Велотур по-звягельськи: 2 колоритних маршрути для перезавантаження

Велотур по-звягельськи: 2 колоритних маршрути для перезавантаження

  Якщо ви полюбляєте проводити вихідні на дивані перед телевізором, закутавшись у ковдру, тоді ця стаття не для вас. Вона для тих, хто любить відкривати щось нове і має непосидючий стержень шукача пригод.

  Новоград City склали декілька осінніх велотурів, пропонуємо вам проїхатися разом з нами.

1. Новоград-Волинський – Глинянка. Довжина маршруту «туди-назад» – близько 70 км.

  Мало хто з новоград-волинців чув про такий населений пункт. А от П’ятирічку знають всі. Просто у рамках декомунізаціії цей населений пункт Баранівського району в 2016 році змінив назву.

  Розкішні штучні озера на кордоні Новоград-Волинського і Баранівського районів – одне з місць, куди хочеться приїжджати знову і знову. Незабутні краєвиди, нереально блакитна вода і спа-процедури просто неба – це не курорти Мертвого моря, а звичайна поліська глибинка.

  Сам маршрут доволі простий: рівна асфальтована дорога Васьковичі – Шепетівка (Р49) із двостороннім рухом та малоінтенсивним трафіком. Єдиний недолік – відсутність широкого узбіччя, проте машин на шляху ви зустрінете небагато, тому боятися не варто.

  Якщо плануєте влаштувати пікнік на березі одного із озер, їжу краще взяти з собою. Якщо везти провізію ліньки, то «підживитися» і дещо перепочити можна у селі Колодянка, через яке пролягатиме ваш маршрут.

  Останній населений пункт, який трапиться на прямому відрізку шляху – Радулине. Проїхавши ще близько 5 км і побачивши замальований дороговказ на синьому фоні «П’ятирічка», доведеться звернути з комфортної асфальтованої дороги на вкритий вибоїнами сільський «автобан». Їхати треба через усе село, бо озера знаходяться на західній його околиці. Проте, якою б дорогою ви не поїхали, все одно потрапите куди потрібно.

  Щодо озер. Водойми штучні і з’явилися вони унаслідок промислового видобутку білої глини. Власне, сучасна назва села на це натякає. Озер багато: є менші, є більші, деякі добряче позаростали очеретом і травою, інші – дивують своїм нереальним космічним пейзажем із повною відсутністю рослинності.

  "Фішка" озер – дно, вкрите білою глиною. Щоліта Глинянка перетворюється на грандіозний спа-курорт. Десятки людей приїжджають сюди, щоб поплавати у блакитній воді і нанести на тіло «цілющу» білу глину. Цілюща вона чи ні – достеменно не знає ніхто, але мажуться всі – і діти, і дорослі.

  Подейкують, що глибина в окремих водоймах досягає 30-40 метрів, і на дні одного з ставків свого часу «забули» екскаватор. Правда це чи ні – невідомо, але легенда має право на існування.

  Глинянка – чудове місце для пікніку і навіть банального «перезавантаження» після одноманітних робочих буднів. Чудова поліська природа, розбавлена штучним «ландшафтним дизайном», сприяє релаксації.

  На початку осені, із закінченням купального сезону, ажіотаж серед відпочивальників спадає, проте краса озер нікуди не щезає.

  Обов’язково візьміть із собою фотоапарат чи пристойний смартфон – не пожалкуєте.

  Серед «мінусів» маршруту: відсутність якісного узбіччя, місць для відпочинку, придорожніх туалетів і продуктових магазинів обабіч дороги. Проте хіба не заради відпочинку від щоденного одноманітного життя люди вирушають у подорож?

2. Новоград-Волинський – Городниця. Довжина маршруту «туди-назад» – близько 80 км.

