Райгородок: майже єврейське село, парк з ананасами та надзвичайна садиба Мазаракі

Райгородок – село Бердичівського району, Житомирської області розташоване на Придніпровській височині.

Знаходиться на 19 кілометрі від Бердичева. Дістатися сюди громадським транспортом доволі просто: село знаходиться на трасі, яка веде з Бердичева на Хмільник, і автобуси тут їздять досить часто. Про місцезнаходження маєтку краще запитати місцевих мешканців: з дороги палац не видно.

На сучасному гербі села вказана дата заснування населеного пункту -1649 р.

Поселення Райгородок, сьогодні налічує менше 900 мешканців. До революції це було майже єврейське містечко, де проживало 37 відсотків євреїв. В містечку була синагога, костел і церква. Здається, нічого з того не пережило війн.

У серпні 1919 року тут, до речі, відбулися бої І Корпусу Української Галицької Армії з більшовиками. А ще до революції в селі існували руїни розбійницького замку, в якому польський шляхтич Захарій Ярошинський одружився на Маріанні Шеньовській. Наприкінці 18 ст. в Райгородку було збудовано резиденцію, що належав чи то Сарнецьким, чи то Меленевським. Все, що від неї сьогодні залишилось - це одноповерховий флігель в стилі класицизму з маленьким портиком. І той доживає свої останні дні.У середині 19 ст. Райгородок через шлюб отримав Мечислав Людвіг Мазаракі, який будучі поляком, ймовірно мав італійське походження.

"Про дворянське походження роду Мазаракі Махновський повіт. 1800-1907"

На підставі матеріалу з даної справи можливо відновити древо Київської гілки роду Мазаракі.
В 1799 році, після другого поділу Польщі і приєднання Правобережної України до Росії (1794), Людвиг Мазараки подав прохання про зарахування його до дворянського звання. У проханні зазначено: Людвиг і його брат Іван Станіславович Мазараки. Людвиг син Станіслава Мазараки і Анни Вітвицької, Михайла Мазараки і Єви Комарівської онук, Івана Мазараки та Анни Струтинської правнук, (1800) від народження 40 років село Хадріна. Був одружений на донці Станіслава Хондртнского скарбник .... Антон зроду 30 років. Діти: Іван - 3 роки, Вікентій - 2 роки, Гонората - 9 років, Іоанна - 4 роки, Текле - 1рік. За Вибору 1794 продовжував службу (Махновський повітовий комісар). Прохання було задоволено в 1837 році.

І далі всі документи щодо нащадків, до 1907 року, до - Евеліна-Марія-Еузебія (1880-1960) останньої власниці садиби в Райгородці.

Ось які відомості були отримані від дослідника історії роду Мазаракі Сергія Козлова:

Мечислав-Людвіг Мазаракі (Mazaraki) 1837-1894

Герба Невлін, представник Київської (Прикордонній) гілки роду Мазаракі, представники котрої проживали на Волині та Поділлі, (Махнівка, Бердичів).

Мазаракі - Mazaraki, Патриціанський, згодом - козацько-старшинський, дворянський, шляхетний рід грецького походження. Предок їх, Христофор, грецький купець, переселився в кінці XVI ст. до Львова з Бара. Брав участь в роботі Львівського християнського братства. Його синові Івану, за послуги надані гетьману Виговському, в Польщі в 1659 році було відновлено дворянство.

Історія роду почалася ще на 300 років раніше в Греції, Мазаракі були деспотами (правителями) провінції Епрі. Потім переселилися в Волощину і вже звідти на Поділлі в Бар.

Існує кілька гілок роду: Задніпровська (Русский), Прикордонна (Київська) (згасла ??), Литовський (згасла), Краківська, Брацлавська (згасла), Варшавська, Галицька, рід Мазаракі-Дебольцеви (згасла). Рід внесений до 1-ї, 2-ї і 6-ї частин Дворянського книг Полтавської, Чернігівської, Бессарабської, Катеринославської, Подільської та Київської губерній і книги дворян Царства Польського. Герб Мазаракі "Сонце" внесений до 8-ю частину «загального гербовника дворянських родів Всеросійської імперії», а герб Мазаракі-Дебольцевіх - в 13-ту частину.

