Якщо раніше, характеризуючи українців, на думку спадали прикметники «добрі», «гостинні», «щедрі» та «привітні», сьогодні нас інакше як дикунами не назвеш. Судіть самі – розповідає редакція газети «Малинські новини».

  У маршрутку зайшов чоловік із зовнішністю не місцевого. Люди в салоні, глянувши на нього, помітно заворушилися.

  — Іноземець, — прогриміло у маршрутці, наче страшний діагноз, і люди, усі, як один, відступилися від чоловіка, як від прокаженого.

  — Тримайтеся від цього китайця якнайдалі, — не соромлячись, порадила бабуся попутникам. — Береженого, як кажуть, Бог береже. Хтозна, коли і звідки він приїхав у Малин і яку хворобачку привіз.

  Напруга охопила салон. Як не дивно, але спокійно почувався лише іноземець, від якого усі перебралися у хвіст маршрутки. Страшно і водночас смішно було спостерігати за усіма іншими пасажирами. Хтось, очевидно, аби убезпечитися від занесеного у маршрутку вірусу-убивці, натягнув на обличчя комір кофти, інші куталися у шарфи, стаючи схожими на мумій. Ще хтось дістав із сумки маску і натягнув на ніс.

  Того дня тема коронавірусу ніби переслідувала мене. На пошті стала свідком іншої неприємної ситуації. Якийсь чоловік стояв у черзі, аби отримати посилку з Китаю з деталями для зламаного комп’ютера. Треба було бачити, як на нього дивилися інші відвідувачі відділення, дізнавшись, що його ящик приїхав з того кінця світу, де лютує страшний вірус. Жінка, яка стояла у черзі позаду чоловіка, з острахом поцікавилася: «Не боїтеся брати пакунка? У ньому ж може бути зараза».

  Скажу відверто, стало соромно і за себе, і за людей, водночас з’явилося відчуття відрази та жалю. Невже, думалося, ми живемо у середньовіччі? Невже сучасний українець, сховавши у кишеню наймодніший смартфон, може взятися за камінь і кинути ним у підозрілого хворого?

  Страшно та й не хочеться визнавати цього, однак, схоже, до такого сценарію вже дійшло. Пригадуєте, як нещодавно українці зустрічали своїх співвітчизників у Нових Санжарах? Приїжджі, сидячи в автобусах, показували крізь вікна на пальцях сердечка, демонструючи свою приязнь і любов, а наші у відповідь закидали їх камінням і виганяли за межі населеного пункту.

  Не менше турбує й інше: якщо не так давно ми говорили і писали, що для одних війна на сході — горе, для інших — рідна матір, бо є можливість нажитися на ній, тепер сміливо можемо стверджувати, є чимало ділків, котрі марять збагатитися й на коронавірусі, точніше на поширеній паніці.

  Чутки про те, що хвороба косить усіх підряд, не піддається лікуванню, а також нісенітниця про те, що вірус передається навіть з теле­екранів, не просто так заполонила інтернет. Очевидно, комусь вона потрібна, аби посіяти розбрат і паніку серед людей, змусити сумніватися й витрачати великі гроші на порятунок. І це, на жаль, працює. Люди кинулися в аптеки скуповувати противірусні засоби, маски, спреї для дезінфекції рук. Ціни на усі ці засоби зросли у рази. Якщо, приміром, до новин про коронавірус в Україні, звичайна маска в аптеці коштувала три гривні, нині за неї треба викласти від 18-ти до 35-ти гривень. В інтернеті їх продають по сто.

  Як би дивно не було, однак уже ніхто не думає, що вірус, який викликає атипову пневмонію, не найбільша біда, яка нависла сьогодні над усім світом. Якщо поглянути на список інфекційних хвороб, від яких гине найбільше людей, уже декілька років поспіль першість утримує туберкульоз. Щодня від цієї недуги у світі помирає понад чотири тисячі громадян, трохи відстають у «рейтингу» гепатит В, ВІЛ та СНІД, сезонний грип, малярія, менінгіт. Коронавірус у кінці списку. Але хто про це знає? Хто розповів нам про цю недугу?

  Безумовно, передусім винна у цій ситуації влада, яка тривалий час просто мовчала про проблему. Либонь, кожен із міністрів боявся втратити репутацію, тож не висловлював чіткої й повної інформації про коронавірус, відтак позиція державних мужів виявилася не озвученою, людям не дали чітких гарантій і плану дій. На місце пустки у голові, звісно, прийшли всілякі телеканали й Фейсбук зі своїми страшилками про коронавірус. Відтак народ піддався паніці.

  Окрім засобів захисту та антивірусних препаратів, люди масово почали скуповувати продукти харчування і навіть туалетний папір. Цей ажіотаж нагадав аналогічний, що був років десять тому під час спалаху «свинячого грипу». Від ускладнень, які виникли після нього, тоді померло понад тисячу українців. І хоча не в усіх випадках було підтверджене це захворювання, країну охопив масовий психоз. Люди скуповували оксолінову мазь, противірусні препарати, ходили у масках, наче інопланетяни. А що дізналися згодом? Виявляється, на нашій з вами паніці дехто зірвав непоганий куш, заробивши мільйони.

  Щось підказує, сьогодні ми наступаємо на ті ж самі граблі. Реакція українців на коронавірус демонструє: ми вже нікому не віримо. Бо не сліпі і не глухі, бачимо і чуємо, що робиться у районних лікарнях: лікарів та медсестер не вистачає, препаратів для штучної вентиляції легенів немає, навіть звичайна хлорка в медичних закладах — дефіцит. Водночас сумно і страшно, коли бачиш, що в Італії та Китаї медикам видали спецодяг, схожий на скафандри, аби захистити їх від хвороби, а наших лікарів «озброїли» ОЗК та костюмами для малярних робіт.

  Тож чи віритимемо у запевняння чиновників, що ми готові зустріти страшний ­вірус?

  Нехай у кожного буде своя відповідь на це запитання. Поки що нам більше нічого не лишається, як виконувати поради фахівців, щоб не захворіти: частіше мити руки, пити більше гарячих напоїв, провітрювати оселю і уникати людних місць. А ще при будь-яких обставинах залишатися людьми, вмикати здоровий глузд і не піддаватися фейкам та паніці. Вірус паніки значно страшніший коронавірусу.

Новини Житомира