До фото додається й наступний опис, опублікований користувачем Ihor Dovbysh:

  «Городківка – село Андрушівського району Житомирської області має прадавню історію. З вершин тисячоліть до сьогодення його населяли працьовиті люди, які любили свою землю і захищали її від ворогів, гинули в жорстоких боях і знову відроджували життя. Як міфічний птах Фенікс, воно відроджувалося з попелу і ставало щоразу кращим, змінюючи свою назву: Китайгородок, Халаїмгородок, Городківка. Розташоване на правому березі річки Гуйви, за 15 км на південь від районного центру та за 8 км від залізничної станції Чорнорудка.

  Цій назві існував тюркомовний відповідник – Халаїмгород («халаїм» – з татарської «швидкий»). Л. Похилевич також зауважував, що за переказами місцевих мешканців Халаїмгород у минулому називали Китайгородом (кита у перекладі з татарської – укріплення з дерев’яного частоколу), що у цьому городку в ХVІІ ст. було кілька церков.

  Цей же дослідник свідчив, що у першій половині ХVІІІ ст. Халаїмгород, так само як і Лебединці і Чорнорудка (тепер – Ружинського району – М.Г.) належали до маєтків Йосифа і Станіслава Любомирських. Відомо, що за їх владарювання у Халаїмгороді була збудована 1724 р. Свято-Миколаївська церква, а через 30 років – нова будівля храму.

  Наприкінці ХVІІІ ст. Халаїмгород переходить від князів Любомирських у власність поміщика Дезидерія Івановського. Станом на 1797 р. у його власності було 755 селян-кріпаків (406 чоловіків і 349 жінок). У Халаїмгороді діяли тоді церква, млин . Невдовзі Д. Івановський збудував винокурний завод (близько 1809-1810 рр.), а також каплицю. Через кілька років Дезідерій Івановський помер і керувати Халаїмгородським маєтком стала його дружина. До маєтностей Івановських належали також с. Лебединці і Чорнорудка.

  Клара Івановська виховувала двох дітей – дочку Фабіну та сина Євстахія. Син, який народився 1813 р., з 1825 р. почав навчатися у Кременецькому ліцеї. Кременець на той час став значним культурно-освітнім центром і його по праву називали Волинськими Афінами. Тут у атмосфері творчості і наукового пізнання, що підкріплювалися великим національно-патріотичним піднесенням, жив і навчався Євстахій Івановський. І хоча йому довелося припинити тут навчання з 1831 р. через закриття ліцею, однак за час перебування у Кременці він сформувався як творча і діяльна особистість. Він повернувся до Халаїмгорода. З 1844 по 1859 р. тривала справа про поділ спадщини батьків Дезидерія Еразма і Клари Івановських між дітьми – Фабіною і Євстахієм. З 1859 р. власником Халаїмгорода бачимо Є. Івановського – не пересічного поміщика-землевласника, а людину-інтелектуала, людину, яка любила подорожі, літературні творчість, історію (докладніше про нього – в окремій статті). Тут, у Халаїмгородку тривалий час жив А. Гроза, відомий поет і драматург.

  1866 р. Халаїмгороду надано статус волосного центру. Згідно з даними, які наводив Л. Похилевич, у селі налічувалося мешканців обох статей: православних – 1173, римо-католиків – 498, євреїв – 14. Халаїмгород поділявся на окремі частини (кутки): Городок, Калинівка, Олендри, Голеші та Піски: діяла Миколаївська церква, яка разом з хутором мала 71 десятину (близько 75 га) землі. До церкви було причислено казенне село Жерделі, яке мало 156 мешканців. Річка Гуйва розмежовувала Бердичівський і Житомирський повіти. Таким чином, сусідні населені пункти належали до різних повітів: Халаїмгород – до Бердичівського Київської губернії, а Жерделі, розташовані на протилежному, лівому березі, – до Житомирського повіту Волинської губернії.

  1901 р. Євстахій Івановський віддав Халаїмгород у оренду дворянину Змигродському. Він, як кожен тимчасовий власник-орендар, дбав лише про те, щоб одержати побільше прибутків, тому нічого не робив для розвитку села. Самі прості мешканці брали на себе турботу про облаштування життя громади. Коли будівля місцевої церкви прийшла у ветхий стан, селяни на зібрані колективно кошти спорудили нову, теж дерев’яну церкву і високу, близько 30 метрів, дзвіницю.

  У селі були також римо-католики, і з їхньої ініціативі у 1911-1912 рр. велося будівництво каплиці . Згодом вона була перетворена у костьол Святої Клари. Здійснилося бажання Клари Івановської. У своєму заповіті 1859 р. вона заповідала синові, Євстахію Іванівському, збудувати костьол, і на це виділила частину грошей. Однак посилення анти польської політики російського царизму завадило здійснити волю матері Є. Іванівському. Але селяни, які зберегли вдячну пам’ять про родину Івановських, виконали побажання поміщиці. Будували костьол мешканці сіл Халаїмгород і Жерделів за проектом відомого польського архітектора Є, Яблонського під керівництвом А. Ходака. У храмі встановили орган, ошатно обладнали костьол.

  Завдяки селянам у Халаїмгороді з’явилася й школа. Поступово зміцнювалося економічне становище мешканців, однак невдовзі мирне життя перервала Перша світова війна. Багатьох чоловіків мобілізували до війська, зокрема і жителів Халаїмгорода: Івана Глухончука, Данила Глухончука, Карпа Зінчука, Федора Безверхого, Антона Андрійчука, Олександра Андрійчука, Івана Мідуня. Війна підірвала економіку країни, суттєво погіршила становище населення і посилила незадоволення існуючою владою.

  В 1923 році утворена Городківська сільська рада. Бути головою сільської ради означає перейматися турботами кожної людини, знати і гуртувати громаду села, захищати інтереси селян,сприяти поліпшеню умов їх життя.

  Першим головою сільської ради в 1927 році був Сахацький.

  Використано фотознімки Петра Глушка.2018 р».

  Новини Житомира