 

На 01.08.2012 року, родовід розпис роду Мазараки (-й) охоплює період з 1333 року до 2012 року, це 26 поколінь, 479 прямих нащадків, всього 902 чоловіки іншими побічними прізвищами.

Географічно це - Полтавська, Подільська, Київська, Херсонська, Володимирська, Віленська, Бессарабська губернії. Міста Москва, Санкт-Петербург, Воронеж, Рязань, Миколаїв, Одеса, Кишинів, Вінниця.

Зруйнувавши старий палац, який був занадто тісним для його родини, Мечислав у 1887 році за допомогою архітектора Станіслава Борецького звів новий палац у тосканському стилі. Первинний вигляд будівлі дійшов до нас майже без змін, проте було втрачено двох лежачих левів з каррарського мармуру, вирізьблених в Римі, які прикрашали головний вхід. Палац відрізняється чотирма різними фасадами, який прикрашають ризаліти, лоджії, балкони і тераси. Головна прикраса головного фасаду – багатокутова вежа. Над інтер’єрами працювали варшавські майстри, які створили ліпнину, паркет, стінні розси і дубові панелі в їдальні.

Марія Мазаракі (1880-1966), остання власниця садиби, розповіла, що всередині будинок був оздоблений деревом різних відтінків, паркет та настінні розписи виконали варшавські майстри, їдальню прикрашали рідкісні зразки старої порцеляни та меблі в “ґданському” стилі. Два салони в будинку також мали розкішне наповнення – перший мав меблі, вкриті темно-зеленим шовком, одну шафу оздоблену перлами, а іншу – бронзою, а другий прикрашали меблі, вкриті сіро-блакитним шовком із золотими візерунками. 

У господарів вілли була також велика колекція картин, яка дісталася Мазаракі від родича Адольфа Мостовського з його маєтку у Великому Митнику, різноманітні вази, статуї тощо. Їдальню прикрашав камін, декорований дубовими панелями, в одному з салонів стояла бронзова скульптура короля Яна ІІІ Собєського на коні з шаблею в руці, заввишки 1 метр.

У 1917 році найцінніші речі перевезли до пивниць монастиря кармелітів в Бердичеві і подальша їх доля невідома.Проте, кажуть, що частина інтер’єрів збереглася і до наших днів. Тай і сам палац майже не змінився, тільки ось його стан за останні роки сильно погіршився.

Парк та сад на території садиби, вважались одними з найкращих на території тогочасної України. Під пильним наглядом Октавії Мазаракі тут росли пальми, ананаси, апельсинові та лимонні дерева, різноманітні субтропічні рослини та троянди. До революції на території парку можна було ще побачити руїни старого замку. Нині в будівлі вілли знаходиться бухгалтерія одного з місцевих закладів.

А ось, як згадується місце в книзі "Цікава Житомирщина".

Побудовано в селі Райгородок Бердичівського району в 1887 представниками давнього дворянського роду грецького походження - Мазараки, однієї з найбагатших родин волинської шляхти XIX. Садиба розташована на місці старовинного замку, що належав колись графу Тишкевичу, майже в центрі села на дорозі, що веде до сусіднього села Мартинівка.

Від екзотичних воріт з будиночком воротаря до вілли Мечислава Мазараки веде затишна паркова алея. Це оригінальна білокам'яна будівля в оточенні зелених крон парку, несподівано відкриваючись погляду, привертає незвичайними формами і обробкою. Архітектор Станіслав Борецький використовував необмежені можливості модного на рубежі XIX / XX модерну. Палац прикрашають центральний і бічні ризаліти, класичний фронтон, еркерниє балкони, чотириповерхова п’ятикутова вежа, лоджії і тераса (з боку парку). Поруч з віллою доживає свої дні капітальний, але недоглянутий будинок служб. На відміну від нього радують око витончені сад і парк. Останній - без перебільшення - один з кращих в Україні. Колись тут росли пальми, апельсинові і лимонні дерева. Але і сьогодні парк, зачаровуює прекрасними пейзажами, продуманою системою доріжок і багатоярусних посадок, залишає приємне враження. Це справжній «рай» в Райгородці.

Ось така вона, садиба роду Мазаракі. Як показало нещодавнє відвідування Mr.Funt з http://www.geocaching.su, будівля активно продовжує руйнуватися, що зовсім сумно ...

Джерело: m-a-d-m-a-x.livejournal.com

Всі Новини Житомира

 

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework