Перша згадка про це село на Житомирщині датується XVI століттям. ФОТО

  В соціальній мережі Фейсбук користувач Ihor Dovbysh розповів захоплюючу та пізнавальну інформацію про село Дворище Хорошівського району Житомирської області та про садибу Троцьких-Несходовських, яка там розташувалася.

   Перша згадка про село Дворище Хорошівського району відноситься до 1588 року.

  Назва поселення, очевидно, пояснюється тим, що село виникло заново на місці колишнього двору (панського фільварку). Наприкінці 16-початку 17 століття поселення належало польським шляхтичам Ліщинським: вислоцькому каштеляну Рафалу та його сину — брест-куявському воєводі Андрію. Відтоді і аж до початку 19 століття Дворище було складовою частиною великого Горошківського маєтку (ключа) з головною резиденцією в Горошках (тепер райцентр Хорошів). Почергово власниками цього ключа, після Ліщинських, були заможні шляхтичі Немиричі та Дубравські.kd27032006 2

  В 1795 р. російська імператриця Катерина ІІ конфісковує у Дубравських Горошківський маєток та дарує його відомому російському полководцю, генерал-фельдмаршалу, князю Михайлу Голеніщеву-Кутузову. Після смерті видатного полководця, у 1815 році Горошківський ключ був поділений між його спадкоємцями. Дворище, разом з навколишніми селами Солодирі та Рогівка, дісталися, згідно поділу, найстаршій доньці Кутузова — графині Прасковії Толстої (1777-1844). Звісно, графиня тут не проживала, а мешкала за сотні верст у російській глибинці, тому досить швидко вона позбулася цих земель.

   У 1819 році їх купує поміщик з Чернігівської губернії, відставний поручик кирасирського полку та учасник російсько-турецької війни 1788-1798 р.р. Петро Троцький (нар.1765 р.). Він переселив зі свого маєтку в Чернігівській губернії 15 кріпацьких родин та поселив їх у новопридбаному маєтку. Його спадкоємець, син Василь Троцький, теж був військовим за фахом. Дослужився до підпоручика в російській армії та вийшов у відставку. У 1840 р. він розбудував в Дворищах маєток: на високому пагорбі правого берега р. Ірші побудував новий садибний дерев'яний будинок, поруч заклав великий парк. Окрім господарських справ в маєтку Василь Троцький займався й громадською роботою. У 1832-1844 р.р. він був депутатом від дворян Житомирського повіту, з 1844 р. займав посаду житомирського повітового судді.

  Після смерті, у 1850-ті р.р., Василя Троцького управляти маєтком продовжила його дружина Олександра. Вона розкріпачила селян та надала їм землі. Її син, Микола Васильович Троцький, продовжив розпродавати землі маєтку. Зокрема, німецьким колоністам були продані землі довкола сіл Солодирі та Рогівки.kd27032006 3

  За переказами місцевих жителів, Микола Троцький був підступно вбитий та пограбований в Одесі. Так, як у нього не було спадкоємців, Дворищанський маєток був проданий з публічних торгів і в 1893 р. його придбав відставний майор Яків Несходовський. Він був учасником Кримської війни 1853-1856 р.р., героєм оборони Севастополя. У Якова Несходовського було двоє доньок: Ольга та Марія і четверо синів: Олександр(нар.1866р.), Борис (нар.1875р.), Євген та Костянтин.

  Всі сини Якова пішли по батьковій військовій стезі. Закінчили військові кадетські училища, стали офіцерами російської царської армії. Брали участь у бойових діях — російсько-японської війни 1904-1905 р.р. та на фронтах Першої Світової війни. Дослужилися до рангу підполковників та полковників, за вислугу та героїзм під час військових дій були нагороджені багатьма нагородами.

  Не дивлячись на дворянське походження, Несходовські не цуралися спілкуватися з місцевим населенням. Зі слів місцевих жителів, вони були кумами й сватами в багатьох селянських родинах. До них йшли за порадою, за допомогою у розв'язанні сімейних конфліктів. Сусідські селянські діти ходили гратися з дітьми Несходовських.

  Садиба Несходовських була центром культурного осередку Дворищ. Сюди влітку приїжджали кадети, гімназисти, юнкери. Вечорами парк був освітлений різнокольоровими ліхтарями, грав оркестр, відбувались танці й гуляння з місцевою молоддю.kd27032006 4

  Ольга Несходовська у 1913 р. очолювала Товариство "Русское благотворительное общество". Коли розпочалася Перша Світова війна Ольга Яковлевна зібрала сільських жінок та організувала з ними пошив матраців для поранених солдат. Невдовзі, в 1916 р. вона захворіла та померла.

  Трагічна й сумна доля випала братам Несходовським. Борис та Олександр, після краху Російської імперії, стали на захист незалежної України. В 1918 р. служили в армії Української держави гетьмана Скоропадського, як командири 1 та 2-го Волинських піхотних полків, в 1919 р. в складі армії Української Народної Республіки очолили 6-й Житомирський піхотний полк. Після поразки у національно-визвольній війні Несходовські не емігрували за кордон, як це зробили тисячі інших представників дворянського походження, а залишилися на рідній батьківській землі. Як вже згадувалося, місцеві селяни були у дружніх та теплих відносинах з Несходовськими. В часи масових погромів панських садиб, коли довкола палали пограбовані дворянські гнізда, дворищанська садиба Несходовських залишилася неушкодженою. Це вселило надію у Несходовських. Та згодом, як виявилося, ці сподівання були марними. Більшовицька влада не змогла їм простити ні за участь у відродженні української незалежності, ні за їх дворянське походження.

  Борис в 1923 р.був взятий на облік органами ГПУ, як колишній офіцер царської армії. В 1927 р. його арештували як соціально небезпечного елемента та вислали на заслання на три роки в Старобільськ. Після заслання повернувся в Житомир, де йому вдалося влаштуватися на роботу садівником.kd27032006 5

  Та НКВС не залишило його в спокої. В 1933 р. Бориса Несходовського вдруге заарештували та винесли йому смертний вирок. В 1999 р. Борис Якович був посмертно реабілітований.

  Під репресії потрапила в 1935 р. й сестра Бориса — Марія Несходовська, вчителька за фахом.

  Долі братів Олександра та Євгенія Несходовських й досі невідомі.

  Останнім власником садиби був Костянтин Яковлевич Несходовський, батько трьох доньок. Овдовівши, він вдруге в 1918 році одружився на своїй покоївці Ксенії, з якою мав двох дітей, але це його не врятувало. Після націоналізації садиби Костянтин Несходовський переїхав до Житомира, де покінчив життя самогубством, щоб не потрапити до рук ЧК.

  Націоналізовану садибу передали під школу, яка й досі знаходиться в її стінах.

  Під час Другої Світової війни німці розмістили в школі військовий склад, частково був вирубаний парк для потреб німецьких військ.

  Після війни, в 1960-ті роки, до садиби добудували додаткові шкільні приміщення та відновили парк новими насадженнями. kd27032006 6 kd27032006 6 kd27032006 6 kd27032006 6 kd27032006 6 kd27032006 6 kd27032006 6

Ihor Dovbysh, Фейсбук-спільнота

Старовинні маєтки Житомирщини: історія, архітектура, сучасний стан

Новини Житомира

 

   

Последнее изменение Пятница, 27/03/2020

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework