Надзвичайна спадщина Житомирщини: Храм святих Архангела Михаїла та Домініка. ФОТО
На початку XVII століття власники Любара князі Острозькі поступово перейшли до католицизму. Вони підтримували постійні зв'язки з представниками ордену домініканців.
Близько 1610 року згадується приїзд до міста генерального вікарія Руської конгрегації ордену Кипріана. Вочевидь, у Любарі мала існувати якщо не домініканська фундація, то принаймні плани щодо її спорудження. Найвірогідніше, ініціаторкою фундації була власниця Любара Софія Острозька, адже досить промовистим є зв'язок її з домініканцями — її сповідником був саме домініканець Адам Пекарський, який 1623 р. видав присвячений їй панегірик. Саме ці персональні контакти Острозьких з домініканцями, ймовірно, стали причиною пізнішої фундації любарського домініканського осередку чоловіком Софії, Станіславом Любомирським.
Фундатор Любарського домініканського монастиря та костелу, князь Станіслав Любомирський (1583—1649)
Дослідниця І. Ворончук, опираючись на інвентар Острозьких 1620 року, подає відомості про існування в Любарі в той час католицького храму. Останнє твердження ґрунтується на згадці в переліку жителів містечка плебана (парафіяльного католицького священика). Якийсь католицький храм мав на той час існувати, щоб обслуговувати численну католицьку спільноту великого, як на той час, містечка. Однак про цей храм жодних відомостей немає.
Любарський Домініканський монастир в Новому місті був заснований, очевидно, в 1628-1629 роках, адже першим його вікарієм 1628 року був призначений капітулою Бонавентура зі Львова, а 1632 року його було інституйовано пріором монастиря. Візитації Любарського храму свідчать про 1630 рік заснування осередку й здійснення фундатором дерев'яних забудов. Є також дані про 1634 рік як рік заснування монастиря. Засновник-донатор монастиря, воєвода Руський, князь Станіслав Любомирський, фундаційним актом від 22 лютого 1634 року надав у його власність село Филинці, чинш з млина та юридику в Любарі й 600 злотих аннуати.
фото 2016
Перший відомий з джерел дерев'яний храм святого Архангела Михаїла був зведений у Любарі на кошти князя Станіслава Любомирського близько 1630 року в романському стилі у вигляді хреста з восьмигранною вежею. Цей храм вважався на той час одним з найбільших на теренах України.
Частина осередку ченців у Любарі знаходилася на лівому березі річки Случ, друга — на правому березі річки, у Новому місті. Монастир був досить значним, на 15 ченців, серед них перебував о. Херубін зі Львова, лектор-теолог як апостольський місіонер. При монастирі діяла повноцінна конвентуальна домініканська школа, в якій у 1640-х роках викладалася серед інших предметів і філософія.
Під час подій Хмельниччини, в серпні 1648 року, коли Любар був захоплений повстанцями, було спалено дерев'яний храм та монастир при ньому, порубано кількох католицьких священиків. За Зборівським договором 1649 року, Новий Любар, де розташовувалися храм і монастир, залишився під контролем козаків, увійшовши до козацької держави. Старе місто залишилося під контролем Речі Посполитої. У 1660-х роках Любарський домініканський монастир був відновлений, адже є відомості про його пріорів з цього часу і до початку XVIII століття. Проте, його життєдіяльність була перманентною в атмосфері майже постійних війн і загроз пограбування та знищення. Повноцінно вона відновилася лише в першій половині XVIII століття.
1752 року на кошти князя Францішека Любомирського розпочинається будівництво нового храму. Будівництво тривало 13 років. Нарешті, 4 серпня 1765 р. латинським єпископом Київським та Чернігівським Юзефом Анджеєм Залуським храм був освячений на честь святого Архангела Михаїла та святого Яна Непомуцького. 1782 року до храму було прибудовано цегельний кляштор.
