З Києва до Житомира – через Радомишль

З Києва до Житомира – через Радомишль

  Подорожувати таки цікаво. Особливо, коли маєш надійний супровід чи принаймні дороговказ. У такій якості, одначе, може слугувати не тільки обізнана з уподобаним маршрутом конкретна особа.

   Коли береш до рук нову книжку відомого краєзнавця та дослідника Дмитра Малакова «Шляхом Київ – Житомир», яка щойно вийшла друком у столичному Видавничому домі «Антиквар», переконуєшся, що відкривати непізнане цілком можливо з подібним дохідливим і надзвичайно цікавим путівником.

  Здавалося б, маршрут, який докладно змальовує й описує автор, багатьма протоптаний, як мовиться, уздовж і впоперек, проте додає Дмитро Васильович до нього свої особливі відмітини та позначки, що безумовно мають зацікавити й усіх подорожуючих.

  Взяти для початку вже сам сучасний Києво-Житомирський тракт, який, щоправда, має історичну назву Брест-Литовського, а офіційно тепер іменується міжнародною автомагістраллю Е-40 Київ-Чоп. Проклали його в середині ХІХ століття, аби сполучити Київ, як центр Південно-Західного краю, з важливим стратегічним пунктом Брестом, де 1842 року було споруджено відому оборонну фортецю.

  До слова, нове шосе, скоротивши дорожню відстань з Києва до Житомира на 33 версти, відрізало Радомишль від вагомої сполучної ланки на ньому і значною мірою загальмувало подальший розвиток міста. Адже попередній багатовіковий шлях з Києва до Житомира, який був частиною європейського торговельно-королівського шляху «Via Regia», проходив через Білогородку, Мотижин, Рожів, Раковичі, Радомишль, Студеницю і Березне.

  Певно і з цих міркувань Д.Малаков звертає увагу, що у відгалужений на 18 кілометрів колишній повітовий центр Радомишль, таки варто завітати. Тим паче, що й його власне знайомство з трасою Київ – Житомир починалося далекого 1949-го саме з подорожі до Радомишля. Наразі тут поціновувачі минувшини зможуть побувати на місці археологічних досліджень стоянки первісної людини кам’яної доби, побачити залишки споруд уніатської митрополії, що резидувала в місті у XVIII столітті, а також будівлі «золотого» для Радомишля періоду 1793 – 1923 років, коли місто було центром повіту, зокрема найбільшого в Київській губернії. Серед них – Свято-Миколаївський собор, лютеранська кірха, водонапірна вежа, будинки колишньої земської управи, гімназії, лікарні, особняки місцевої знаті – Горенштейнів, Зельонків–Вержбицьких, Рапопортів, Фон Йорків, Гринцевичів та ін. Напевне не оминуть відвідувачі Радомишля пам’ятних і скорботних місць для єврейства – поховань святих цадиків на давньому кіркуті (кладовищі) та могил жертв голокосту 1941 року в лісовому урочищі обабіч Кочерівського шляху при в’їзді в місто.

  Розповідається в путівнику про історичний розвиток міста, його видатних уродженців.

  Звісно, детальніше про це гості Радомишля можуть дізнатися у місцевих музеях, до яких Д.Малаков пропонує неодмінно завітати: краєзнавчого та «Замку «Радомисль», що облаштований у місцині, пов’язаній з однією з перших на українських теренах папірнею – паперовою мануфактурою, що діяла тут від початку XVII ст.

  А повернутися знову на автомагістраль Київ – Чоп можна зокрема через села Ставки та Городське, у яких автор також радить побувати. Адже у Ставках нині створюється музейно-парковий комплекс «Мистецький маєток «Ставки», що охоплює колишній палац та маєток Дуніних-Вонсовичів і Вангенгеймів, унікальну дерев’яну двоповерхову сільську школу, побудовану у 1905 році, яка слугує донині.

  До речі, Ставкам, як і Радомишлю (а ще Макарову, Коростишеву, Брусилову та Білогородці) присвячено окремі розділи книжки, вказуючи на найпримітніші місця на Києво-Житомирському тракті.

  Врешті, тим, хто цікавиться вартими уваги та знаними місцями, автор пропонує також подеколи відхилитися від головного тракту. Адже таким чином можна, приміром, ознайомитися з батьківщиною Івана Огієнка Брусиловом, Івана Бондаренка – Грузьким, Данила Туптала – Макаровом, резиденцією Фон Мекків – Копиловом, літописним градом Великого князя Володимира – Білогородкою, де фортифікаційні давньоруські споруди сусідують з оборонними укріпленнями періоду Другої світової бійні. У Городському, що лежить від Радомишля у якихось 19 кілометрах, збереглися сліди слов’янського городища та кургани довкола нього. У Кмитові привертає інтерес унікальний сільський музей образотворчого мистецтва, у Бузовій – етнографічний музейний комплекс просто неба «Українське село».

  Втім чимало цікавого можна побачити й на головному шляху маршруту. Приміром, Коростишів приваблює залишками колишнього маєтку знатних магнатів Олізарів з розкішним парковим ансамблем, місцевими пам’ятками природи. Декілька разів перетинає автомагістраль легендарні «Змійові вали».

  Між тим, тракт Київ – Житомир колись мав призначення поштового,  і про це нагадують побудовані уздовж нього типові та майже тотожні споруди поштових станцій. Їх дотепер можна побачити під Києвом біля колишнього села Катеринівка, далі – в Гурівщині, тому ж Коростишеві, Студениці, Березині, Житомирі…

  Вочевидь стояла колись така споруда і в Кочерові, що також було станційним селом. До речі, саме в родині кочерівського станційного наглядача Онуфрія Іванова 1866 року народився син Михайло, що в роки української революції 1917-1922 р.р. став одним з будівничих українського війська та його генеральним хорунжим.

  Наводить автор тлумачення багатьох топонімів, що зустрічаються на шляху (серед яких і радомишльські – Рудня, Гута, Поташня, Буда).

  Врешті усіх цікавинок зазначених та інших поселень уздовж шляху з Києва до Житомира не розкриватиму свідомо: у сподіванні, що це спонукатиме радомишлян самим дізнатися про них не лише зі сторінок путівника, а й безпосередньо – при нагоді туди завітавши.

  До речі, якось випало натрапити на зразки незвичних дорожніх знаків, які зустрічаються на автошляхах світу. На одному з них був зображений фотоапарат, звертаючи увагу подорожніх на те, що помічене ним місце як туристичний об’єкт варте зупинки та уваги. Непогано було б запровадити подібний досвід і нас. Проте, на жаль, навіть зупинившись у позначеному місці, не завжди зрозумієш, що тут особливого і до чого його тулити. Та, маючи під рукою видання, подібне путівникові Д.Малакова «Шляхом Київ – Житомир», без проблем віднайдеш те, чого прагнув та що шукав. І в цьому якраз і полягає його цінність та особливість.

 

 

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Loading...

Go to top