Але такий табір більше 2-х років (з липня-серпня 1941 р. до початку осені 1943 р.) існував на території двох військових містечок, зараз тут дислокується 13-й окремий десантно-штурмовий батальйон та Житомирський військовий інститут.

  Одним із реальних способів втечі із цього табору був підкоп за межі периметру, що охоронявся. Із військовополонених було створено групу із 60 осіб, яка безпосередньо займалася організацією підкопу та плануванням втечі.

  За неповні чотири місяці (із середини грудня 1942 р. до початку квітня 1943 р.) спільними зусиллями було вирито підземний тунель довжиною біля 70 м. Але в запланований день втечі два військовополонених, які співпрацювали із німцями, повідомили про це адміністрацію табору. Втікачів було викрито, але спроба втечі була здійснена. Втекти через підземний тунель вдалося лише чотирьом.

  Зранку охорона табору знайшла вхід до тунелю та засипала його. Протягом 3-х тижнів приїздили групи німецьких офіцерів із інших таборів та оглядали місце, звідки хід йшов за межі табору… За їхніми словами, за роки війни це був другий випадок, коли полонені зробили вихід із табору за колючий дріт під землею. Вперше французи вирили двадцятиметровий вихід – тунель за дріт. Житомирській підкоп мав 65 м. Один із офіцерів пожартував: «Руські на триста відсотків перевершили французів».

  Савчук А. Stalag - 358. Забытая трагедия житомирского "Освенцима". – Житомир: Волинь, 2013. – 60 с.:

За матеріалами Житомирського військового інституту

Новини Житомира