"Я мріяв про це від початку навчання": розповідь командира Едуарда Козловця
22-річний взводний Едуард Козловець ніколи не думав про військову кар’єру. Він народився в невеличкому містечку Олевськ на Житомирщині. Мріяв вступити до політеху, стати програмістом. Але все змінилося у 2014-му...
Напад РФ на Україну, анексія Криму, окупація частини Луганської та Донецької областей, мобілізація батька до війська. Саме після цих подій майбутній випускник загальноосвітньої школи усвідомив: він не зможе спокійно писати програмні коди в затишному офісі ІТ-компанії. Тож вирішив вступати до військового вишу, - розповідає novograd.city.
2019-го Едуард закінчив Національну академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Навчався на факультеті бойового застосування військ. За розподілом потрапив у 30 окрему механізовану бригаду. Вона в цей час перебувала в районі проведення операції об’єднаних сил. Тож часу на "розкачку" не було. Після лейтенантської відпустки прибув до штабу бригади в ППД, а за два дні вже командував ВОПом біля Троїцького.
Наразі взвод під командуванням молодого офіцера тримає оборону на передових позиціях. Едуард каже, що обстановка на передовій вже стала для нього звичною: відносний спокій удень, не враховуючи провокації зі стрілецького, та обстріли з великого калібру вночі. Щоправда, бувають і загострення.
Едуард розповідає, що в його підрозділі досі служать бійці, разом з якими у 2014–2015 роках воював його батько. Це досвідчені, загартовані в боях воїни, які часто по-батьківськи опікують молодого командира, діляться своїм бойовим і життєвим досвідом.
"Із підрозділом мені відверто пощастило, – говорить офіцер. – Це колектив із великої літери. Скажу так, якщо кожен, від солдата до офіцера, професіонал, чітко знає та виконує свої функції, має хорошу мотивацію і готовий у будь-якій ситуації підставити плече побратиму – такому підрозділу до снаги будь-яке завдання. І ми – саме такий підрозділ".
З-поміж батькових розповідей про війну Едуарду найбільше запам’ятався один випадок, який трапився саме цього дня, 22 травня 2014 року, якраз на його день народження. Розповідає, що батько довго не виходив на зв’язок. ЗМІ якраз інформували про загострення на Луганському напрямку. Хлопець намагався не думати про погане, але тривожні думки вперто лізли в голову, не давали спокою. "А раптом щось недобре сталось, зазнав поранення, загинув…" За тих обставин банальне "Батько просто забув привітати сина з днем народження" для Едуарда було б найкращим подарунком.