2018
На межі XVIII-XIX століть, особливо після розділів Речі Посполитої і входження Любара до складу Російської імперії, значно зростає статус Любарського кляштору. Він стає резиденцією руського провінціала та довгий час залишався в цьому статусі. Старокостянтинівська та любарська домініканські парафії мали найбільшу кількість вірних на теренах Луцько-Житомирської дієцезії. При монастирі діяв шпиталь. На початку XIX століття при Любарському монастирі діяла музична капела, де для її поповнення спеціально навчали музиці сиріт, очевидно — беручи за взірець єзуїтські музичні бурси. В храмі та монастирі була велика галерея ікон та картин, багато з яких можна було там побачити ще в середині XIX ст.. В монастирі зберігались портрети єпископів Хелмських, Плоцьких, Луцьких, Познаньських, Краківських, п'ять портретів Римських Понтифіків, картини з Святого Письма, сім картин із зображенням нападів татар та козацьких повстань. Тут діяла також друкарня, видання якої належали до надзвичайно рідкісних. Ці факти свідчать про високодуховне життя та діяльність отців домінікан.
2016
2018
2016
Оздобою храма була чудодійна ікона Розп'ятого Ісуса Христа. В останній чверті XVIII століття, в день святого Йосифа, Яків Новіцький, дворянин князя Єжи-Марціна Любомирського, ввечері зауважив, що ікона Ісуса Розіп'ятого, котра знаходилася в його домі, була вкрита ніби краплинками поту. Поступово краплинки поту почали висихати, лишаючи після себе слід. Сама ж ікона, котра до цього часу була темною, на котрій можна було ледь-ледь розпізнати фігури, в незвичний спосіб прояснилася. Невдовзі ікону було урочисто перенесено до найближчої греко-католицької церкви в Гринівцях. Місцевий настоятель о. Василій Матковський, відправляючи молебень, сам бачив, як на іконі знову з'явилися краплинки поту. Те ж саме повторювалося і пізніше. Дізнавшись про все це, єпископ Ігнатій Каєтан Солтик, за висновками спеціальної комісії, визнав чудодійність ікони та наказав помістити її для публічного вшанування в Любарі, в храмі отців домініканців. Все це надало любарському монастирю статусу відомого санктуарію св. Христа, до якого здійснювалися численні паломництва, було багато зцілень тих, хто молився біля образу. Існував також культ Богородиці Болящої.
Креслення Любарського храму та монастира/Чертежи Любарского храма и монастыря
Кресленник головного фасаду Любарського храму та кляштору, виконаний 1864 року, на момент скасування домініканського осередку і перетворення його в парафіяльний, демонструє добрий стан будівель храма і монастиря.
Очевидно, що влада виношувала плани перетворення будівель монастиря на військовий об'єкт. Кресленик, виконаний старшим інженером Суходольським, датований 1866 роком, містив проект перебудови кляштору на військовий лазарет. В останній чверті ХІХ ст. в будівлях колишнього монастиря розміщувався постоєм один з полків 32 піхотної дивізії. Проте, згідно Височайшого повеління Олександра III від 1893 року, будівлі домініканського монастиря були передані у розпорядження жіночого Свято-Георгіївського православного монастиря. Наприкінці XIX століття католицька парафія (2172 людини) належала до житомирського деканату. Зі встановленням радянської влади в Любарі храм повністю занепадає. Келії монастиря були зруйновані 1918 року. Наприкінці 1920-х років храм був спустошений і 1934 року він був зачинений.
Дослідниця І. Ворончук, опираючись на інвентар Острозьких 1620 року, подає відомості про існування в Любарі в той час католицького храму. Останнє твердження ґрунтується на згадці в переліку жителів містечка плебана (парафіяльного католицького священика). Якийсь католицький храм мав на той час існувати, щоб обслуговувати численну католицьку спільноту великого, як на той час, містечка. Однак про цей храм жодних відомостей немає.Любарський Домініканський монастир в Новому місті був заснований, очевидно, в 1628-1629 роках, адже першим його вікарієм 1628 року був призначений капітулою Бонавентура зі Львова, а 1632 року його було інституйовано пріором монастиря. Візитації Любарського храму свідчать про 1630 рік заснування осередку й здійснення фундатором дерев'яних забудов. Є також дані про 1634 рік як рік заснування монастиря. Засновник-донатор монастиря, воєвода Руський, князь Станіслав Любомирський, фундаційним актом від 22 лютого 1634 року надав у його власність село Филинці, чинш з млина та юридику в Любарі й 600 злотих аннуати.