  Вирушати з дому краще не пізніше 8.00, щоб завидна дістатися назад. Якщо початок маршруту (відрізок Новоград-Волинський – Чижівка) може здатися не надто привабливим, то повернувши в Чижівці у напрямку Городниці і проїхавши кількасот метрів углиб, ви поринете у неймовірний світ краси українського Полісся. Хвойний ліс упритул підступає до проїжджої частини, тож до нього, в буквальному сенсі, можна дістати рукою. Свіже повітря, неймовірні краєвиди і головне – відсутність міської метушні – усе це вас супроводжуватиме до самісінького кінця подорожі. Чим ближче ви наближатиметесь до Городниці, тим прекраснішими і первозданнішими ставатимуть пейзажі довкола.

  Столітні сосни і ялини, непролазні болотяні хащі, перебігаючі дорогу білки і зайці викличуть невимовний захват у будь-кого. Приємний бонус для подорожуючого – місця відпочинку на узбіччях. На шляху до древнього містечка Городниця їх буде більш ніж удосталь. Облаштовані лавки і альтанки – заслуга місцевих лісівників. Перший привал пропонуємо зробити одразу за Чижівкою у напрямку Городниці. Приблизно через кілометр після закінчення населеного пункту, праворуч від дороги, знаходиться чудове і комфортне місце для перепочинку. Примітивна альтанка, місце для вогнища і навіть облаштований туалет – несподівана розкіш за 15 км від міста.

  Рушаючи далі, познайомитеся з невеличкими, проте дуже колоритними селами: Вербівка, Мала Цвіля і Ходурки. Акцентувати на них увагу не будемо, лише зазначимо: проїжджаючи повз ці населені пункти, відчуваєш подих давнини. Поміж сучасної забудови трапляються хатки, від яких віє минулим і здається, що от-от з однієї з них вийде кремезний дядько в шароварах чи молодиця в очіпку. За кілька кілометрів від Городниці натрапите на меморіальний комплекс «Партизанський дуб». За офіційними даними під час Другої світової війни у цьому місці перетиналися шляхи 10 партизанських загонів, найвідомішим з яких є загін Сидора Ковпака. Від самого дуба не залишилося майже нічого. Лише невеличка гранітна плитка позначає місце, де він ріс. На території комплексу є кілька пам’ятників та обелісків, а також головна «фішка» – землянка, яка, щоправда, споруджена не так давно. Кінцевий пункт маршруту – Городниця, – селище, яке варто відвідати хоча б раз у житті. Є тут щось первозданне і нетипове для більшості сучасних населених пунктів, що манить до себе і примушує замислитися над сенсом життя.

  Сама Городниця колись славилась одним із найстаріших в Україні фарфоровим заводом, заснованим ще у 18 столітті. Прикро, проте завод, який пережив кілька воєн, не пережив часу становлення молодої української держави. У 2012 році КП «Городницький фарфоровий завод», заснований у 1799 році князями Чарторийськими, визнано банкрутом. Інша візитівка Городниці – Свято-Георгіївський ставропігійний чоловічий монастир. Як свідчить сайт обителі, храм був відомий з середини 16 століття. Розташований на високому пагорбі Случі, нині монастир є абсолютно автономним. На території обителі є власна поліклініка, зубопротезний кабінет, господарський комплекс. Цікаво, що у 2006 році на території чоловічого монастиря засновано жіночу общину.

  У переліку місць, які варто відвідати у культурному центрі північної Звягельщини, костел святого Антонія, Городницький парк, розбитий ще у XIX столітті, і мальовничі береги Случі.

  Підкріпитися і відпочити рекомендуємо на зворотньому шляху, заїхавши до меморіального комплексу «Партизанський дуб».

  Брати з собою їжу з дому немає сенсу. Магазинів у Городниці вдосталь і асортимент у них досить привабливий. Також у селищі є і банкомати, і аптеки.

  Подорож у Городницю подарує вам приємні враження і легке запаморочення в голові від чистого лісового повітря.

Джерело: novograd.city

Новини Житомира

Последнее изменение Вторник, 14/11/2017

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Loading...

Go to top