Порцелянові легенди Баранівки. ФОТО

Порцелянові легенди Баранівки. ФОТО

  Часи, коли баранівська порцеляна була мало не в кожній оселі, давно минули. Тепер чимало господинь бережуть сервізи з Баранівки як цінну реліквію, старанно витираючи з них пил.

   Місто Баранівка, що у південно-західній частині Житомирщини, добре відоме пересічним жителям області своєю порцеляною та щедрими врожаями лісової чорниці. Віднедавна за ним закріпилося ще й реноме найуспішнішої міської об’єднаної територіальної громади краю, - розповідає ukrinform.ua.

  Часи, коли за баранівською порцеляною шикувалися довжелезні черги й вона була мало не в кожній оселі, вже минули. Так само, як і зникла слава найстарішого та найбільшого підприємства, що виготовляло різноманітний фарфоровий посуд із дивовижними розписами і здобувало престижні нагороди на міжнародних конкурсах. Тепер чимало господинь бережуть сервізи з Баранівки як цінну реліквію, старанно витираючи з них пил. У багатьох сьогодні, коли магазини вже заполонили чудернацькі фарфорові вироби з Китаю, не піднімається рука поставити на стіл навіть для гостей баранівські кавові філіжанки.

  Фарфоровий завод припинив свою понад двохсотлітню історію у 2010 році. На місці виробничих потужностей залишилися руїни, що заростають чагарниками. Посуду, який там виготовляли починаючи з ХІХ століття, пощастило більше, адже чимало його зразків стали музейними експонатами.

n 11051814 1

  Шукаючи музей фарфору в Баранівці, неможливо заблукати. Маршрут пролягає по прямій центральною вулицею затишного й ошатного містечка. Одразу біля автовокзалу височіє блакитними куполами храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Саме від нього і розпочинається приємна прогулянка, яка забере не більше 15-20 хвилин.

  Особливі відчуття виникають, коли потрапляєш у місто навесні в період цвітіння садів. Усі тротуари встелені білими пелюстками так, мовби, сама природа постаралася вразити туристів. По дорозі зустрінуться адміністративні будівлі, будинок культури, гімназія, фізкультурно-оздоровчий комплекс, сквери та цікаві пам’ятники. Складається враження, що Баранівка увібрала в себе частинку порцелянової історії. На будівлях, лавицях та інших дрібничках міського простору можна легко впізнати знайомі з дитинства розписи на фарфорових філіжанках, тарілках чи вазах.

  ЗНИЩЕНЕ ПОРЦЕЛЯНОВЕ МИСТЕЦТВО

  Сам музей зовні не відрізняється від сірих і похмурих будівель околиці міста. Однак, коли переступаєш його поріг, порцеляновий посуд заворожує своїми розписами, кольорами та блиском.

  Завідувачка відділу музейних цінностей із фарфору Баранівського історико-краєзнавчого музею Тамара Родигіна розповідає, що музей був створений у 1952 році до 150-річчя фарфорового заводу.

  Баранівська фабрика із виробництва порцелянового посуду стала однією із перших на теренах України. Вона з’явилася у 1802 році, про що свідчать не лише численні історичні докази, а й кам’яна табличка, на якій викарбувана саме ця дата. Підприємство відкрив Михайло Мезер, який до того мав справу із порцеляною на фабриці у місті Корець на Рівненщині. Будівництво у Баранівці завершилося доволі швидко і в 1804 році там уже виготовили першу партію продукції.

  Виникає логічне питання, чому ж Михайло Мезер вирішив побудувати порцелянову фабрику саме в Баранівці. Тамара Іванівна досить вичерпно пояснює: «Тому що навколо Баранівки зосереджені великі поклади каоліну, який є основною сировиною для фарфорового виробництва. До того ж, всюди дрімучі ліси, а виробництво порцеляни потребувало безмежної кількості дров. Сприяла також і річка Случ, яка на той час була повноводною й цілком забезпечувала мануфактуру водою. Відтак, цих трьох факторів було достатньо для того, аби відкрити фабрику».

n 11051814 1

  Тоді на фабриці побудували горн для випалювання посуду. Така технологія використовувалася на виробництві до середини ХХ століття. Для перемелювання сировини майстри брали звичайні кам’яні жорна, а для формування виробів – гончарне коло. Перший порцеляновий посуд був досить гарним на вигляд.

