Протягом століть воно жило нічим не примітним життям одного з багатьох в майновому реєстрі литовських аристократів, передаючись через хитросплетіння майново-родинних зв’язків всередині сім’ї, поки в 1849 році його не успадкував від батька разом з більш ніж двадцятьма шістьма тисячами гектар землі в Житомирському і Київському повітах граф Адольф Норберт Еразм Грохольський (1797 – 1863).

  Амбіції нового господаря і мальовнича місцевість маєтку зробили свою справу – на світ в 1851-му з’явилася розкішна архітектурна перлина в готичному стилі з великою стайнею з розведення арабських скакунів. Ось тільки насолоджуватися її красою господареві довелося лише десятиліття. Після смерті чоловіка його друга дружина француженка Ванда Радзивілл (1827 – 1912) відразу ж продала палац разом з прилеглими землями цукрозаводчику Артемію Терещенку (1794 – 1873) щоб без зв’язаних зобов’язань повернутися на батьківщину.

  Центральна вежа палацу

  Згідно заповіту засновника магнатської династії маєток в Червоному перейшов до молодшої гілки Терещенко: спочатку їм володів Федір Артемович (1832 – 1894), а потім – його син Федір Федірович (1888 – 1950), перший з яких в стінах палацу розмістив частину своєї безцінної колекції живопису, а другий – прославив його в якості першого авіавиробника російських просторів.

  Так саме з ім’ям останнього приватного власника маєтку Федіра Терещенка пов’язано зародження українського авіабудування. Не наділивши батьківською пристрастю до творення прекрасного, доля подарувала йому чіпкий розум і всю повноту любові до неба, що при наявності величезних власних коштів дозволило Федіру вже на другому курсі Київського політехнічного інституту організувати поруч зі своїм родовим палацом авіаційну майстерню. А вже 25 грудня 1909 року перший літак Терещенко за принципом монопланів Луї Бреліо (1872 – 1936).

  Потім буде навчання в Парижі у майстра авіабудування і отримання прав пілота 2 вересня 1910-го, доповідь про особливості будови нового аероплана власної розробки в Москві наприкінці того ж року і цілий ряд нових моделей, що випускалися в Червоному, в наступні кілька років… При цьому магнатський маєток стає випробувальним полігоном для нових моделей літаків Терещенко, льотчиками яких виступали такі прославлені аси, як автор знаменитої “мертвої петлі” Петро Миколайович Нестеров (1887 – 1914) та перша жінка льотчик-випробувач Любов Олександрівна Голанчикова (1889 – 1961).

  Центральний фасад палацу в Червоному

  Так вже в 1913 році в майстерні з двадцятьма п’ятьма професіоналами своєї справи юний конструктор Терещенко починає збірку літаків для військового міністерства російського уряду, але Перша світова вносить свої корективи: виконавши замовлення в Червоному на загальну суму близько восьмисот тисяч рублів, в 1915-му виробництво (в тому числі вогнепальної зброї) евакуюється в Москву, через рік продається акціонерному товариству “Дукс”.

  Восени 1916 го тут же в маєтку з’являється на світ остання модель Федіра – досконалий двомісний літак “Терещенко 7”, а після жовтневого перевороту 1917-го магнат назавжди залишає батьківщину і все своє нерухоме майно (тільки в фамільної резиденції були покинуті гуральня, паровий млин, цегляний цех, електростанція, пекарня).

  Фонтан терещенківського парку

  Терещенківський ж палац в Червоному після встановлення більшовицької влади на початку 1920-х був пристосований під комуну безпритульних, під час розміщення тут якої в 1928 році сталася грандіозна пожежа, яка знищила більшу частину залишків інтер’єрів і предметів внутрішнього декору (парадні сходи білого мармуру, ліпнина, складний малюнок паркету з цінних порід дерева, люстри, мармурові статуї).

  В роки Другої світової німецькі війська, які розмістили в цих стінах військову комендатуру зі спостережним пунктом в центральній башті, продовжили розпочату при комунізмі справу руйнування, знімаючи і вивозячи залишки палацового декору, а в довершення при відступі в грудні 1943-го майже і зовсім не звернули їх на руїни – завадили місцеві жителі.

  Уже в 1948-ому в залах колишньої магнатський резиденції на довгі десятиліття влаштувалося сукрозаводча школа фабрично-заводського учнівства, що змінила вивіску на ПТУ в кінці 1960-х.

  Важкі роки перших років незалежності України привели до закриття навчального закладу через зниження попиту на фахівців цукрової справи в наслідок закриття більшості підприємств цієї галузі.

  Південно-західний фасад палацу

  Так що аж до 1999 року палац в Червоному залишався порожнім, що чимало позначилося на його зовнішньому і внутрішньому вигляді. На зорі третього тисячоліття в його двері постукали черниці Свято-Різдвяної православної обителі, і влада відкрила їм офіційний шлях до володіння пам’ятником архітектури. Так що зараз крок за кроком йде повернення магнатської резиденції до життя.

  Архітектура

  Багато разів перебудовувана будівля магнатської резиденції серед зелені великого парку, що зберегла основні риси, нині являє собою т-образний (55м х 40м) асиметричний потинькованний цегляний периметр (раніше симетричний), що складається з нашарування разнооб’емних частин: триповерховий центральний корпус під чотирисхилим дахом з двома вежами (південно-західна втрачена) та перпендикулярне йому двоповерхове південно-східний крило, що закінчується прямокутним поперечним обсягом двоповерхового флігеля.

  Ліве крило центрального корпусу палацу

  Основними акцентами зовні витриманого в готичному стилі пам’ятника архітектури слугують дві вежі: восьмигранна вбудована в центр головного фасаду будівлі і квадратна прибудована до північно-східного фасаду центрального корпусу. Загальний декор палацу складають витягнуті стрілчасті арки віконних прорізів, зубчасте баштове завершення, широкі меж’ярусні фризи-аркатури, колонні портики, закриті галереї, фільонки, пілястри під зубчастим завершенням та герб Терещенко на портику центрально входу.

  Додаткова інформація

  Адреса: Україна, Житомирська обл., смт Червоне.

  Як дістатися

  Автотранспортом по трасах М21 (Е583) (Житомир – Бердичів – Вінниця – Могилів-Подільський), від Бердичева до Червоного по Т06 15 (Бердичів – Вчоранше – Ружів) або по трасі Р18 (Житомир – Попільня – Сквира – Володарка – Ставище), а потім повернути в районі Волиці на Андрушівка, а потім Т06 19 (Волиця – Андрушівка – Червоне), яка проходить уздовж колишнього маєтку Грохольських – Терещенко.

  Міжміським транспортом з Бердичева / Андрушівки до Червоного, в східній частині якого знаходиться палац.

 Виктория Шовчко, zabytki.in.ua

 Новини Житомира