Дуже давно, між обривистими стрімчаками прибережних скель, оселився молодий козак, який, швидше за все, був розбійником. Але ж серце дівчини нікого не хоче слухати, і не хоче бачити усього поганого в своєму коханому, не хоче вірити балачкам людей, які можуть наговорити різних неприємних речей про парубка, який подобається. Дівчині легше повірити пристрасним клятвам та обіцянкам милого.

  Так і наш козак легко погрався з почуттями красуні-хуторянки, доньки іншого козака, на ім’я Сокола, який володів хутором неподалік від Житомира, по старій поштовій дорозі на Звягель (сьогодні — Новоград-Волинський).

  Ця гора і нині називається за ім’ям козака — Соколовою. Молодого парубка, що звабив юну дівчину, зовсім не турбувало її майбутнє. Він переконував її у щирому, справжньому коханні, і водночас вже обдумував, як би її покинути. Одного разу їхав він із хутора Сокола із твердим наміром більше ніколи не повертатися до своєї милої, аж раптом, разом з конем, він скам’янів на тому ж місці, де в майбутньому знаходитиметься невеликий майдан, головний базар містечка.

  На той же час місце пустувало, а не задовго до проведення поштової дороги, на ньому тіснилися декілька дерев’яних будиночків. Як розповідали старожили, перед однією із хат лежав величезний кремінь, зовні схожий на тулуб коня, на якому сидить вершник.

  Очевидно, це і є підтвердженням легенди. Хуторянку, яку жорстоко обманув козак, звали по батьку — Сокола. Дівчина, за допомогою чарів, вивідала, що коханий хоче її зрадити; силою тих самих чарів, красуня перетворила козака на міцний кремінь. Але вже за якусь мить кохання перемогло жагу помсти: дівчина кинуся наздоганяти милого, але, прибігши на місце, виявила, що вже надто пізно. У відчаї красуня не знайшла іншого виходу, як кинутися в річку з тієї скелі, в яку вона ж сама перетворила свого коханого.

Звідси й назва скелі — Соколи. Поляки ж почали називати це місце скелею «Голова Чацького», бо побачили схожість одного каменю із профілем колишнього Новогрудківського старости.    

Всі новини Житомира