  Відомо, що у 1825 році Михайло Мезер експонував свої декоративні вази перед імператором Олександром І, якого надзвичайно вразили ці вироби. Тоді імператор дозволив Мезеру ставити на баранівській порцеляні герб Російської імперії. За версією деяких істориків, влада навіть виділила кошти на розвиток підприємства.

  Після смерті Мезера фабрикою керували його сини та племінник. У ті часи мануфактура мала свої торгівельні представництва у Києві, Одесі, Варшаві, Томську, Ташкенті.

  Згодом підприємство перейшло в оренду єврейській общині, а потім стало власністю графині Казимири Грохольської. Якість порцелянових виробів із часом погіршилася, а тому на них заборонили ставити державний герб.

  Новий період у розвитку фабрики починається у 1895 році, коли її купив відомий дипломат, підприємець і меценат Микола Гріпарі. Він запросив іноземних майстрів, удосконалив виробничий процес технічно та побудував малу ГЕС. Якість баранівської порцеляни суттєво покращилася і досягла європейського рівня, про що свідчить золота нагорода, отримана на виставці у Венеції, а також участь у міжнародних конкурсах, які проходили у Римі, Барселоні, Лондоні.

  У 1900 році фабрика в Баранівці стає заводом. Після пожежі на початку 1914 року підприємство відновлює роботу. У роки Першої світової війни воно переходить на виробництво лабораторного посуду.

  Однак, у 1917 році сім’я Гріпарі емігрує за кордон, забравши зі собою запаси готової продукції та частину обладнання. У роботі заводу з 1919 до 1922 років була перерва, поки його працівники самотужки не відновили виробничий процес.

  Під час Другої світової війни підприємство не працювало. Втікаючи з Баранівки, німецькі окупанти підірвали цехи, залишивши по собі руїни.

  Завдяки зусиллям місцевих жінок та стареньких завод відновив свою роботу і в травні 1944 року там уже виготовили першу післявоєнну продукцію.

  Починаючи із 1950-х років Баранівський завод розширює асортимент і потужності і на тривалий час залишається флагманом виробництва порцелянових виробів у тодішній Україні.

n 11051814 1

  «Практично з 1944 року завод працював до травня 2010-го, коли працівників на прохідній просто не впустили на територію підприємства. Тоді й припинилася історія найстарішого і найбільшого фарфорового підприємства України», - додає Тамара Родигіна.

  За іронією долі останніми фатальними інвесторами, після яких Баранівський завод збанкрутів і був порізаний на металолом виявилися росіяни, пітерці.

  БАРАНІВСЬКИЙ СЕРВІЗ ДЛЯ ФІДЕЛЯ КАСТРО

  Багато суспільно-політичних подій історії України та світу останніх 200 років зображені на фарфорових виробах, які нині представлені в музейних експозиціях.

  У відділі музейних цінностей із фарфору Баранівського історико-краєзнавчого музею є три просторі зали, у яких, навіть якщо ви зовсім не шанувальник посуду, можете спокійно зависнути не на одну годину, розглядаючи все навколо. Від тих форм, розмірів, кольорів і візерунків час зупиняється, і ти просто ходиш по експозиції під враженням тонкого й символічного порцелянового мистецтва.

  Асортимент продукції заводу був досить широким. Там виготовляли чайний, кавовий, столовий посуд, а також окремо тарілки, блюдця, оселедниці, супові вази, кухлі, сувенірну продукцію, декоративні вази, різні набори посуду.

  У музейній колекції зберігаються перші тарілки, виготовлені на фабриці у 1805 році за часів Михайла Мезера. Вражають унікальні баранівські чайні сервізи «Бутон» та «Б-55» із тонкостінного фарфору, які стали візитівкою порцелянового заводу. Такий посуд розписували вручну, а тому й коштував він значно дорожче.

  Не дивно, що в музеї побутують свої легенди. У третій залі в одному з рядів Тамара Родигіна показує білий сервіз із чорними смужками, між якими зображені золоті колоски. За переказами, це копія кавово-чайного набору, виготовленого у Баранівці, який колись подарували лідеру Куби Фіделю Кастро.

  Вистачає серед фарфору і скульптур Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Гоголя. На одному із кубків бачимо чіткий портрет Богдана Хмельницького. Особливо вражає висока порцелянова ваза, на якій зображена Леся Українка. У літературі можна зустріти згадки про те, що в дитинстві поетеса часто гостювала в родичів у селі Жабориця на Баранівщині, де й почерпнула мотиви для своєї поеми «Лісова пісня».

  Баранівські майстри практикували ще одну не менш цікаву техніку. На вітринах зустрічаються декоративні тарілки, оздоблені ніби живими квітами. Перше враження не підвело, адже квіти справжні. Їх піддавали спеціальній обробці, завдяки чому вони зберігали свою форму.

  Не менше уваги в музеї привертають порцелянові речі, яких зараз просто так не знайдеш. Зокрема, набір для шашликів, солдатські фляги, настільні лампи, ароматниці, сервіз для чаю з електричним самоваром. Просто заворожує гарнітур форми «Олена» з ручним розписом на 70 одиниць посуду, що займає аж 2 полиці.

  Найбільше вражають розписи на порцеляні. Вони настільки делікатні, що аж хочеться торкнутися рукою до квітів, сніжинок, зображень людей та кумедних казкових персонажів. Завідувачка музейного відділу лише посміхається, пояснюючи, що ручний розпис потребує особливого таланту.

  «Ви можете помітити, вироби 1950-1960-х років вирізняються особливим колоритом та оригінальністю. Працівники якісно робили кожну річ, вкладаючи свою душу. Розписами займалися особливі люди. Для цього потрібно мати талант. Кожен фарфоровий виріб оздоблювало кілька людей. З часом ручних розписів меншало, але вони все одно використовувалися на заводі», - пояснює Тамара Іванівна.

n 11051814 1

  У порцеляні баранівських художників можна впізнати петриківський розпис, чимало народних мотивів і навіть окремі елементи з картин Катерини Білокур. Тамара Родигіна показує сервіз, який називається «Український» з такою ж назвою розпису. Його у 1957 році розписала майстриня Зоя Мосійчук.

  РЕЦЕПТУРУ ФАРФОРОВОЇ МАСИ ЗБЕРЕГЛИ, АЛЕ НЕ РОЗКРИВАЮТЬ

  Як і кожна відома торгова марка, порцеляна з Баранівки мала свої секрети популярності.

  «Продукція заводу розрахована на середнього покупця. Наш посуд був і якісним, і доступним за ціною. Для виробництва використовувалася місцева сировина. Із 1960 року порцеляну виготовляли із дубрівського каоліну (село Дубрівка розташоване за 22 км від Баранівки, - авт.). Ще у 1884 році аналіз глини підтвердив її високу якість, нею вона не поступалася саксонському та чеському каоліну», - ділиться Тамара Іванівна.

  Відчуття після завершення екскурсії музеєм у мене - змішані. Це і радість, і гордість за Житомирщину, і щире захоплення баранівською порцеляною. Водночас, у глибині душі затаїлися відчай та якась невимовна тривога, що порцелянова велич краю втрачена. Хоча Тамара Родигіна, яка сама тривалий час працювала на заводі, налаштована більш оптимістично: «Мене інколи просять розповісти про рецептуру фарфорової маси. Про це зараз вже можна говорити, та я не хочу, бо, можливо, нам іще вдасться все відродити».

n 11051814 1

  Аби не вводити читачів в оману, варто наголосити, що на ринках зараз продають порцеляновий посуд, якому приписують баранівське походження. Справді, у місті вже близько десятиліття працює приватне підприємство, яке виготовляє порцелянові вироби, але їх навіть близько не можна порівнювати з відомим своєю якістю баранівським брендом.

  У жителів Баранівки досі жевріє надія, що вдасться відродиться славетний завод, нехай і з меншими виробничими потужностями.

  Нині ж Баранівський музей порцеляни стає дедалі популярнішим. В ОТГ вже розробили туристичний маршрут, до якого включили музей. Численні делегації, які приїздять до міста вивчати успішний досвід децентралізації, їдуть додому в захваті.

  Тож не пошкодуйте часу, аби завітати до Баранівки і помилуватися цим унікальним музеєм. Повірте, вражень буде не менше як від картинної галереї.

n 11051814 1

Ірина Чириця, ukrinform.ua

 

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Loading...

Go to top