фото 2016
Перший відомий з джерел дерев'яний храм святого Архангела Михаїла був зведений у Любарі на кошти князя Станіслава Любомирського близько 1630 року в романському стилі у вигляді хреста з восьмигранною вежею. Цей храм вважався на той час одним з найбільших на теренах України.Частина осередку ченців у Любарі знаходилася на лівому березі річки Случ, друга — на правому березі річки, у Новому місті. Монастир був досить значним, на 15 ченців, серед них перебував о. Херубін зі Львова, лектор-теолог як апостольський місіонер. При монастирі діяла повноцінна конвентуальна домініканська школа, в якій у 1640-х роках викладалася серед інших предметів і філософія.
Під час подій Хмельниччини, в серпні 1648 року, коли Любар був захоплений повстанцями, було спалено дерев'яний храм та монастир при ньому, порубано кількох католицьких священиків. За Зборівським договором 1649 року, Новий Любар, де розташовувалися храм і монастир, залишився під контролем козаків, увійшовши до козацької держави. Старе місто залишилося під контролем Речі Посполитої. У 1660-х роках Любарський домініканський монастир був відновлений, адже є відомості про його пріорів з цього часу і до початку XVIII століття. Проте, його життєдіяльність була перманентною в атмосфері майже постійних війн і загроз пограбування та знищення. Повноцінно вона відновилася лише в першій половині XVIII століття. 1752 року на кошти князя Францішека Любомирського розпочинається будівництво нового храму. Будівництво тривало 13 років. Нарешті, 4 серпня 1765 р. латинським єпископом Київським та Чернігівським Юзефом Анджеєм Залуським храм був освячений на честь святого Архангела Михаїла та святого Яна Непомуцького. 1782 року до храму було прибудовано цегельний кляштор.
2018
На межі XVIII-XIX століть, особливо після розділів Речі Посполитої і входження Любара до складу Російської імперії, значно зростає статус Любарського кляштору. Він стає резиденцією руського провінціала та довгий час залишався в цьому статусі. Старокостянтинівська та любарська домініканські парафії мали найбільшу кількість вірних на теренах Луцько-Житомирської дієцезії. При монастирі діяв шпиталь. На початку XIX століття при Любарському монастирі діяла музична капела, де для її поповнення спеціально навчали музиці сиріт, очевидно — беручи за взірець єзуїтські музичні бурси. В храмі та монастирі була велика галерея ікон та картин, багато з яких можна було там побачити ще в середині XIX ст.. В монастирі зберігались портрети єпископів Хелмських, Плоцьких, Луцьких, Познаньських, Краківських, п'ять портретів Римських Понтифіків, картини з Святого Письма, сім картин із зображенням нападів татар та козацьких повстань. Тут діяла також друкарня, видання якої належали до надзвичайно рідкісних. Ці факти свідчать про високодуховне життя та діяльність отців домінікан.2016
20182016
Оздобою храма була чудодійна ікона Розп'ятого Ісуса Христа. В останній чверті XVIII століття, в день святого Йосифа, Яків Новіцький, дворянин князя Єжи-Марціна Любомирського, ввечері зауважив, що ікона Ісуса Розіп'ятого, котра знаходилася в його домі, була вкрита ніби краплинками поту. Поступово краплинки поту почали висихати, лишаючи після себе слід. Сама ж ікона, котра до цього часу була темною, на котрій можна було ледь-ледь розпізнати фігури, в незвичний спосіб прояснилася. Невдовзі ікону було урочисто перенесено до найближчої греко-католицької церкви в Гринівцях. Місцевий настоятель о. Василій Матковський, відправляючи молебень, сам бачив, як на іконі знову з'явилися краплинки поту. Те ж саме повторювалося і пізніше. Дізнавшись про все це, єпископ Ігнатій Каєтан Солтик, за висновками спеціальної комісії, визнав чудодійність ікони та наказав помістити її для публічного вшанування в Любарі, в храмі отців домініканців. Все це надало любарському монастирю статусу відомого санктуарію св. Христа, до якого здійснювалися численні паломництва, було багато зцілень тих, хто молився біля образу. Існував також культ Богородиці Болящої.
Креслення Любарського храму та монастира/Чертежи Любарского храма и монастыряКресленник головного фасаду Любарського храму та кляштору, виконаний 1864 року, на момент скасування домініканського осередку і перетворення його в парафіяльний, демонструє добрий стан будівель храма і монастиря.Очевидно, що влада виношувала плани перетворення будівель монастиря на військовий об'єкт. Кресленик, виконаний старшим інженером Суходольським, датований 1866 роком, містив проект перебудови кляштору на військовий лазарет. В останній чверті ХІХ ст. в будівлях колишнього монастиря розміщувався постоєм один з полків 32 піхотної дивізії. Проте, згідно Височайшого повеління Олександра III від 1893 року, будівлі домініканського монастиря були передані у розпорядження жіночого Свято-Георгіївського православного монастиря. Наприкінці XIX століття католицька парафія (2172 людини) належала до житомирського деканату. Зі встановленням радянської влади в Любарі храм повністю занепадає. Келії монастиря були зруйновані 1918 року. Наприкінці 1920-х років храм був спустошений і 1934 року він був зачинений.
Наполеон Орда
кінець ХІХ століття
Любарський храм відновив свою діяльність під час німецької окупації Любара. Його будівлі та прилегла територія також використовувалися німцями як концентраційний табір для полонених червоноармійців. 7 липня 1945 року в любарському храмі була відправлена остання служба (вінчання). Після війни прибудови та господарські приміщення розбиралися. Те що вціліло використовувалося для господарських потреб (під склади, погріб райспоживспілки) На звернення громади католиків про відновлення служби була одержана відповідь, що приміщення перебуває в аварійному стані і відновленню не підлягає. Згодом його закинули і він стояв пусткою та слугував звалищем відходів і нечистот. Частина території була забудована приватними будинками.
друга половина ХХ століття
Наприкінці 1980-х років католицька громада Любара за підтримки о. Станіслава Широкорадюка відновила службу та потроху розпочала ремонт середини вцілілої частини храму. Після відновлення будівлі освячення храму відбулося 14 жовтня 1989 року на честь святого Архангела Михаїла та святого Домініка. На початку 1990-х років зовні ще проводився ремонт стін. З жовтня 1993 року при храмі працюють черниці-йосифітки (згромадження Сестер св. Йосифа), котрі проживають у Новому Любарі. У храмі особливою шаною користується копія чудотворної ікони Розіп'ятого Ісуса Любарського. Слід оригіналу цього образу загубився після 1934 року, після закриття храма.
Костел розташований у південно-східній частині Любара (Нового Любара), на невисокому березі річки Случ. Побудований в стилі бароко, з елементами готики та ренесансу. За деякими даними, певним зразком для нього стала відома базиліка Санта-Марія-делла-Салуте у Венеції. Професор Єжи Ковальчик вказує на походження такого типу споруд з Італії та наводить приклад храмів Санта Марія ді Монтесанто та Санта Марія деї Міраколі (обидва 1662-1675 років). Храм мав разом з монастирем осьове розташування. Кляштор з обох сторін фланкував головний фасад і наву. Храм поєднував дві частини монастиря, які мали різне призначення. Таке розташування вказує на характерні впливи польських архітектурних традицій.
кінець ХІХ століття Любарський храм відновив свою діяльність під час німецької окупації Любара. Його будівлі та прилегла територія також використовувалися німцями як концентраційний табір для полонених червоноармійців. 7 липня 1945 року в любарському храмі була відправлена остання служба (вінчання). Після війни прибудови та господарські приміщення розбиралися. Те що вціліло використовувалося для господарських потреб (під склади, погріб райспоживспілки) На звернення громади католиків про відновлення служби була одержана відповідь, що приміщення перебуває в аварійному стані і відновленню не підлягає. Згодом його закинули і він стояв пусткою та слугував звалищем відходів і нечистот. Частина території була забудована приватними будинками.
