверима і кудись подався. Згодом дізналася, він у Бородянці, в моєї тітки. Але довго там не гостював. Куди пішов чи поїхав — загадка. З того часу від нього — жодної звісточки. Чотири роки тому, правда, продавчиня сільського магазину розповіла, Володимир навідувався у Нянівку, заходив у крамницю, розпитував про мене і дітей. Знайома розказала, я вийшла заміж, народила ще одну дитину. Дізнавшись це, Володимир швиденько вийшов із крамниці. Також подруга розповідала, колишній чоловік поводився дивно. Постійно озирався на двері, буцімто боявся когось чи чогось, торохтів, поспішає, його чекають у синіх Жигулях. Виглядав Володимир страшно: зарослий, брудний, зморений. Коли продавчиня вийшла на вулицю, побачила, синя автівка рушила у бік Житомира. Тож після того випадку селом поповзли чутки, нібито Володимир потрапив у рабство. Я також схиляюся до цієї думки. Володимир справді роботящий. Коли не пив, брався за будь-яку роботу, усе умів, у всьому розбирався. Часи зараз такі, вже нічому не дивуєшся. Тож хто знає, що могло трапитися із чоловіком. Тим паче, у нього не було документів. Однак усім серцем бажаю, щоб Володя знайшовся. Щиро співчуваю колишній свекрусі. Хочеться, щоб її серце нарешті заспокоїлося.

  Ця історія водночас трагічна і до сліз хвилююча. Чимало подібних було на сторінках «Малинських новин». Здавалося б, усе, немає жодної зачіпки, аби знайти загублених родичів, розплутати клубочок життєвих подій, далеких та забутих, дізнатися правду. Але кажуть, у житті немає нічого неможливого. Тож віриться, газета разом із читачами допоможе зустрітися матері й сину.

  Прохання до усіх, хто має хоч якусь інформацію про Володимира Михайловича Досича, повідомити телефоном

  068-733-43-00 або звернутися у редакцію за номером 5-23-89.

kk170220122 1

Новини Житомира

       

Последнее изменение Понедельник, 17/02/2020

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

 

 

 

 

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Loading...

Go to top