Вкотре переконатися в оригінальності, унікальності, красі нашої області, дізнатися нове про якісь місця, пропонуємо в цьому матеріалі вам, шановні читачі.   

   Історія

   Центральна будівля винокурні

   «Комерційна складова як невід’ємна частина добробуту аристократичних родів будь-якої імперії часом затьмарювала собою початковий капітал, отриманий милістю правлячої верхівки. І хоча довгий час приписана до містечка Котельні Андрушівка (Андрусівка) вважалася в числі порожніх сіл (акт від 1683 роки), зі вступом в право власності на ці землі сім’ї Бержинських наприкінці XVIIстоліття тут знову починає жевріти життя, підкріплене економічними інтересами нових господарів», — розповідає zabytki.in.ua.

   Так величезні за площею, родючі землі, що давали чималий дохід, стали запорукою благополуччя аристократичної сім’ї вихідців з Польського королівства. Саме на ці кошти в середині XVIII століття з’являється розкішна резиденція Бержинських в оточенні зеленої перлини парку на березі річки Чорна Руда.

    Але зникнення з карти Східної Європи після третього розпаду Речі Посполитої диктувало нові умови життя вже під скіпетром російської корони, так що вже в 1787-му були видані візитації на землю для місцевої православної церкви, а ще через дванадцять років запущено комерційний проект першої Андрушівської винокурні на два котла в якості створення більш вигідного повного циклу вирощування та переробки цукрових буряків.

    Спиртовий завод в Андрушівці

   Теж підприємницькі чуття, що передавалося в цій родині у спадок від батька до сина, змусили Святослава Йосиповича Бержинського (1796 – 1863) в 1848 році у зв’язку з зростанням попиту на цукровий пісок і великою кількістю сировини для його виготовлення в наявності після будівництва і запуску першого на Житомирщині цукрового заводу на правому березі річки Чорна Руда перевести Андрушівський спиртзавод на масляну сировину і ввести його до складу нового виробництва для збільшення потужностей.

    Які причини спонукали спадкоємців Святослава продати завод з усім маєтком в Андрушівці в 1869 році земельному та цукровому магнатові Артемію Яковичу Терещенко (1794 – 1873), який через рік віддає його в управління свого старшого сина Миколи (1819 – 1903), невідомо. Гідний продовжувач сімейних традицій не став зупинятися на досягнутому: крім будівництва нової церкви, поновлення палацового комплексу, фінансування однокласного (згодом двокласного) народного училища та лікарні в 1883 році останній взявся за відновлення винокурні і модернізації цукрозаводу.

   Витратні і тривалі роботи по реконструкції цукрового та спиртового підприємств довелося завершувати вже онукові Миколи – Михайлу Івановичу (1886 – 1956) в тривожні дні 1914-го перед самим початком руйнівної Першої світової війни, яка поховає під своїми уламками і всю велику імперію Терещенко (спиртзавод зупинився з розгортанням бойових дій), і їх незліченні капітали, і країну під гербом двоголового орла.

   Ставок спиртзаводу

  Реквізовану на користь радянської держави Андрушівський винокурню більшовики запустили лише в 1926-му, але вже в наступному році змогли отримати на її потужностях дванадцять тисяч дал спирту. Настільки цінне для нової влади виробництво в міжвоєнний період ХХ століття переживає кілька стадій модернізації та збільшення площ за рахунок будівництва нового корпусу.

  На сильно постраждалому в роки Другої світової війни спиртовому виробництві відразу ж після звільнення села 27 грудня 1943 року починаються відновні роботи, які дозволили вже восени наступного року повністю налагодити процес виробництва і вивести його на повну потужність.

  Впродовж останнього десятиріччя неспокійного ХХ століття і формування на просторах незалежної України ринкової економіки відкрило для винокурні в Андрушівці нові горизонти: експерименти з розробки нового економічного бензиново-спиртового пального для автомобілів, запуск виробництва промислової хімічної продукції, освоєння випуску вітаміну В12, нарощування об’ємів виготовлення спирту і пекарських дріжджів… А що чекає його в майбутньому – час покаже.

   Архітектура

   Андрушівська винокурня Терещенко

  Корпуси спиртового заводу, зведені в актуальному для кінця XIX – початку ХХ століття промислового неоренесансному стилі за допомогою техніки фігурної кладки з цегли з кутовими та міжвіконними пілястрами, підкресленими декоративними елементами фронтонами, різноманітними по контуру (коробовими, арковими, круглими) віконними прорізами і складнопрофільною покрівлею.

  Побудований в 1940-му цех в стилі конструктивізму є типовим представником мінімалізму, де упор на відповідність обсягів виконуваним завданнням без архітектурних надмірностей грав вирішальну роль. Тому елементи будівлі мають прості геометричні форми, двосхилий дах і не відрізняються вишуканістю оздоблення в інтер’єрах та зовнішніх фасадах.

  Додаткова інформація

  Адреса: Україна, Житомирська обл., м. Андрушівка, вул. Клубна, 41.

  Як дістатися

  Автотранспортом по трасах Р18 (Житомир – Попільня – Сквира – Володарка – Ставище), а потім повернути в районі Волиці на Андрушівку. При в’їзді в місто на березі озера розташована винокурня Терещенко.

  Міжміським транспортом з Житомира до Андрушівки. Зупинка “Спиртзавод” на в’їзді в місто.

Вікторія Шовчко, zabytki.in.ua