друга половина ХХ століття Наприкінці 1980-х років католицька громада Любара за підтримки о. Станіслава Широкорадюка відновила службу та потроху розпочала ремонт середини вцілілої частини храму. Після відновлення будівлі освячення храму відбулося 14 жовтня 1989 року на честь святого Архангела Михаїла та святого Домініка. На початку 1990-х років зовні ще проводився ремонт стін. З жовтня 1993 року при храмі працюють черниці-йосифітки (згромадження Сестер св. Йосифа), котрі проживають у Новому Любарі. У храмі особливою шаною користується копія чудотворної ікони Розіп'ятого Ісуса Любарського. Слід оригіналу цього образу загубився після 1934 року, після закриття храма. Костел розташований у південно-східній частині Любара (Нового Любара), на невисокому березі річки Случ. Побудований в стилі бароко, з елементами готики та ренесансу. За деякими даними, певним зразком для нього стала відома базиліка Санта-Марія-делла-Салуте у Венеції. Професор Єжи Ковальчик вказує на походження такого типу споруд з Італії та наводить приклад храмів Санта Марія ді Монтесанто та Санта Марія деї Міраколі (обидва 1662-1675 років). Храм мав разом з монастирем осьове розташування. Кляштор з обох сторін фланкував головний фасад і наву. Храм поєднував дві частини монастиря, які мали різне призначення. Таке розташування вказує на характерні впливи польських архітектурних традицій.
1992
Дзвіниця на чотири дзвони, поєднана з сигнатуркою, розташовувалась окремо. Будівля храму — цегляна, оштукатурена, побілена. Любарський храм, квадратний в плані, з неспокійними витятими кутами, перекритий величним куполом діаметром близько 10 метрів (вписується в правильний квадрат) і восьмикутним ліхтарем на 4 вікна. Зовні форма храму виглядала прямокутною, а зсередини нагадувала рівнокінцевий хрест, в товстих стовпах якого по 4 кутах розташовувалися 4 невеличких каплиці. Трансептові каплиці разом з арками пресбітерія і музичного хору уподібнюють структуру грецькому хресту, поєднаному з восьмигранником. Двоарочний пресбітерій замикається апсидою. У зрізаних кутах нави розміщені у нижньому ярусі проходи, у верхньому — лоджії. У зовнішньому вигляді храму домінує купол з восьмигранною латерною і колонним фасадом з увігнутими боками.
Фасад храму в Любарі оформлений у нижньому ярусі іонійськими колонами; верхній ярус прикрашають пілястри композитного ордеру. Вхідні двері до храму були розписані: сюжет зображував Іліодора, що лежить, побитого ангелами. Любарський храм мав п'ять вівтарів і містив у різьбленому з дерева головному вівтарі великій образ Божої Матері Розарію в оточенні колон та скульптур св. апостолів Петра і Павла, св. Августина і св. Гіацинта (Яцка). Імітація жовтого і червоного мармуру, зелені елементи декору на білому тлі, поєднувалися дерев'яним різьбленням і позолотою. У Любарському храмі вівтарні композиції багато прикрашалися срібними шатами: св. Іоанн Непомук — срібною пальмою, св. Антоній зі срібним промінням і лілеєю тощо. У храмі розміщувалися обов'язкові для домініканського ордену образи. Це зображення Розп'ятого Ісуса, Пресвятої Діви Марії, святих Домініка та Яцка, домініканського проповідника св. Вікентія Феррарія, а також святих Миколая, Антонія, Юди Тадея та ін.
Дзвіниця на чотири дзвони, поєднана з сигнатуркою, розташовувалась окремо. Будівля храму — цегляна, оштукатурена, побілена. Любарський храм, квадратний в плані, з неспокійними витятими кутами, перекритий величним куполом діаметром близько 10 метрів (вписується в правильний квадрат) і восьмикутним ліхтарем на 4 вікна. Зовні форма храму виглядала прямокутною, а зсередини нагадувала рівнокінцевий хрест, в товстих стовпах якого по 4 кутах розташовувалися 4 невеличких каплиці. Трансептові каплиці разом з арками пресбітерія і музичного хору уподібнюють структуру грецькому хресту, поєднаному з восьмигранником. Двоарочний пресбітерій замикається апсидою. У зрізаних кутах нави розміщені у нижньому ярусі проходи, у верхньому — лоджії. У зовнішньому вигляді храму домінує купол з восьмигранною латерною і колонним фасадом з увігнутими боками.
