Ренесансно-модерновий цегляний палац був приданим доньки Федора Терещенка. Його донька, про яку я вже писав в історії селища Ворзель, Наталія Терещенко, вийшла заміж за Сергія Уварова. Його давній рід очевидно не міг похвастатись особливими статками, та в цьому і не було потреби – Терещенки платили за все.

  Відома історія сватання двоюрідного брата (якщо я не помиляюся в родинних стосунках) Наталії Федорівни Івана Терещенка.

  Генерал, батько його коханої заявив потенційному зятю так: “Якщо ваше прізвище Терещенко, то це ще не означає, що ви можете робити будь-що. Мого благословення до часу, поки земля не побіліє від снігу, не буде”. Вже наступного ранку все навколо було засипано цукром, і молодий нахаба, долаючи цукрові кучугури на санях, в’їхав на генеральське подвір’я за нареченою.

  Будову маєтку у Турчинівці ніби розпочав сам Федір Артемович у 1889-му році (деякі джерела пишуть, що це був 99-й, але на той час батько Наталії вже спочивав у могилі). Завершила ж будівництво сама Наталія Уварова.

  Судячи з усього дама вона була ділова, активно займалася не лише господарством, але й благочинністю. Навіть власноруч приймала пологи, зокрема і у збудованій нею ж київській лікарні на Богомольця.

  Проектанти двоповерховий ошатний палац намагалися максимально продемонструвати декоративні якості червоної цегли.

  Прямокутний еркер з одного боку і ніби як асиметрична кутова вежа з іншого, крита немов риб’ячою лускою додають шарму і якоїсь жіночості палацу Уварових.

  Місцеві жителі полюбляють переповідати історію втечі графині Уварової. Розлучена з чоловіком революційними катаклізмами, Наталія Федорівна мешкала в Турчинівці. Тихо, без прислуги. Але діяльна й розумна жінка знала, що з дня на день нова влада може нагадатися про її існування, тож була на сторожі.

  Коли арештантській команді відкрила двері жінка у простому вбранні, ті вирішили, що то горнична. Жінка удала, немов пішла кликати свою господиню, а сама через чорний хід вийшла з дому, сіла на коня й втекла!

  Нічого цього не зав нащадок Терещенків, з яким кілька років тому тут носилися немов з писаною торбою. Зате Мішель Терещенко розповів мешканцям Турчинівки про подальшу долю графині. Виявляється, вона не лише успішно врятувалася, але й зустріла свого чоловіка, Сергія. Разом вони емігрували до Франції, де вона після смерті Уварова вийшла заміж удруге, за французького льотчика й дожила до 1987-го року!

  Мішель Тещенеко кілька останніх років (не знаю чи й досі) мешкав в Україні, десь на Глухівщині бізнесував. А у свій Житомирський вояж терещенківськими маєтками вирушив більше з культорологічною метою. Натомість місцеві жителі й влада мала певні сподівання на інвестиційні можливості досі заможної родини. Поки – марні.

  А вони ой як потрібні дивом вцілілому палацу. В наші дні тут розташоване ПТУ №30. Готують трактористів, слюсарів, зварювальників. Жінки-викладачки охоче розповідають про минуле, маючи все ж надії і на майбутнє.

  Частково збереглися інтер’єри, ліпнина. Ясне діло, що ПТУ – не музей, та все ж саме завдяки його існуванню маєток зберіг свою загальну естетику.

  "Свою тетю Наталью я помню уже очень старой женщиной, – розповідав про графиню у свій візит Мішель Терещенко. – Она была молчалива, о себе рассказывала крайне мало. Жила в Париже в каморке на мансарде и писала иконы. В детстве я виделся с ней по два-три раза в год. Ее внук, Жак Уваров, встречался с бабушкой чаще и, наверное, больше знает о ее судьбе. Да… этот дом хранит много воспоминаний. Я благодарен за то, что его сумели сохранить, и немедленно сообщу об этом Жаку – думаю, он скоро тоже наведается сюда.

  Це Мішель, до речі, зауважив, що герб, який прикрашає зворотній фасад будинку не Терещенків, а Уварових: вензель з літери “У”. Цифри з одного боку – 1900, з іншого – 1899. Напевне, це стосується лише будівлі, бо інакше виходить, що Федір Терещенко взагалі не міг тут нічого закладати за своє життя.

  Господарська будівля, яку на деяких фото називають також садибою, перебуває у значно гіршому стані.

  В парку навколо садиби збереглися дерева, посаджені ще Наталією Федорівною. Жити Уварови планували тут переважно навесні та влітку. Тож окрім парку облаштували ще й чималий став. Причому його дно встелювали дубовими дошками!

  Можливо, колись наші нащадки подорожуватимуть Україною, маєтками Ахметова, Коломойського чи Порошенка. Де будуть квартирувати не колгоспні управи й ПТУ, а принаймні щедро профінансовані нащадками нинішніх багатіїв музеї.

Джерело: tutbuv.com

Новини Житомира