Фасад храму в Любарі оформлений у нижньому ярусі іонійськими колонами; верхній ярус прикрашають пілястри композитного ордеру. Вхідні двері до храму були розписані: сюжет зображував Іліодора, що лежить, побитого ангелами. Любарський храм мав п'ять вівтарів і містив у різьбленому з дерева головному вівтарі великій образ Божої Матері Розарію в оточенні колон та скульптур св. апостолів Петра і Павла, св. Августина і св. Гіацинта (Яцка). Імітація жовтого і червоного мармуру, зелені елементи декору на білому тлі, поєднувалися дерев'яним різьбленням і позолотою. У Любарському храмі вівтарні композиції багато прикрашалися срібними шатами: св. Іоанн Непомук — срібною пальмою, св. Антоній зі срібним промінням і лілеєю тощо. У храмі розміщувалися обов'язкові для домініканського ордену образи. Це зображення Розп'ятого Ісуса, Пресвятої Діви Марії, святих Домініка та Яцка, домініканського проповідника св. Вікентія Феррарія, а також святих Миколая, Антонія, Юди Тадея та ін.
погляд з небес
Праворуч від головного вівтаря розміщувався другий із намальованим на полотні чудотворним образом Розп'ятого Христа в позолоченій рамі. Фон вівтаря був прикрашений люстровими пелюстками з позолотою. Третій вівтар ліворуч, був оформлений аналогічно другому, містив образ св. Антонія Падуанського; вгорі, в овальній рамі — лик св. Анни.
Четвертий вівтар у великій каплиці праворуч був присвячений св. Домініку; тут само знаходилися образи св. Франциска і св. Теклі в овальних рамах. Ліворуч, у великій каплиці розташовувалися образи домініканського проповідника св. Вікентія Феррарія, Матері Божої Ченстоховської та св. Варвари, мучениці. Усі великі образи були видовжені по вертикалі, малі — квадратні і овальні. Внутрішній простір був опоряджений 14 різьбленими з дерева фігурами і портретами представників з родини фундаторів Любомирських.
Амвон, чотири конфесіонала, як і всі вівтарі, були оздоблені уніфіковано: різьбленням, малюванням й золотінням. На престолі вівтаря стояли невеликі зображення у квадратних або прямокутних рамах, вище містився великий центральний образ святого, якому вівтар присвячувався, над ним — менші за розміром лики в овальних рамах.
Любарський храм мав нетиповий для латинських забудов центричний варіант храму, що розташовувався на одній осі з двома крилами монастирських приміщень. Любарський ансамбль виступає як виключення, адже аналогічні структури у домініканській архітектурі на українських теренах не зустрічаються.
На жаль, більшість складових описаного багатого внутрішнього інтер'єру храму не збереглися.
Праворуч від головного вівтаря розміщувався другий із намальованим на полотні чудотворним образом Розп'ятого Христа в позолоченій рамі. Фон вівтаря був прикрашений люстровими пелюстками з позолотою. Третій вівтар ліворуч, був оформлений аналогічно другому, містив образ св. Антонія Падуанського; вгорі, в овальній рамі — лик св. Анни.Четвертий вівтар у великій каплиці праворуч був присвячений св. Домініку; тут само знаходилися образи св. Франциска і св. Теклі в овальних рамах. Ліворуч, у великій каплиці розташовувалися образи домініканського проповідника св. Вікентія Феррарія, Матері Божої Ченстоховської та св. Варвари, мучениці. Усі великі образи були видовжені по вертикалі, малі — квадратні і овальні. Внутрішній простір був опоряджений 14 різьбленими з дерева фігурами і портретами представників з родини фундаторів Любомирських.
Амвон, чотири конфесіонала, як і всі вівтарі, були оздоблені уніфіковано: різьбленням, малюванням й золотінням. На престолі вівтаря стояли невеликі зображення у квадратних або прямокутних рамах, вище містився великий центральний образ святого, якому вівтар присвячувався, над ним — менші за розміром лики в овальних рамах.Любарський храм мав нетиповий для латинських забудов центричний варіант храму, що розташовувався на одній осі з двома крилами монастирських приміщень. Любарський ансамбль виступає як виключення, адже аналогічні структури у домініканській архітектурі на українських теренах не зустрічаються.
На жаль, більшість складових описаного багатого внутрішнього інтер'єру храму не збереглися.
Погляд на останок
Джерела/источники:
wikipedia.org
pslava.info
Джерела/источники:wikipedia.org
pslava.info
Tags:
Опубликовано в: ТУРИЗМ
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии
